20 вересня об 11 год. в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка відбувся захід – відкриття виставки «Жар кольорів квітує на полотнах» (авторські роботи художниці Марії Буряк). У присутніх була чудова нагода ближче познайомитися з творчістю Марії Пантелеймонівни Буряк – художниці зі світовим ім’ям, членом Національної спілки художників України, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреатом премії імені Катерини Білокур. Її твори ще за життя експонувалися на різних виставках, а тепер представлено в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка, адже свого часу мисткиня любила творчість Кобзаря й змалювала образ Тараса Шевченка у своїх творах.
Із привітальним словом виступила перший заступник генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Петруня Анна Петрівна. Вона акцентувала увагу на значимості творчого доробку художниці, побажала всім присутнім приємних хвилин спілкування із прекрасним мистецтвом нашої землячки, адже образотворче мистецтво самодіяльної художниці по особливому приваблює глядачів, зберігає первозданність почуття, не притлумленого вишколом професійної майстерності. Вільна від академізму, зорієнтована лише на естетичні уподобаннями в мистецтві Марія Буряк творила невимовну зорову красу, що втішає душу, налаштовує на роздуми про високе й вічне. 1995 року Марія Буряк отримала звання «Заслужений майстра народної творчості України», про неї написано статті, а 2005 року видано альбом її творів.
Народилася Марія Буряк 16 серпня 1935 року в селі Ковалин Переяславського району, що на Київщині. Через тяжку недугу здобула тільки чотирикласну освіту, надалі самотужки опановувала ази мистецтва й освіти. Матеріальна скрута спонукала до того, що Марійка шила, вишивала людям рушники. Цим щось та й заробляла. А ще малювала ескізи на замовлення односельців, по яких сама й вишивала, або вони самі вишивали. То неначе про Марію Буряк написала вірш Ганна Чубач, який майстерно прочитала учениця гімназії Каріна Слюсар.
Полики, полики… Знов до школи не встигну.
Просять вдови-жінки малювати калину.
Натягну полотно. Олівця підстругаю.
За розкритим столом я малюю, стараюсь.
То дубові листочки, то квітки, то калину.
Ці узори мої ще ж і вишить повинні.
За воєнні роки сорочки перетліли.
У сільмазі село полотна накупило.
І сміється вікно голубими шибками:
Повна хата людей – світла радість для мами.
За роботу мені –то халву, то горішки.
Полики, полики… Ні одної манишки.
Ну хіба рукавці для малого сусіди.
Ну хіба комірці для старенького діда.
В хаті тиша німа: За ласкаве «спасибі»
Я малюю рушник на портрети загиблих.
Від натоми тремтять мої пальці маленькі.
Понад біль, понад край – лиш листочки дрібненькі.
Натягну полотно. Олівця підстругаю.
Я не вчилась ніде. Просто вмію і знаю.
Просто пахне весна. Просто світ цей, мов диво.
Просто просить душа малювати красиво.
Вольовий і витривалий характер став генератором мистецьких емоцій Марії Буряк. У творчій лабораторія художниці чільне місце посідають розписи, що закорінені в давню українську традицію орнаментики ткання, вишивки та настінного розпису. Творче сподвижництво видатної майстрині декоративного розпису запримітила художниця Ліза Миронова, яка нарадила виконати кілька розписів для експонування на художній виставці в Києві. Це й відкрило шлях до персональних виставок та системної участі Марії Пантелеймонівни в колективних виставках.
Про творчу та життєву долю художниці розповіла людина, близька по духу й життєвих випробуваннях – вчителька зарубіжної літератури та образотворчого мистецтва Дівичківської школи Беззубець Любав Степанівна.
Емоційним переливом прозвучала пісня, що настроєво єднає з духоенергією розписів Марії Буряк: Ольга Іванівна Шкира акапельно виконала пісню «Сіла птаха».
Життєва доля поклала великі випробування на плечі Марії Буряк – хвороба прикувала до інвалідного візка, але жага до творчої праці зцілювала душевно, розраджувала у складні моменти. Попри фізичні вади душа художниці розвивалась, молодий талант черпав натхнення з мальовничих околиць рідного села Ковалин, де з одного боку хати виструнчився ліс, а з іншого розляглися у різнотрав’ї луки з калиновими «знаменами» та солов’їним співом. Реалістичні картини природи Марія опоетизувала пензлем. Такий момент творчого злиття підмітив й описав Тарас Шевченко в повісті «Художник»: «У справжньому мистецькому творі є щось принадливе, щось краще за саму природу, – це піднесена душа Митця, це божественна творчість. зате й у природі трапляються такі чудові явища, що перед ними поет-маляр падає ниць та тілько дякує творцеві за солодкі, чарівні хвилини».
Про творчу співдружність Марії Буряк із школярами розповіла педагог-організатор Ковалинської школи Молоштан Ольга Василівна.
Із вдячністо прийняли присунні мезичні дарунки від Миколи Івановича Гриценка – пісні «Черемшина» та «Червона рута». Дружнє слово про Марію Буряк сказав і Юрій Володимирович Авраменко, стараннями якого частково було сформовано колекцію робіт художниці у фондах НІЕЗ «Переяслав».
Фахово, з теплотою говорили про творчість мисткині мистецтвознавець Ірина В’ячеславівна Кузимицька та члена Спілки дизайнерів України, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри мистецьких дисциплін Ольга Володимирівна Стрілець. Вони прочитали поетику орнаментів Марії Буряк, підкреслили неперевершену художню цінність полотен.
Модератор заходу Шкіра Наталія Миколаївна надала слово й педагогу з багаторічним стажем – Коломієць Любові Федорівні, яка повернулась у своїх спогадах до прекрасних миттєвостей спілкування діток з відомою художницею.
По закінченні офіційної частини заходу, шанувальники мистецтва Марії Буряк ще довго спілкувались щодо побаченого й відчутого.
Старший науковий співробітник НДВ «Музей «Заповіту» Т.Г. Шевченка» Павлик Н.М.