1 січня 1909 р. у с. Старий Угринів на Івано-Франківщині у родині греко-католицького  священника народився один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху ХХ століття Степан Бандера. Ще юнаком став членом Союзу Української Націоналістичної Молоді та Української Військової Організації. У 23 роки Бандера став заступником Крайового Провідника, а в 24 – очолив Провід ОУН на західноукраїнських землях. Разом з Ярославом Стецьком був автором Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Завдяки йому було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню ОУН та хімічну лабораторію, сформовано похідні групи ОУН (приблизно 6 тис. людей). Усе життя Бандера був прихильником збройного опору, але особисто ніколи не брав участі у збройному протистоянні – насамперед був політиком і ухвалював політичні рішення. Писав, що «ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою». Майже всі члени сім`ї Степана Бандери трагічно загинули під час війни або перебували в концтаборах. На самого Бандеру московські агенти полювали 15 років – 15 жовтня 1959 року він загинув від руки агента КГБ перевертня Б. Сташинського. Степан Бандера став символом незламного борця за волю України і справжнім національним Героєм. 

Підготувала                                                                         Наталія Заїка

Надходить 10 річниця з дня смерті поета Петра Яковича Ярмоленка. Він народився 15 серпня 1931 року в селі Мала Каратуль, що на Переяславщині. Освіту здобув у Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі та Київському державному педінституті ім. О. М. Горького. Працював учителем історії та директором школи в Криму. 1962 року закінчив аспірантуру при НДІ психології АН УРСР, захистив кандидатську дисертацію. Займав посаду доцента в Житомирському та Херсонському педінститутах, а з 1988 року викладав у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди.

М.П. Кучера народився 21 листопада 1922 р. в с. Березівка Гомельської області Білоруської РСР, чех за національністю. По закінченню школи був призваний до Червоної Армії. Учасник Другої Світової війни у складі Західного, Брянського, 2-го Білоруського фронтів. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За боевые заслуги», «За оборону Москвы», За освобождение Варшавы», медалями Польщі «За заслуги на полі бою», «За Варшаву», «За Перемогу».

Народилася у с. Матвіївка Градизького р-ну Полтавської обл. в родині службовців. У 1934 р. родина переїхала з Харкова до Києва. Тут закінчила середню школу. З початком Другої світової війни, в липні 1941 р., Надія виїхала в евакуацію до Тули (Росія), де до 1943 р. служила червоноармійцем у повітряній обороні і, водночас, навчалася в Тульському педагогічному інституті. У 1943 р. Надія Шендрик повернулася до Києва і продовжила навчання на історичному факультеті Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького, який закінчила у 1944 р. Того ж року почала працювати у Державному республіканському історичному музеї УРСР (нині Національний музей історії України). У цьому музеї Н.І.Шендрик працювала до виходу на пенсію в 1988 р., пройшовши шлях від молодшого наукового співробітника до завідувачки відділу «Східні слов’яни. Давньоруська держава Х–ХІІІ ст.». Музейний стаж її складав 44 роки.

Василь Завгородній – відомий співак, талановитий художник, прекрасний скульптор-різьбяр, поет та прозаїк.