«НА ЩАСТЯ, НА ЗДОРОВ’Я, НА НОВИЙ РІК!»

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Неділя, 12 січня 2020, 15:55
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

За тиждень після Коляди, напередодні Нового Року – Щедрий Вечір (13 січня). За християнським календарем це день Меланії. Цього дня з обіду починаються щедрівки, обов’язковим приспівом яких було: «Добрий вечір, Щедрий вечір!». Вечору під Новий рік справді годилося бути щедрим. Вірилося, якщо щедро буде в хаті цього вечора, то і весь наступний рік буде щедрим на врожай, на добро, на дитячий сміх.

У нашому етнорегіоні відсутня традиція готувати на Маланку т. зв. «щедру» кутю. Натомість був поширений загальноукраїнський звичай ховатися за пирогами: цього вечора батько ховався від дітей за пирогами – символом щедрості, багатства.

Серед різноманітних скоромних наїдків на святковому столі млинцям, зокрема гречаним, відводилась роль обрядової страви. Бабусі казали: «Щоб сонечко так землю припікало, як вогонь млинці. Щоб навесні й улітку все так росло, як тісто на млинці».

Обряд щедрування колись проходив як театралізоване дійство, головною героїнею якого була «коза». Її водив на мотузку «дід», а решта щедрівників, кепкуючи незлобливо з «діда» та «кози», розважають присутніх. «Коза», танцюючи, падає, «дід» сумує над нею, а щедрівники, співаючи «козі» пісню, оживляють її чи то з допомогою «лікаря», чи обдарувавши її мірочкою зерна. Цього вечора могли й «меланкувати». За Меланку вбирався парубок, що добре жартує. Меланка мала свій «почот»: орач з чепігами від плуга, ведмідь, коза, журавель, цигани. Всі були зодягнені в кожухи догори вовною, лахмітті; підмальовані білою глиною, замащені сажею, а з клоччя зроблені вуса. Ватага рухалася селом з жартами, вигуками, сміхом. Циганка приставала ворожити, ведмідь грав на скрипці, коза танцювала, а журавель, найвищий парубок в селі, вибивав у бубон.

А ледь звертало з півночі по селу чувся стукіт у вікна, двері – то засівальники спішили засіяти з дідових рукавичок житом, ячменем, пшеницею, вівсом: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік!». А оскільки на Новий рік було свято Василя, то обов’язково вітали всіх, хто мав це ім’я: «З Новим роком! З Василієм!».

Вважали, що перший посівальник – перший «полазник» – приносить до хати щастя. Тому його обдаровували грошима, печивом з макухи та тіста.

Цікаво, що цими днями в Переяславі і околишніх селах існував звичай «страшить» неродючі дерева: стукати сокирою по стовбуру та погрожувати зрубати, якщо і далі не будуть родити. Після лякання дерево перев’язували солом’яним перевеслом, яке в кінці святок спалювали.

Також дуже велика увага приділяється прикметам в цей день: наприклад, якщо в Василів день ясна погода і багато зірок на небі – добре уродяться ягоди, якщо завірюха – горіхи, а коли лежить іній на деревах – можна очікувати добрий урожай меду.

Молодший науковий співробітник                                                          Захарченко С.М.