26 ГРУДНЯ 1917 р. НАРОДИВСЯ ЮРІЙ СЕРГІЙОВИЧ АСЄЄВ (1917-2005) – ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АРХІТЕКТОР, АРХЕОЛОГ, ІСТОРИК АРХІТЕКТУРИ, ПЕДАГОГ, РЕСТАВРАТОР, МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМЯТОК ДАВНЬОГО ПЕРЕЯСЛАВА

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Вівторок, 25 грудня 2018, 15:45

Народився 26 грудня (13 грудня за старим стилем) 1917 р. у м. Курську. Матір походила з роду відомого архітектора Дмитра Дяченка. Згодом родина переїхала до Києва. У 1932-1935 рр. Юрій Асєєв навчався в Київському будівельному технікумі. Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту за спеціальністю архітектор (1935-1941). У 1943-1945 рр. Ю.С. Асєєв проводив обстеження та фіксацію пошкоджених у роки війни пам’яток давньоруського зодчества на території України. З 1944 р. працював науковим співробітником Української філії Академії архітектури СРСР (з 1945 – Академії архітектури УРСР). У 1948 р. захистив кандидатську дисертацію і розпочав викладацьку діяльність у Київському інженерно-будівельному інституті, а згодом – у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де впродовж кількох десятиліть викладав історію архітектури (1953-2000). Лауреат Державної премії УРСР (1971). У 1972 р. захистив докторську дисертацію з архітектури. Заслужений архітектор України (1992), дійсний член Всесвітньої організації охорони пам’яток, Почесний член Української академії архітектури (1992), член комісії з відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (1995).

Основним предметом наукової діяльності Ю.С. Асєєва було дослідження архітектури Давньої Русі. Він автор численних статей (понад 260) та монографій (16) з історії архітектури та мистецтва: «Древний Киев» (1956), «Нариси історії архітектури Української РСР» (у співавторстві; 1957), «Спаський собор в Чернігові» (1959), «Архитектура Крыма» (у співавторстві; 1961), «Архитектура» (у співавторстві; 1961), «Мистецтво стародавньої Русі» (1963), «Архітектура Київської Русі» (1969), «Джерела. Мистецтво Київської Русі» (1980), «Архитектура древнего Киева» (1982), «Стилі в архітектурі України» (1989) та ін. Йому належать понад 20 архітектурних реконструкцій пам’яток часів Київської Русі. За його реконструкцією відтворено втрачену в 1930-х рр. пам’ятку ХІІ ст. – церкву Богородиці Пирогощі у Києві на Подолі (1998). Співавтор проектів реставрації Кирилівської церкви в Києві, П’ятницької церкви, Борисоглібського собору, Успенського собору в Чернігові (1944–1945), реконструкції Золотих воріт у Києві (1982).

Юрій Сергійович Асєєв впродовж 1950-1960-х рр. забезпечував фахове архітектурне наповнення роботи українських археологів у Переяславі. Дослідник відвідував Переяслав починаючи з 1951 р.: у 1951-1952 рр. разом з архітектором Д. Яблонським він провів обстеження Михайлівської церкви та дзвіниці, склав проект реставрації, яка тривала впродовж 1953-1958 рр. Регулярно буваючи у місті, Ю. Асєєв мав змогу спостерігати за дослідженнями ленінградських археологів на чолі з М.К. Каргером.

На розкопках у Переяславі 1958 р. Ю.С. Асєєв входив до команди науковців по дослідженню «церкви Володимира Мономаха». До цієї експедиції входили визначний історик та археолог М.Ю. Брайчевський та молодий тоді директор Переяслав-Хмельницького історичного музею М.І. Сікорський. Згодом став незмінним учасником переяславської експедиції АН УРСР на чолі з Р.О. Юрою разом з Переяславським музеєм під керівництвом М.І. Сікорського, яка впродовж 1959-1963 рр. вивчала залишки видатних пам’яток архітектури ХІ ст. – Єпископських воріт та Єпископського палацу.

Саме Ю.С. Асєєв після М.К. Каргера, починаючи з 1958 р. зайняв «архітектурну нішу» у вивченні пам’яток давнього Переяслава. Вчений виконав ґрунтовний аналіз архітектурної складової як Єпископських воріт ХІ ст. (1959-1960), так і палацової споруди ХІ ст., дослідженої у 1962-1963 рр. Результати його праці подано у кількох відомих статтях, в т.ч. у співавторстві з Р.О. Юрою, М.І. Сікорським, О.К. Козіним.

Ю.С. Асєєв провів наукове порівняння двох унікальних пам’яток – Єпископських воріт Переяслава та Золотих воріт Києва. Щоправда, Єпископські ворота Переяслава, як відзначав дослідник, добре досліджені лише з внутрішнього боку, тобто, з середини дитинця, оскільки зовнішня частина воріт залишилась не розкопаною через розташовані над нею житлові та господарчі споруди. Ю.С. Асєєв створив графічну реконструкцію цих воріт, зобразивши їх із середини, тобто з внутрішнього боку, щоб уникнути фантазій – реконструкція спиралася виключно на матеріали археологічних досліджень.

Він також є автором графічної реконструкції переяславського Михайлівського собору ХІ ст., у дослідженнях якого брав участь у 1975 р.

Ю.С.Асєєву належить першість у виділенні самостійної переяславської архітектурної школи давньоруського часу, введення переяславських пам’яток до загальної схеми архітектури Давньої Русі.

Помер Ю.С. Асєєв 4 жовтня 2005 р. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Статті дослідника про археологічно-архітектурні пам’ятки Переяслава:

  1. Юра Р.О., Сікорський М.І., Асєєв Ю.С. Археологічні розкопки в Переяславі-Хмельницькому (в 1959-1960 рр.) // Наукові записки Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. – Вип. 2. – 1960. – С. 89-91.
  2. Брайчевский М.Ю., Асеев Ю.С. Археологические исследования в Переяславе-Хмельницком в 1958 году // КСИА. – Вып. 81. – 1960. – С. 112-116.
  3. Асєєв Ю.С., Козін О.К., Сікорський М.І., Юра Р.О. Дослідження кам’яної споруди ХІ ст. в Переяславі-Хмельницькому дитинці // Вісник академії будівництва і архітектури УРСР. – 1962. – №4. – С. 57 – 61.
  4. Асеев Ю.С., Сикорский М.И., Юра Р.А. Памятник гражданского зодчества ХІ в. Переяславе-Хмельницком // СА. – 1967. – №1. – С. 199-214.
  5. Асєєв Ю.С. Золоті ворота Києва та Єпископські ворота Переяслава // ВКУ (Вісник Київського університету). – 1967. – №8. – Вип. 1. – С. 45-58.
  6. Асеев Ю.С., Харламов В.А., Сикорский М.И. Исследование Михайловского собора в Переяславе-Хмельницком // Славяне и Русь. (На материалах восточнославянских племен и Древней Руси). Сб. науч. тр. /АН УССР ИА. – К.: Наук. думка, 1979. – С. 122-137.

Джерела: