У МУЗЕЇ "ЗАПОВІТУ" Т. Г. ШЕВЧЕНКА ВІДБУВСЯ ВЕЧІР «ШЕВЧЕНКО І МУЗИКА»

Категорія: Культурно-освітні заходи Створено: Четвер, 16 березня 2017, 12:02

Про нього написано тисячі книжок, знято сотні фільмів, ми штампуємо його крилаті фрази, думки, портрети та погруддя. Про Тараса Шевченка, ми –  українці, вважаємо, що знаємо вже все, втім феномен Шевченка досі не розгаданий.

11 березня 2017 р. у Музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» відбувся літературно-музичний вечір «Шевченко і музика». Музичний вечір приурочений 203-й річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Презентований вечір музичним проектом «Musica dal vivo».

З вітальним словом до присутніх звернулася перший заступник генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Анна Петруня.

 «…ні, не в минуле, а в майбутнє до тебе ми, Тарасе йдем…». Кожне покоління буде мати свого Шевченка. Для деяких він поет, для інших художник, але для українця він є «пророком». Як зазначив один з учасників, Діедонне Нгелека, який приїхав до України із Конго, що для нашої нації, він немов «ікона».

Музичний проект «Musica dal vivo» демонструє нове бачення на культурну спадщину нашої країни. Учасники проекту завжди показують нові, цікаві постановки, трактовки мистецького світогляду. Саме в Шевченкові дні, вони мали за мету поринути в минуле, відчути силу духу та вольового стимулу Тараса.

На вечорі лунали музичні композиції, які давно вже заполонили нашу душу, а також твори, які менш відомі широкому колу. Олег Малик, по-особливому ставиться  до творчості Тараса Шевченка, адже саме цей поет, завжди надихав його та показував цікаві сторони життя. З уст Олега лунали уривки з найвідоміших доробків Шевченка, які пробудили вир емоцій у глядацької зали.

Піднесений духом твір «Ой, три шляхи широкії» вразив публіку у виконанні Ганни Попович; цікава інтерпретація пісні «Зоре моя вечірняя» у супроводі гітари від Вадима Лебедюка; захоплюючий виступ Діедонне Нгелека, а саме: «Думи мої» та «Шлях до Тараса»; меланхолійно-зворушлива  гра від Соломії Пеца-Ославської; легке, граційне виконання пісні «Садок вишневий коло хати» від Катерини Іващенко; сум та туга за Україною в пісні «Прощай світе, прощай земле» від Катерини Малик та вольова сила народу пролунали у заключній сцені від Олега Малика, в пісні «Діброва зелена» та прозвучали наступні слова:

«Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи
буде правда меж людьми?
Повинна
буть, босонце стане
І осквернену землю спалить
».
«Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, а ні його любові до людей в ненависть і погорду...» (Іван Франко).
Ось такий
він, наш, Тарас Григорович Шевченко...