Повсюдно на Україні суботу, що передує Зеленій Неділі називають клечальною. У приготуванні до її святкування брала участь уся родина. Господиня та доньки мили вранці лави, стіл, піл, чепурили піч і комин, підбілювали зовні стіни, підводили глиною призьбу. Застеляли чистою скатертиною стіл, чистим рядном піл, розвішували на кілках по стінах, над вікнами та образами нові рушники.

  Юріїв день – 6 травня – велике свято через особливу повагу християнського світу до змієборця Георгія. Цей святий спрадавна вважався покровителем землеробства і скотарства. Юрій відмикав небо і пускав росу-дощ на землю, відмикав землю і все росло, зеленіло, будив кров землі – воду. На день Св. Юрія весна вже тут, поміж нами, зійшла на землю й господарює в повну силу. До Юрія, якою б пишною і соковитою не була трава, – не можна було її торкати, ані скотину на неї випускати, бо, як потривожиш землю, земля не забуде потривожити тебе.

На четвертому тижні (25-тий день) по Великодню припадає Права середа, цього року – 2 травня. Цей день ще називають Переполовенням, Рахманським Великоднем. За М. Максимовичем «… назва Рахманський Великдень була вживана на Волині, Поліссі, у Червоній Русі і нагадувала про рахманів, які колись жили в цих краях». За О. Воропаєм «… шкаралупи з яєць, викинені на Великдень на воду, допливають до якихось людей, що живуть за далекими морями й називаються рахманами; вони не знають, коли має бути великдень і чекають крашанок з України…».

В традиційній культурі українців існував цікавий звичай пошанування певних днів тижня. Такою повагою найбільше користувалися понеділок, четвер і п’ятниця. Запровадив піст тричі на тиждень архієпископ Л. Баранович у 1677 році. Цікаво, що святкування пісних днів тижня практикувалося здебільшого жінками, причому переважно заміжніми. В ці дні у звичаї було молитися, постувати та не виконувати певні види робіт по господарству (наприклад, прясти у п’ятницю).

Великдень – одне з найвеличніших свят в Україні. Його не можна уявити без спеціального великоднього хліба. Випікання великоднього хліба має глибоку християнську традицію. Відповідно до існуючої в Україні звичаєвої практики господині й нині печуть кілька різновидів великоднього хліба, що часом мають різні назви. На Переяславщині найбільш уживаною є назва «паска».