Третій празник – Святе Водохреща…

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Вівторок, 19 січня 2021, 11:05

Святки добігають свого кінця. Завершальним їх акордом є свято Богоявлення (в народі Водохреща або Йордан), що відзначається 19 січня.

А напередодні Богоявлення (вечір 18 січня) – Голодна кутя. Прийшовши додому після вечірньої служби в церкві, господар робив з васильків кропило і кропив свяченою водою, яку приніс із церкви, спочатку все в хаті, а потім і всі господарські будівлі. При цьому крейдою писав хрести. За батьком ходив хтось із дітей і носив на тарілці пиріг, який за вечерею спільно споживали.

 Після пісної вечері годилося «прогнати кутю». Обряд виконували дорослі та молодь: вибігали з обійстя і паліччям били по тинах, вигукуючи: « Тікай, кутя, із покутя,а узвар – іди на базар. Паляниці, лишайтесь на полиці, а дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух!»

Пройнятися урочистою, радісною атмосферою цього чудового свята допоможе нам оповідання А.Чехова « Мистецтво»:

«Настає водохресний ранок. Церковна огорожа і обидва береги на далекому просторі кишать народом… Угорі лунає благовіст… Тисячі голів оголюються, рухаються тисячі рук – тисячі хресних знамен!.. З церкви одну за одною виносять корогви, лунає жвавий, квапливий подзвін… Аналой, дерев’яне коло, кілочки і хрест на кризі переливаються тисячами барв. Хрест і голуб випромінюють таке сяйво, що дивитись боляче. Боже милостивий, як добре! У юрбі пробігає гул подиву і захоплення; подзвін ще більш голоснішає, день ще яснішає. Корогви майорять і рухаються над юрбою, ніби на хвилях. Хресний хід, сяючи ризами ікон і духівництва, повільно сходить униз по дорозі і прямує до Йордані. Перестають дзвонити і водосвяття починається. Служать довго, повільно, очевидно намагаючись продовжити торжество і радість загальної народної молитви. Тиша. Але ось занурюють хрест і повітря оглушує незвичайний гул. Стрільба з рушниць, подзвін, голосні вигуки захоплення, крики…»

Наше рідне місто Переяслав відзначало цей день особливо піднесено. Після Літургії в кожній міській церкві парафіяни з усіх церков на чолі зі священицтвом торували стежки хрещенським ранком до Троїцької церкви. Тут за старовинним звичаєм здійснювався особливо урочистий обряд посвячення води. До цієї дати парафіяни Троїцького храму спеціально замовляли військовий оркестр. Під виконання урочистих мелодій все населення спускалося до Трубежа. Місце освячення води видно здалеку – парубки постарались: вирубали з криги хреста, пофарбували його буряковим квасом. Апогей свята – занурення священиком хреста у воду. Водосвяття супроводжувалось випусканням білих голубів, стріляниною з гармати. В місті був свій військовий гарнізон, який щороку виконував цю незвичну, але почесну місію.

Особливої святочності надавали великим престольним празникам урочисті виїзди у кареті до церкви єпископа ( до середини ХІХ століття – часу існування Переяславської єпархії). Кортеж архієрея супроводжували чотири старших богослови (семінаристи-магістранти) з числа відмінників. Їх одягали в темно-сині ліберії ( дуже широкий старовинний одяг вчених) оторочені кольоровим плетеним кантом з широченними розрізаними рукавами і ґудзиками до низу. Голови прикрашали чорні чотирикутні шапки. Сівши на верхових святково вбраних коней, два семінаристи парадували спереду карети єпископа, а два – по боках. Коли урочистий кортеж наближався до Троїцького храму, починав грати військовий оркестр, населення вітало архієрея радісними вигуками.

Серед семінаристів (переважно філософів та богословів) існувала  традиція на великі свята ( і на Водохреща також) ходити співати канти (віршовані твори) на пошану господарям, неодмінно латиною. В віршах підносились доброчинні вчинки осіб, яких вітали.  За взірець служили герої грецької, римської міфології, латинські шанувальні оди. До речі, був складений список на яке свято до кого з шанованих осіб міста (ректора, інспектора, архієрея) йти з поздоровленнями. Родину Козачковських, наприклад, вітали на Різдво.

У колишній Гетьманщині був ще й такий звичай: по обіді на Водохреща сходилося на льоду чоловіче населення  (переважно парубоцтво) двох сусідніх сіл і билися навкулачки – хто кого переможе. Переможці забирали собі «орден» - хрест, вирубаний на льоду. Відомо, що в Переяславі так розважалися і семінаристи ( переважно ритори, поетики).

Хто до Йордана рожденний та перед Йорданом хрещений – самим Христом благословенний, - казали наші предки.

«Йордан – вода студеная, дитиночка хрещеная…»

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів                                                             С. М. Зубер