ПРЕДСТАВЛЯЄМО ЕТНОГРАФІЧНІ СКАРБИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ЗАПОВІДНИКА

Категорія: Виставки Створено: Середа, 16 грудня 2020, 16:31

У Музеї трипільської культури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» продовжує діяти виставка «Трипільські обереги. Минуле. Традиція. Сучасність». Для огляду представлено орнаментовану кераміку й сакральні вироби трипільської культури, реконструкції одягу трипільців та традиційний натільний одяг українців кінця ХІХ – першої половини  ХХ ст. із музейного зібрання Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

Унікальні артефакти давніх землеробів  відображають їхню духовну культуру, побут та сакральне мистецтво. Орнаментальні сюжети, закарбовані на глиняному посуді, трактуються сучасними дослідниками як знакова система. Різноманітні і вишукані форми, складні візерунки, виконані заглибленими лініями, різними штампами, рельєфними наліпами, фарбами різних відтінків і кольорів, свідчать про високі смакові й естетичні уподобання трипільців. У них відображено уявлення про навколишній світ, міфічні персонажі та найдавніші сільськогосподарські календарі. Це була система, зрозумілих кожному для тих передісторичних часів, образів і знаків, які дослідники вважають початком ідеографічного письма. Певні орнаментальні композиції свідчать про давні традиції, що передавались майбутнім поколінням.

Одним із найпоширеніших зображень на трипільському посуді був так званий «зміїний» орнамент. Його наносили у вигляді хвилястої або ламаної лінії, що оббігає всю посудину. Це символічний знак води. Причетність плазунів до цієї стихії обумовлена їх проживанням у вологому середовищі та біля джерел, які були священними. Під час дощу вужі виповзали із надр землі і в уявленнях давніх землеробів були причиною появи небесної вологи. Вертикальні, іноді прямі або косі лінії на посуді зображували дощ. Таким чином змії-вужі вважалися посередниками між небом і землею. Вони ховалися у земляні нори на зимівлю у період осіннього рівнодення, та виходили із сплячки у час весняного рівнодення, що вказувало на пробудженням землі.

У багатьох народів світу вужі відомі як покровителі дому, носії добра та зберігачі усього найціннішого. Вони харчуються гризунами, рятуючи землеробів від втрати запасів зерна. Тому такі орнаменти наносили на посуд як обереги.

В українців також існувала традиція вшановувати вужа як охоронця сім’ї, дому, носія світла й добра. Вважалося гарною прикметою, якщо він оселиться під порогом хати чи під припічком. За народними повір’ями, вужі дуже ласі до молока. Тому, щоб задобрити його, ставили тарілочку з молоком. Вбити або образити вужа сприймалося як тяжкий гріх, що може притягти біду. Вуж також пов’язаний із стихією води і плодючістю землі. У народі вважали, що плазуни з’являються навесні допомагати землеробам.

В орнаментиці жіночих та чоловічих сорочок є багато узорів, що містять символи «Вужів» та «Гадючок». Вони представлені різноманітними хвильками, кривульками, зигзагоподібними та меандровими лініями, безконечниками. Презентовані на виставці зразки натільного одягу щедро декоровані цими символами. Особливо цікава сорочка із меандровою орнаментальною композицією, що має місцеву назву «гадюки» із села Мойсинці Чорнобаївського району Черкаської області.

 Сорочка жіноча (Т-5228 КН-10285). Пошита із домотканого  напівлляного полотна вручну, у три пілки. Вишита сировими нитками вирізуванням та гладдю. Рукава суцільні, вишита частина – із лляного полотна. На місці уставок – горизонтальна смуга «гадюки», вишита вирізуванням, між якими у заглибинах зображені «вилочки» (шеврони),  оздоблені вирізуванням та «гребінцевою лиштвою». На рукаві чотири вертикальні смуги «гадюк», виконані вирізуванням. Комір зібраний до зборів, оздоблений «насипкою», позубцьований. Подол сорочки вишитий «хмелевим вирізуванням». Підрублена сорочка подвійним прутиком.

Вишивала Гамянін Параска Степанівна, у 1918 р.

Молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу археології                                           Валентина Білоусько