16 серпня – день народження Андрія Козачковського

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Субота, 15 серпня 2020, 20:23
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Ім’я переяславського лікаря Андрія Осиповича Козачковського відоме нам завдяки Тарасові Шевченку, з яким вони були щирими друзями. До сьогоднішнього дня зберігся будинок А. О. Козачковського (1820 р.), в якому зараз знаходиться експозиція Музею Заповіту Т. Г. Шевченка. Саме тут, гостюючи, поет написав найкращі свої твори – поеми «Кавказ», «Наймичка», присвяту до поеми «Єретик», і, нарешті, славнозвісний «Заповіт».

А. О. Козачковський (1812-1889) – корінний переяславець, син протоієрея, ректора Переяславської семінарії Осипа Івановича Козачковського, шанований лікар.

16 серпня 1812 р. народився син Осипа Івановича Козачковського – Андрій. У 1827-1831 рр. Андрій Осипович навчався в Переяславській семінарії, де протягом усіх чотирьох років його прізвище стояло на чільному місці серед першорозрядників. За два роки до завершення курсу (1829 р.) Андрій Козачковський був «назначен к поступлению» до петербурзької Медико-хірургічної академії, одразу після закінчення якої Андрій Осипович Козачковський «был удостоен лекарем 1-го отделения и назначен на службу Морского ведомства 11 августа 1835 года». Служив лікарем на кораблях «Брієн», «Березина» та на фрегаті «Філактет». У 1839 р. отримав звання титулярного радника, а в 1840 р. – штабс-лікаря.

Восени 1841 р. у Петербурзі Андрій Осипович познайомився з Тарасом Шевченком, який навчався  в Академії мистецтв і писав перші вірші.  Деякі з них були надруковані в альманасі «Ластівка». Прочитавши їх, вражений Андрій Осипович прагне познайомитись з автором «неподражаемых стихов». Їхній спільний знайомий В. Зеленський привіз поета до Козачковського. «Вечером, – пригадував лікар, – вошел ко мне с земляком моим незнакомый господин, приветствовав меня словами: «Дай Бог здравствовать! Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомитись». Беседа наша продолжалась далеко за полночь». Це знайомство переросло в міцну дружбу, яка продовжувалася до кінця життя поета.

У квітні 1842 року Козачковського було призначено міським лікарем у Курськ. А в 1844 році Андрій Осипович повернувся до Переяслава і зайняв посаду міського лікаря вже тут.

Дружні стосунки  А. Козачковського і Т. Шевченка продовжувалися і в Переяславі. На запрошення А. Козачковського Т. Г. Шевченко гостював у Переяславі влітку і восени 1845 року і двічі у 1859 році.

Перший приїзд Т. Шевченка у серпні 1845 р. буквально осяяв сіре одноманітне життя міського лікаря, котрий мав поетичну душу, жваво цікавився літературою, та й сам іншим разом брався за віршування. Скажімо, в листопаді 1843 року А. Козачковський писав з Курська О. Бодянському: «Тижнів два, либонь, тому я взявся за кобзу – з нудьги та з горя, братику мій. Посилаю к тобі чотири мої думки. Будь ласков, подивись на їх чужими очами, пошануй, як мачухи, і коли побачиш, що хоть трохи вони путящі, то хоть і видрюкуй, може, у вас набереться який-небудь Альманах… У мене ще зосталось думок, мабуть, з шість, коли не більше. Коли найдеш що добре з перших, то останні пришлю; а коли ні, то не тайся, скажи щиру правду, далебі я не чванний». А. Козачковський надіслав О. Бодянському свій вірш. У ньому та сама, може, трохи екзальтована тема безпросвітного існування:

Аж сумно стане, як згадаю,

Що скільки років працював,

А долі все-таки не маю:

Як народивсь, її не знав…

Також у листі О. Бодянському 29 вересня 1844 року він писав: «Знай тільки пишу ту погань: лікарства та отношенія, да счоти, да пересчоти, голова здуріє, а розуму нігде і шилом не хватить. А жаль бере, аж плакать хочеться, як подумаєш бувало: на що я стільки літ працював за книжкою, хіба на то, щоб тепер вибивать з голови те, що стільки літ вбивали в голову»

Одного разу поет побачив, як Андрій Осипович саджає дерева. Шевченко поспішив другові на допомогу. Вони посадили дві акації в одну ямку, а їхні стовбури переплели на знак вічної дружби. Ці дерева надали особливої привабливості садибі Козачковського. Переяславчани з любов’ю зберігають ці акації, як живих очевидців великого Кобзаря.

А. Козачковський завжди радо вітав поета у своїй господі. Вони були майже одного віку, обидва захоплені поезією, обидва неодружені. Так вільно і добре, як у Козачковського, Т. Шевченко не  почувався ніде. Це було спілкування друзів.

«З першої зустрічі, – писав А. Козачковський у спогадах, – поет не міг не помітити, що думи його справляли на мене глибоке враження. Розмова наша, затягнувшись далеко за північ, велася навколо творів і основного їхнього предмета – дорогої нам обом України».

Спогади А. Козачковського відтворюють атмосферу, чудові  картини зустрічей, розкривають щирість їх  стосунків, відхиляють завісу над  творчою лабораторією поета.

У 1846 р. Андрій Козачковський став штатним лікарем і викладачем медицини на старших курсах Переяславської духовної семінарії. У серпні-вересні 1862 року семінарія з Переяслава була переведена в Полтаву. Козачковського як хорошого лікаря просили теж їхати, але Андрій Осипович відмовився. «Жаль кидати хату і худобу, нелегко й возиться, ще й Бог знає куди, з сім’єю», – пише він у листі від 10 липня 1860 р. до Тараса Шевченка.

Лікар залишився в Переяславі, займався приватною практикою і перебував у ролі міського земського лікаря. У часи Кримської війни Андрій Осипович був ординатором Переяславського військового госпіталю.

У 1847 р. Андрій Осипович одружився з дочкою майора Сазонова Марією Степанівною, яка була на вісім років молодшою за нього. У 1848 році у них народився син Андрій, який помер у ранньому дитинстві. У Козачковських були ще діти – сини Іван та Йосип і доньки Ганна та Єлизавета.

А. Козачковський був хорошим, досвідченим лікарем, тому йому Т. Шевченко описує 16 липня 1852 року з Новопетровського укріплення свою недугу, і просить допомоги у лікуванні: «Вот какого роду необходимость заставила меня начертать послание сие нехитрое: в настоящем в 1852 году я чувствую приближение той самой болезни, от которой вы спасли меня в 1844 году (авт. – 1845 р.). Если припомните тот целительный бальзам, которым вы меня тогда врачевали, то, ради самого Эскулапа, пришлите рецепт оного (сальсапарели можно достать и здесь)… Впрочем, я для вас субъект исследованный. По прибытии моем в здешний край я два года сряду страдал скорбутом и головною болью. Дальний поход (от Орской крепости до Аральского моря) и продолжительное купанье в море были причиною того, что показались у меня на всем теле, особенно на ногах, золотушные нарывы, после чего я вскоре почувствовал облегчение в голове, а теперь повторяется та же боль и прыщи на голове точно такие, как были и в 1844 году (авт. – 1845 р.) …».

Родина Козачковських була середнього достатку. 268 царських рублів сріблом – річна плата лікаря. Її вистачало на більш-менш пристойне життя.

Андрій Козачковський був відомий у Переяславі не тільки як лікар, а й як громадський діяч. З часу створення земства і міського самоуправління, він майже незмінно був «гласным» Переяславського земства та Переяславської міської думи.

А. О. Козачковський був не тільки високопрофесійним лікарем, досвідченим практиком, знавцем теорії медицини, але й палким шанувальником генію Т. Г. Шевченка. В особі переяславського лікаря поет справді мав вірного й великодушного приятеля, котрий упродовж двадцяти літ не забував його у горі й скруті, безкорисливо підтримував і допомагав. 

 

Завідувач НДВ «Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка»                        Н. Кухарєва