ІВАН КОВАЛЕНКО – ПОЕТ, ДИСИДЕНТ, УЧИТЕЛЬ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Субота, 12 січня 2019, 19:12

Коваленко Іван Юхимович народився 13 січня 1919 року (за документами 30 грудня 1918 р.) у селі Лецьки, що на Переяславщині. Життя поставило карби на його імені: поет, дисидент, учитель. Батька, Коваленка Юхима Гнатовича, розорили за радянської влади: зруйнували хату, знищили садибу. Мати, рятуючись від злиднів, пішла світом шукати порятунку. Івану довелося вступити в комуну «Маяк батраків», де повинен був працювати з 7 до 16 років: літом працював, зимою вчився. Голодомор 1932–1933 років, бездомність, бідування… Безпритульний хлопець прибився до школи № 1, що у Переяславі, де його й ще трьох дітей приютив учитель української мови та літератури Никанор Васильович Рубан.

Тричі виключали зі школи за правдолюбство, але Іван був кращим із учнів і в 1936 році здобув середню освіту. Захворівши на туберкульоз, він іде за порадою лікаря працювати на будівництво, щоб більше бути на свіжому повітрі. 1938 року вступає до Київського державного університету на романо-германський факультет. І. Коваленко дружив із сином Миколи Вербицького, співавтора нашого славня – гімну України «Ще не вмерла України», спілкувався з дружиною Миколи Вороного Вірою, Марією Вербицькою, яка повернулася із заслання. Навчання перервала Друга світова війна в 1941 році. По війні Івана Юхимовича призначають директором школи № 4, але повертаються партійні кадри, і він іде працювати простим учителем. 1947 року подружжя Коваленків переїжджає в Боярку й екстерном здобуває вищу освіту в університеті ім. Т. Шевченка. Направляють обох до аспірантури, але завадило перебування на окупованій території.

За прямолінійність, за незалежність суджень, за відмову вступати до комуністичної партії 1955 року Івана Коваленка звільняють із роботи. Тільки через п'ять років надано дозвіл працювати вчителем іноземних мов у школах № 2, № 3, № 4 міста Боярки й дитячому санаторії Міністерства оборони. 1961 року до 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка на загальношкільному вечорі учитель прочитав свій вірш «У поета тільки слово». З того часу за сміливцем комітет державної безпеки (КДБ) установив нагляд. 1966 року вчитель організовує літературну зустріч учнів вечірньої школи (зібралося до двохсот осіб) з опальними поетами – Євгеном Сверстюком, Василем Стусом та Надією Світличною.

Поету інкримінували як злочин і вірш «Червона калина», про який ідеться в ухвалі Верховного суду: «В 1967 році Коваленко дав свій вірш Кутинському, який надіслав його на адресу редакції «Нове життя», що видається в Чехословаччині українською мовою, де цей вірш було надруковано в номері від 25 березня 1967 року», декілька публікацій у пряшівській газеті «Нове життя», зокрема статті «Київська Гончарівка» про дратівливий для влади музей Івана Гончара та стаття «Михайлівський золотоверхий», де автор висловив упевненість, що собор відродиться. Через самвидав вірші Івана Коваленка потрапляють у Канаду, там без відома автора видано невелику збірку його творів.

У вересні 1968 року Іван Коваленко в присутності вчителів назвав уведення радянських військ у Чехословаччину «фашистською акцією». Донос не забарився. Одного дня до Боярської міськради службисти КДБ викликали чотирьох учителів вечірньої школи й запропонували написати донос на колегу, що чотири роки тому публічно осудив політику СРСР. 13 січня 1972 року, саме в день народження, Івана Коваленка було заарештовано.

Після восьми місяців попереднього ув'язнення відбувся закритий суд, що тривав чотири дні. Пропонували написати покаянного листа, де обов'язково мало бути свідчення проти інших. Іван Коваленко вини своєї не визнав, публічно не розкаявся. Суд відбувся. Першим у тій хвилі репресій був засуджений Василь Стус, другим – Іван Коваленко. Дали п'ять років таборів. Етап через п'ять тюрем. Відбував покарання вільнодумець в одному з найстрашніших уральських таборів – № 389/35. У тюремному ув'язненні випала нагода поспілкуватися з однодумцями – Іваном Світличним, Ігорем Калинцем, Тарасом Мельничуком, Семеном Глузманом, Валерієм Марченком та іншими. Товаришував і з російськими правозахисниками, і з воїнами УПА.

Доленосною стала зустріч Івана Коваленка в харківській тюрмі з Василем Романюком – майбутнім Патріархом України-Руси Володимиром про якого  І. Коваленко сказав: «Він дуже скріпив мій дух на всі табірні літа».

Повернувся Іван Коваленко з табору в 1977 році інвалідом ІІ групи, зовсім хворим. Коштом колишньої учениці Ольги Рожманової 1995 року видано першу книгу поезій «Недокошений луг», вірші зазвучали по українському радіо, відбулися телерепортажі на І-му національному каналі телебачення, з'являються статті про поета та його вірші в журналах «Україна», «Українська культура», «Нові дні» (видається в Канаді), у газетах «Наша віра», «Вечірній Київ», «Закон та порядок» тощо. Примітно, що письменник знав п'ять мов.

Поета реабілітували 6 грудня 1991 року, довідку за № 13-р видано на підставі «Закона Украинской ССР «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» от 17 апреля 1991 года».

Іван Юхимович Коваленко помер 18 липня 2001 року, похований у місті Боярка.

У Переяславі-Хмельницькому, м. Боярці та с. Лецьки названо вулиці іменем І. Коваленка. На фасаді Переяслав-Хмельницької ЗОШ № 2 встановлена пам'ятна дошка в честь поета.

За ініціативи громадської організації «Центр розвитку громад» Боярська міська рада започаткувала щорічний Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка.

Усе із написаного Іваном Коваленком, що збереглося в часи лихоліття, упорядкувала дочка поета Марія Кириленко: світу явлено книги Івана Коваленка «Недокошений луг» (1995), «Джерело» (1999), «Перлини» (2006), «Учитель» (2009), «Порив до небес» (2012).

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                               Н. М. Павлик