«Масниця, Масниця, яка ж ти маленька…»

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Субота, 06 березня 2021, 08:56

Усі свята українського календарного року пов’язані з господарським життям українців. Кожна пора року мала свою важливу дату – кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола. Переходом до весняних свят був обряд Колодія – один з найхарактерніших звичаїв завершення М’ясниць.

Отже, Масниця – останній тиждень перед Великим постом, час, коли добігають кінця М’ясниці, назва яких вказує на домінування в харчуванні українців м’ясних страв. Зрозуміло, що різкий перехід до строгого посту, коли заборонялось споживати скоромне, було б випробуванням для здоров’я. Однією з функцій Масниці якраз і є підготовка та здійснення такого поступового, безболісного переходу. Справді, Масниця – веселий та радісний період, характерний споживанням великої кількості смачних страв, до складу яких входять молочні продукти. Особлива роль в ці дні відводилась вареникам з сиром в сметані, саме вони є головною обрядовою їжею цього тижня. Звідси й приказка: «Почекайте, варенички, прийде на вас Масниця», попри те, що натепер звичною стравою  є також млинці, запозичені із російської традиції.

Дослідниця календарної обрядовості східних слов’ян В. Соколова зазначає, що в українців був специфічний масничний обряд, який у ХХ столітті вже у жартівливому вигляді зберігався дуже стійко. Це звичай прив’язувати, волочити колодку, тому і Масниця називалася Колодка або Колодій. У проведенні звичаю були місцеві відмінності, проте суть скрізь одна: жінки, зібравшись, ходили по хатах, де жили дорослі неодружені парубки і дівчата, і прив’язували до їх ніг колодку – обрубок поліна, який пізніше трансформувався у стрічку, хустку чи квітку, як покарання за те, що не одружилися минулого шлюбного сезону, який на Україні припадав саме на М’ясниці, – і не знімали до тих пір, доки молодь не відкуповувалася, а на зібрані гроші влаштовували гуляння.

У трансформованому вигляді цей обряд на Переяславщині можна було спостерігати ще донедавна, щоправда в змінених хронологічних межах. Так, за різної нагоди – чи то Зелена неділя, чи другий-третій день весілля, чи післявеликодневі дні, храмове свято чи ще якась оказія, чоловіки та жінки тягнуть величезну колоду до котрогось з односельців, залишають там і вимагають могорича за те, щоб господар міг позбутися такого «дарунку». Отримавши належне, процесія рухається до іншого двору і там все повторюється з початку. У селі Велика Каратуль такий обряд проводився під час весілля і називався «тягти голку», у селі Вовчків тягли колоду від двору до двору і вимагали могорич, щоб «гадюка не вкусила». Подібні обрядодії можна було спостерігати у селах Харківці, Мазінки, Дем’янці, Козлів, Ковалин.

У першій половині ХХ століття у селі Козинці, затопленому водами Канівського водосховища, широко побутував звичай «чіпляння колодки». Дівчата чіпляли хлопцям і навпаки. На Сиропусному тижні (місцева назва Масничних днів) збирався гурт дівчат, які брали колоду і йшли до хати, де жив неодружений парубок і чіпляли до ноги колоду. Старалися озброїтись об’ємним та тяжким шматком деревини з дуба чи акації. Відповідно, парубок був змушений відкуповуватись тим, чого забажає дівочий гурт. Особливо вимогливими дівчата були до парубків-перестарків, яким було за тридцять. Побутування таких звичаїв вказує на їх архаїчне походження і залежність від норм звичаєвого права, коли одруження, створення сім’ї було обов’язковим і знаходилося під контролем сільської громади. Неодружений чоловік не міг бути обраним головою громади і вважався неповноцінним її членом.

У селі Соснова (за даними етнографині О. Чебанюк) в останній день Масниці наряджали жінку старою бабою, виплітали їй із конопель довгу косу, що «аж по п’ятах тягаїться». Потім проганяли її з хати надвір. Натомість до будинку заводили чоловіка чи жінку, перевдягнених у старого, строгого дідуся. Пояснювали це, що так вони прощаються з Масницею та зустрічають строгий піст («приймають поста»).

У селах біля Яготина під час Масниці молодь гралася «у Савку». Хлопець лягав на лавку і вдавав померлого. Його лоскотали, щипали та штурхали, намагаючись розсмішити. Гра супроводжувалася піснями:

Бем, бем, Савка вмер.

Положили Савку на кленову лавку.

Лавка трясеться, Савка сміється.

Прийшов піп – Савка втік та в лободу,

Не тікай,Савко, бо я й там тебе знайду.

Савка оживав, схоплювався з лави та ловив, лоскотав і цілував дівчат.

Поряд з обрядом «волочити» або «чіпляти колодку» в українців існував і інший масничний обряд, описаний експедицією П. Чубинського – «народження і похорони колодки». Жінки святкували «колодку» весь тиждень. У понеділок зранку вони збиралися в корчмі. Одна з них клала «колодку» на стіл і сповивала шматком домотканого полотна. Це означало, що Колодка народилася, поздоровляли одна одну з народженням, розважалися, жартували, співали:

Ой, Масляна, Масляна,

Яка ж ти маленька,                                

Якби тебе сім неділь,

А посту одненька.

Масляна, Масляна

Як на тебе добре жить,

Вареники з сиром їсти

Ще й горілочку пить.

Йдучи додому, колодку залишали в корчмі. Так продовжувалось протягом всього тижня: у вівторок Колодка хрестилася, в середу були похрестини, в четвер вона вмирала, в п’ятницю її ховали. Цей опис став класичним, майже всі дослідники неодмінно до нього зверталися або робили посилання.

  Під час застілля виконували:

Ой, Колодка, Колодка,

Ой, яка ж ти солодка.

Цілий рочок треба ждати,

Щоб на тобі погуляти.

 Ой, спасибі Колодію,

Що зібрав до купки,

Милувались, цілувались,

Аж злипались губки.

На Колодку йшла, упиралася,

А з Колодки йшла, цілувалася.

Відомий етнограф В. Скуратівський подає зразок пісенного фольклору, який виконували на Масницю:

Чому мені горілоньки не пити, коли в мене хорошії діти.

Один син під рученьку веде, другий син доріженьку мете.

Третій син двері одчиняє, до милої стиха промовляє:

  • Не будь, мила, та упряма, як іде мати з коршми п’яна,

     Постели постіленьку м’якеньку, поклади стиха, помаленьку.

На Масниці молодь починає співати веснянки (за П. Івановим). У селі Ковпіта Чернігівського повіту хлопці приносили під клуню багато соломи і всі діти та молодь кидалися нею і співали веснянок. Кидання соломою, поза сумнівом,   - пережиток зачарування на врожай. Масниця органічно переходила у зустріч весни. І якщо у росіян деякі масничні обряди були пов’язані з зимою, то в українців переважала весняна тематика. Це природно, адже весна в Україні приходить раніше і на Масницю вже відчувалося її наближення.

Етнограф С. Килимник описав ще один цікавий звичай, що побутував на Полтавщині (Переяславський повіт також належав до Полтавської губернії). Коли в селі з’являлося позашлюбне дитя (хоч це було рідкісне явище), жінки дізнавалися, хто батько немовляти. На Колодія молодиці йшли до такого парубка, брали його силоміць із собою, на руки клали сповиту «колодку», проходили через все село і завертали у двір покритки. Тут чіпляли до ноги колодку, примушували його вклонитися знедоленій дівчині та поцілувати дитя. Парубок відкуповувався у жінок, робив подарунок дитині чи давав невелику суму грошей.

Останній день Масниці називали ще прощеною неділею. Цього дня старші люди ходили по знайомих і рідних просити прощення за гріхи та кривди, заподіяні ними протягом року. Вірили, що страшний суд, якщо він прийде, відбуватиметься саме в цей вечір. Готуючись до посту, поспішали очиститись ще й морально.

Отже, хоч і втрачене обрядове наватаження дійства і відтворюють обряд, тому що «так треба», «так баби-діди робили», а змісту його вже не можуть пояснити, але той факт, що на Переяславщині ще залишилися рештки цього давнього звичаю, особливо те, що обряд пов’язується з весільною обрядовістю, підтверджує, що його виникнення пов’язане з нормами звичаєвого права, коли створення сім’ї молодими людьми було обов’язком і знаходилося під контролем сільської громади. І причетність «колодки» до масничної обрядовості є закономірною, оскільки під час Масниці відбувався заключний етап весільного періоду, яким були М’ясниці, і таким чином ніби «підводилися підсумки» - одружені пари вшановувалися, а неодружені піддавалися покаранню у вигляді «колодки». І, можливо, давній обряд «колодія», пов'язаний з народженням і смертю «колодки», символізував кінець шлюбного сезону, який мав відновитись лише восени перед Покровою.

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів Світлана Зубер.