1 СІЧНЯ 1833 Р. НАРОДИВСЯ ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЛАШКАРЬОВ (1.01.1833-9.09.1899)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Понеділок, 31 грудня 2018, 22:58

ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЛАШКАРЬОВ (1.01.1833-9.09.1899) – ЮРИСТ, АРХЕОЛОГ, ПРОФЕСОР КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ ТА КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ПО КАФЕДРІ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВА

Народився 1 січня 1833 р. у с. Карманове нині Дмитрівського р-ну Курської обл. Петро Лашкарьов належав до відомої дворянської родини, яка походила від грузинського роду Лашкаришвили-Билури, що переїхали до Росії за Петра І. Закінчив Курську духовну семінарію (1855) та Київську духовну академію, де став магістром богослов’я (1859). Працював у Київській духовній академії (1859-1885), де отримав звання екстраординарного професора по кафедрі канонічного права (1866). Викладав церковну археологію до 1871 р. й займався археологічними дослідженнями культової архітектури давньоруського часу. У Київському університеті св. Володимира працював на кафедрі церковного права (1885-1899). Відомий спеціаліст з церковного права. Член Археологічного товариства при Київській духовній академії. Брав участь від академії у I (1869) та II (1871) Археологічних з’їздах. У 1881 р. за дорученням Імператорського археологічного  товариства входив до комісії з відкриття фресок Кирилівської церкви у Києві. У 1870 р. професор створив у Київській духовній академії Церковно-археологічний музей. З 1873 р. він працював над описом давніх храмів Києва, Чернігова, Переяслава, Канева.

П.О. Лашкарьов як вчений заслужив безсумнівну повагу не лише за вивчення історії церковного права, але й як археолог за внесок у  дослідження українських культових пам’яток давньоруського часу. Основні праці дослідника: «Об отношении древней Христианской Церкви к Римскому государству» (1873), «Киевская архитектура Х–ХІІ века» (1875), «Киево-Михайловский златоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии» (1884), «Особенности права церкви православной, как предмета науки в ряду других юридических наук» (1886), «Право церковное в его основах, видах и источниках» (1886), «Из чтений по церковному праву» (1886), «Киворий, как отличительная архитектурная принадлежность алтаря в древних церквах» (1893), «Церковно-археологические очерки, исследования, рефераты» (1898). Один з цікавих епізодів життя дослідника яскраво засвідчує його наукову відповідальність й дослідницьку компетентність: за дорученням Церковно-археологічного товариства у 1891 р. П.О. Лашкарьов зробив наукову експертизу проекту реконструкції Канівської соборної Успенської церкви ХІІ ст., після чого наполіг на призупиненні реставраційних робіт для проведення додаткового археологічного обстеження споруди заради встановлення її первинного вигляду. З огляду на авторитет вченого йому пішли назустріч й згодом церква була відновлена саме як пам’ятка ХІІ ст.

У 1888 р. П.О. Лашкарьов приїздить до Переяслава з метою перевірити повідомлення, яке надійшло до київських церковних властей про знахідку давньої споруди на місці Успенського храму, й при потребі – дослідити знахідку. Згодом дослідник у звіті напише: «Успенская церковь, как известно, была несколько лет назад предметом газетной полемики, особенно местной – киевской. Когда к концу 70-х годов эта церковь оказалась обветшавшею настолько, что в ней прекращено было богослужение и возникла мысль о постройке на ея месте новой каменной, любители отечественной старины встревожились...». П. О. Лашкарев пише, що практично немає надії на знаходження після двох пожеж  решток церкви, де приносив присягу Б. Хмельницький,  зате «...можно однако же предполагать, что связанное с местом ея предание о постройке там первоначальной церкви Владимиром Мономахом найдет для себя подтверждение в остатках, по крайней мере, древних фундаментов на месте разобранной церкви...».

Залишки давньої церкви були виявлені під час підготовчих земляних робіт перед спорудженням нової цегляної споруди Успенської церкви. Разом з професором П.О. Лашкарьовим у дослідженнях брав участь архітектор В. Ніколаєв. У результаті розкопок було розчищено залишки невеликої за розмірами безстовпної давньоруської каплиці ХІІ ст., яку першовідкривач вважав руїнами літописної церкви Успіння Богородиці, згадуваної в літописах під 1098 р. як збудованої Володимиром Мономахом на Княжому дворі. Тоді ж було зафіксовано рештки фундаментів дерев’яної пізньосередньовічної Успенської церкви, що стратиграфічно знаходилися над капличкою, а також давні (пізньосередньовічні) поховання церковного цвинтаря.

П.О. Лашкарьов звернув увагу на археологічний культурний шар і особливості його накопичення над руїнами кам’яної споруди, правильно визначив культурно-хронологічну приналежність знайденої плінфи, різнокольорових полив’яних плиток та уламків пірофілітових плит до давньоруської доби. На основі стратиграфічних спостережень, а також виходячи з розмірів та форми цегли-пальчатки, він прийшов до висновку, що верхні (пізніші) фундаменти належали Успенській церкві, збудованій у кінці ХVI ст. князем Костянтином Острозьким. Поруч із археологічним описом, П.О. Лашкарьов навів історію Успенської церкви з її численними перебудовами.

За результатами розкопок було складено креслення розчищених частин давньоруської споруди та замальовано уламок пірофілітової плити з пазами для мозаїки. Розуміючи цінність відкриття, а також те, що залишки займали небагато місця, П.О. Лашкарьов запропонував будівельному комітету залишити їх під підлогою (у підвальному приміщенні) нової кам’яної церкви у недоторканному вигляді, що й було зроблено під час зведення нинішньої цегляної церкви. «О. председатель и гг. Члены комитета изъявили полную готовность принять меры к сохранению памятника, и со своей стороны высказали даже предположение поднять цоколь новой церкви до такой высоты, чтобы остатки древних стен не только оставались под полом неприкосновенными, но и могли быть по желанию осматриваемы. Глубокий интерес, с каким строительный комитет и само общество г. Переяслава отнеслись к открытому памятнику, дает ручательство в том, что как самый памятник, так и другие возможные при нем находки не будуть потеряны для науки», – написав він у звіті. Цим було покладено початок музеєфікації залишків давніх архітектурних споруд Переяслава ще наприкінці ХІХ ст.

Матеріали досліджень були опубліковані у детальній статті-звіті «Остатки древнего храма в г. Переяславе» у 24-му томі журналу «Киевская старина» (1889). У подальшому ця стаття увійшла як розділ до монографічного видання вченого «Церковно-археологические очерки, исследования и рефераты» (1898).

Помер П.О. Лашкарьов 9 вересня 1899 р. у Києві.

Праці дослідника з археології Переяслава:

  1. Лашкарев П.А. Остатки древнего храма в г. Переяславле // Киевская старина. – 1889. – Т. 24. – Январь. – С. 204–210.
  2. Лашкарев П.А. Церковно-археологические очерки, исследования и рефераты. – К., 1898. – 240 с.

Джерела:

Лашкарев Петр Александрович // Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. – СПб., 1896. – Т. ХVІІ: Култагой – Лед. – С. 409.

Губицький Л.В. Лашкарьов Петро Олександрович // Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення / під ред. проф. Г.Д.Казьмирчука. – К., 2004.

Лашкарев Петр // Биографический словарь выпускников Киевской духовной академии: 1819–1920-е гг.: Материалы из собрания проф. протоиерея Ф. И. Титова и архива КДА в 4 т. / [сост. В. И. Ульяновский]. – Киев: Издательский отдел Украинской Православной Церкви, 2014. – С. 173-180.

 

Старший наук. Співробітник НДВ «Археологічна експедиція»                                                                                     Г.М. Бузян