ІВАН КОВАЛЕНКО – ПОЕТ, ДИСИДЕНТ, УЧИТЕЛЬ
Коваленко Іван Юхимович народився 13 січня 1919 року (за документами 30 грудня 1918 р.) у селі Лецьки, що на Переяславщині. Життя поставило карби на його імені: поет, дисидент, учитель. Батька, Коваленка Юхима Гнатовича, розорили за радянської влади: зруйнували хату, знищили садибу. Мати, рятуючись від злиднів, пішла світом шукати порятунку. Івану довелося вступити в комуну «Маяк батраків», де повинен був працювати з 7 до 16 років: літом працював, зимою вчився. Голодомор 1932–1933 років, бездомність, бідування… Безпритульний хлопець прибився до школи № 1, що у Переяславі, де його й ще трьох дітей приютив учитель української мови та літератури Никанор Васильович Рубан.
5 СІЧНЯ НАРОДИВСЯ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ ЛЯСКОРОНСЬКИЙ (24.12.1859/5.01.1860–1.01.1928)
ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ ЛЯСКОРОНСЬКИЙ (24.12.1859/5.01.1860–1.01.1928) – талановитий український історик, археолог, етнограф, нумізмат, картограф, представник історичної школи Володимира Антоновича, дослідник історії та археології Переяславщини, автор відомої монографії «История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ столетия».
1 СІЧНЯ 1833 Р. НАРОДИВСЯ ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЛАШКАРЬОВ (1.01.1833-9.09.1899)
ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЛАШКАРЬОВ (1.01.1833-9.09.1899) – ЮРИСТ, АРХЕОЛОГ, ПРОФЕСОР КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ ТА КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ПО КАФЕДРІ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВА
Народився 1 січня 1833 р. у с. Карманове нині Дмитрівського р-ну Курської обл. Петро Лашкарьов належав до відомої дворянської родини, яка походила від грузинського роду Лашкаришвили-Билури, що переїхали до Росії за Петра І. Закінчив Курську духовну семінарію (1855) та Київську духовну академію, де став магістром богослов’я (1859). Працював у Київській духовній академії (1859-1885), де отримав звання екстраординарного професора по кафедрі канонічного права (1866). Викладав церковну археологію до 1871 р. й займався археологічними дослідженнями культової архітектури давньоруського часу. У Київському університеті св. Володимира працював на кафедрі церковного права (1885-1899). Відомий спеціаліст з церковного права. Член Археологічного товариства при Київській духовній академії. Брав участь від академії у I (1869) та II (1871) Археологічних з’їздах. У 1881 р. за дорученням Імператорського археологічного товариства входив до комісії з відкриття фресок Кирилівської церкви у Києві. У 1870 р. професор створив у Київській духовній академії Церковно-археологічний музей. З 1873 р. він працював над описом давніх храмів Києва, Чернігова, Переяслава, Канева.
26 ГРУДНЯ 1917 р. НАРОДИВСЯ ЮРІЙ СЕРГІЙОВИЧ АСЄЄВ (1917-2005) – ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АРХІТЕКТОР, АРХЕОЛОГ, ІСТОРИК АРХІТЕКТУРИ, ПЕДАГОГ, РЕСТАВРАТОР, МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМЯТОК ДАВНЬОГО ПЕРЕЯСЛАВА
Народився 26 грудня (13 грудня за старим стилем) 1917 р. у м. Курську. Матір походила з роду відомого архітектора Дмитра Дяченка. Згодом родина переїхала до Києва. У 1932-1935 рр. Юрій Асєєв навчався в Київському будівельному технікумі. Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту за спеціальністю архітектор (1935-1941). У 1943-1945 рр. Ю.С. Асєєв проводив обстеження та фіксацію пошкоджених у роки війни пам’яток давньоруського зодчества на території України. З 1944 р. працював науковим співробітником Української філії Академії архітектури СРСР (з 1945 – Академії архітектури УРСР). У 1948 р. захистив кандидатську дисертацію і розпочав викладацьку діяльність у Київському інженерно-будівельному інституті, а згодом – у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де впродовж кількох десятиліть викладав історію архітектури (1953-2000). Лауреат Державної премії УРСР (1971). У 1972 р. захистив докторську дисертацію з архітектури. Заслужений архітектор України (1992), дійсний член Всесвітньої організації охорони пам’яток, Почесний член Української академії архітектури (1992), член комісії з відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (1995).
9 ГРУДНЯ 1938 р. НАРОДИВСЯ ГРИГОРІЙ МИТРОФАНОВИЧ ВЕРБА – ДОСЛІДНИК ФІЛОСОФСЬКО-БОГОСЛОВСЬКОЇ СПАДЩИНИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Творчість Григорія Сковороди містить абсолютні цінності філософсько-релігійної змістовності й протягом останніх двох століть в період суспільних криз виконували й виконують на даний час разом з іншими надбаннями української духовності роль орієнтиру щодо збереження та розвитку ціннісного потенціалу громадського життя. Коло дослідників спадщини Григорія Сковороди широке й різноманітне.
3 ГРУДНЯ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ Г.С.СКОВОРОДИ
У сузір’ї славетних імен, які своєю багатогранною творчістю внесли великий вклад у розбудову та подальший розвиток української, слов’янської та світової культури, чільне місце належить Григорію Сковороді – видатному українському філософу-гуманісту, поету, просвітителю.
80 РОКІВ ТОМУ РАДЯНСЬКИМ ТОТАЛІТАРНИМ РЕЖИМОМ БУЛО СТРАЧЕНО ГНАТА ХОТКЕВИЧА
Гнат Мартинович Хоткевич (1877 – 1938) є непересічною постаттю в українському культурному просторі початку ХХ ст. У своїй культурологічній діяльності він надзвичайно випереджав свою епоху. Лишається лише здогадуватися наскільки наповненим було б наше культурне життя, а з ним і суспільно-економічний розвиток України в цілому, якби тоталітарна машина більшовицької імперії не знищувала цвіт нації, а давала можливість кожній особистості розвиватися в міру своїх здібностей і натхнення та вести за собою інших.
22 ЛИСТОПАДА ВИПОВНЮЮТЬСЯ 145 РОКОВИНИ З ДНЯ СМЕРТІ МИХАЙЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА МАКСИМОВИЧА (1804-1873) – ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧЕНОГО-ЕНЦИКЛОПЕДИСТА, ІСТОРИКА, ЕТНОГРАФА, ФОЛЬКЛОРИСТА, ФІЛОЛОГА, БОТАНІКА, ПОЕТА, ПЕРШОГО РЕКТОРА УНІВЕРСИТЕТУ СВЯТОГО ВОЛОДИМ
Народився Михайло Максимович 3(15) вересня 1804 р. на хуторі Тимківщина, тепер село Богуславець Черкаської обл., в родині сільського судді. Родина походила із старшинського козацького роду. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію (1819). Навчався на словесному та природничому відділах філософського факультету, згодом – ще й на медичному факультеті, Московського університету, який закінчив у 1823 р. При університеті одержав учений ступінь доктора, працював ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету (1833). У 1834 р. у відкритому тоді Київському університеті М.О. Максимович одержав професуру російської словесності й згодом був обраний першим ректором університету (1834-1835). З 1945 р. пішов у відставку і присвятив себе науково-літературній діяльності, постійно проживаючи на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту. М.О. Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств. Його «Курс математики» був основним підручником кілька десятиліть по усій Російській імперії. З часу заснування (1843) був головою Київської Археографічної комісії. Попри великий науковий авторитет, він лише під кінець життя був обраний членом-кореспондентом Російської Академії наук з відділу російської мови та словесності (1871). Як археолог М. Максимович першим в Україні застосував типологічний метод в праці «Украинские стрелы древнейших времен» (1868).
23 ЛИСТОПАДА ВИПОВНИЛОСЯ Б 80 РОКІВ ВОЛОДИМИРУ ОПАНАСОВИЧУ КРУЦУ (1938-2014) - археологу, кандидату історичних наук, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (2002), досліднику археологічних пам’яток Переяславщини
Володимир Круц народився 1938 р. у м. Києві. Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1962). З того ж року почав працювати в Інституті археології АН УРСР (нині — Інститут археології НАН України). У 1962-73 рр. досліджував пам'ятки трипільської культури у Подніпров'ї: поселення біля сс. Казаровичі, Софіївка, Чапаївка, Євминка та ін.; могильники біля сс. Завалівка та Чапаївка. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Население Среднего Поднепровья в эпоху меди» (1973). Результатом його досліджень та опрацьованих у дисертації матеріалів виявилась відома монографія «Позднетрипольские племена Среднего Поднепровья» (1977).
НЕЗРЯЧИЙ БАНДУРИСТ ІВАН ІОВИЧ КУЧУГУРА-КУЧЕРЕНКО – ПЕРШИЙ НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ
Плеяда співців-кобзарів славиться самобутніми неповторними особистостями в історії української традиційної культури. Серед них талановитим майстром кобзарської справи був Іван Кучугура-Кучеренко. Народився Іван Іович Кучугура-Кучеренко 1878 року в селі Мурафі Богодухівського повіту Харківської губернії (за іншими даними у 1874 році).