23 ГРУДНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 139 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІЛЛІ МИХАЙЛОВИЧА САМОЙЛОВСЬКОГО (23.12.1881–1972) – ВИЗНАЧНОГО УКРАЇНСЬКОГО АРХЕОЛОГА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Середа, 23 грудня 2020, 10:34

Ілля Самойловський народився 23 грудня 1881 р. у с. Лемешівка Пирятинського повіту Полтавської губ. (пізніше Яготинського, нині Бориспільського р-ну Київської обл.).

З юності працював вчителем земської школи в Лохвицькому повіті на Полтавщині (1903–1906). Був звинувачений в антидержавній (революційній) діяльності, заарештований і на півроку ув’язнений, але виправданий по суду.

Навчався на історичному відділенні історико-філологічного факультету Імператорського Харківського університету (1906–1910). Для поглиблення своїх знань вступив до Московського археологічного інституту (1911–1914), де захистив дисертація (диплом) на тему «Древнерусское народное хозяйство ІХ–ХІ в. по археологическим данным» (1914). У тому ж році він здійснив свої перші археологічні дослідження – розкопки кургану в Полтавській губ. Через участь Росії в Першій світовій війні усі археологічні дослідження були згорнуті, тому молодий археолог не зміг реалізувати себе по спеціальності, тож певний час викладав у середніх навчальних закладах Москви та Серпухова.

У вересні 1917 р. він повернувся в Україну. З 1917 по 1920 рр. працював інструктором народної освіти у Переяславі. Можна припустити, що провівши в історичному місті більше двох років, як фахівець, певно не міг не зацікавитися місцевими археологічними пам’ятками – укріпленнями давнього Переяслава, курганними могильниками, «змійовими» валами в найближчих околицях міста, що пізніше проявилося у конкретному інтересі вченого до археології даного регіону.

Згодом І. М. Самойловський переїхав до Києва, де займав цю ж посаду, що й у Переяславі – інструктор наросвіти (1920–1922). Паралельно викладав у київських комерційному училищі та залізничній школі, працював у лекційно-екскурсійному бюро та у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка (1922–1930) В той же період він, тимчасово працюючи у Всеукраїнській Академії наук (ВУАН) (1925–1926), брав участь у відомій археологічній експедиції на Дніпрельстані. У 1930 р. переїхав до Полтави, де завідував археологічним відділом у Полтавському державному музеї (1930–1932). Деякий час працював у музеї м. Миколаєва (1932–1933).

У 1933 р. І. М. Самойловський знову повернувся до Києва і влаштувався лектором-керівником екскурсій. У 1934 р. він взяв участь у дослідженнях Михайлівського Золотоверхого собору, після яких був зарахований штатним науковим співробітником Інституту історії матеріальної культури Української Академії наук (з 1938 р. – Інститут археології АН УРСР) (1935–1941). Працюючи за улюбленою спеціальністю впродовж 1940 та 1941 рр. І. М. Самойловський з ентузіазмом включився у розкопки пам’яток давнього Києва: Георгіївської церкви ХІ ст., Василівської церкви та валу неподалік фунікулеру, валу Старокиївської фортеці ХVІІ ст. та прилеглої до нього території, ровів і валів біля Золотих воріт, досліджень в саду Трубецького та в садибі Софійського історико-культурного заповідника, вів постійний нагляд за земляними роботами в Києва та на його околицях. На південній околиці Києва під час розвідок дослідник відкрив Корчуватівський могильник зарубинецького часу, який розкопував у 1940–1941 рр. Цей унікальний могильник став найбільшим серед досліджених в Україні до війни. Дослідник підготував огляд історії археологічного вивчення Києва за попередні 20 років — «Археологічні дослідження на території м. Києва від 1917 до 1937 р.», в якому стисло охарактеризував археологічні роботи в місті. У той час, на жаль, праця лишилася в рукопису.

Ще у 1935 р. І. М. Самойловський провів перші археологічні розвідки на Переяславщині, зокрема біля с. Стовпʹяги в ур. Рудині Горби знайшов матеріали неоліту (кераміку та крем’яне вістря стріли). У 1940 р., певно на запрошення представників місцевої громади, обстежив у Переяславі залишки підземного ходу перед Вознесенським собором, на території кол. Базарної площі. Певно, ще до війни він обстежував і «змійові» вали неподалік Переяслава, які його дуже цікавили.

У 1941 р. І. М. Самойловський опинився в окупації в Києві. Працював 1942 р. в археологічному музеї, де займався обробкою колекції матеріалів розкопок Корчуватівського могильника. Був звільнений через конфлікт з німецьким проф. Штампфусом: причиною були ідеологічні розходження в інтерпретації матеріалів Корчуватівського могильника та порушення його авторських прав.

Після визволення Києва 15 листопада 1943 І. М. Самойловський був поновлений на посаді наукового співробітника Інституту археології АН УРСР, де плідно пропрацював до 1955 р.

На початку 1946 р. Ілля. Михайлович у віці 64 років захистив у Інституті історії матеріальної культури (Ленінград) кандидатську дисертацію на тему «Поле похоронных урн у с. Корчеватое под Киевом».

У післявоєнний час науковець продовжив активні дослідження в Києві. Ним були зафіксовані десятки археологічних об’єктів у різних частинах міста: зокрема, Кирилівські печери, які вивчав разом з колегами, могильник давньоруського часу в Першотравневому парку, два давньоруські скарби, виявлені і опубліковані науковцем тощо. У 1954 р. дослідник закінчив свою фундаментальну працю «Археологическая карта Киева (в расширенных его границах, до половины ХIII в.)», машинописний текст якої налічує 221 сторінку. Вона заповнена детальними описами та історіографічними даними майже про кожну пам’ятку й знахідку, а також насичена особистими спостереженнями вченого. Ця робота у свій час теж не була опублікована, існує у рукопису. Сучасні дослідники відмічають її актуальність і донині, особливо як ґрунтовної основи й допомоги у створенні найповнішої новітньої Археологічної карти Києва.

Крім досліджень у Києві І. М. Самойловський встигав брати участь у розкопках та розвідках по всій території України й сусідніх республік. Так, у 1946 р. брав участь у розкопках городища давньоруського часу біля с. Єкімауци в Молдові. Відкрив і дослідив пізньотрипільський могильник біля с. Софіївка на Київщині (Бориспільський р-н) (1947), яка стала епонімною пам’яткою для цілої локальної групи пам’яток енеолітичного часу. У складі великої Нікопольсько-Гаврилівської експедиції Інституту археології досліджував пам’ятки в Херсонській обл., в зоні затоплення Каховського водосховища: біля с. Первомайське розкопував кургани різного часу, зокрема дослідив цікаве половецьке поховання з конем (1952), біля с. Осокорівка провів розвідки та досліджував нововідкриті поселення та могильник черняхівської культури (1952), вивчав Суботівський могильник зарубинецької культури на Чигиринщині (1953).

В рамках експедиції «Великий Київ» він виявив десятки нових пам’яток, в т.ч. під час розвідок лівого берега Дніпра від Києва до Переяслава-Хмельницького (1947, 1949–1951). На Переяславщині він обстежив околиці сіл Андруші та Стовп’яги, хуторів Чубуки та Гречаники; виявив численні пам’ятки та місцезнаходження різночасових матеріалів від пізнього неоліту до давньоруського періоду, здійснив також розвідку «змійових» валів Переяславщини, зокрема Наддніпрянського валу (звіт, 1950). Переяславським валам він присвятив статтю в Українському історичному журналі «Переяславські змійові вали» (1971), написаній значно пізніше здійснених ним розвідок. У ній дослідник подав достатньо детальну характеристику протяжності валів та їх конфігурації, дав географічні прив’язки. Щодо двох ліній переяславських валів, він мав свою думку: вважав, що зовнішній, т.зв. Малий, вал був насипаний пізніше для підсилення внутрішнього, так зв. Великого, валу. Вчений розглядав Посульську систему валів та Переяславські вали двома потужними напрямками фортифікаційних укріплень, що об’єднувались Наддніпрянським валом в єдину систему і використовувались для захисту Лівобережжя від кочівників. Часом створення «змійових» валів Переяславщини І. М. Самойловський вбачав XI ст.

Вже після виходу на пенсію у 73-річному віці (1955) вчений продовжував активно друкувати свої наукові розробки. За спостереженнями його біографів, «...І. М. Самойловський своїми численними публікаціями, які з’явилися після того (їхня кількість майже подвоїлася) довів, що його потенціал як дослідника та популяризатора археологічної науки на момент звільнення був ще невичерпаний. Хроніку археологічних досліджень Києва він довів до 1967 р., коли у місті почало активно працювати нове покоління дослідників, а результати їхніх робіт систематично друкувались» (В. К. Козюба).

Він є автором близько 45 наукових публікацій. Був талановитим популяризатором науки та активним пам’яткоохоронцем. Частина напрацювань Іллі Михайловича зберігається в рукописах у науковому архіві Інституту археології НАНУ.

Дослідник життя і наукового доробку вченого, В. К. Козюба з теплотою й повагою відзначає ділові та людські якості талановитого вченого старшого покоління: «І. М. Самойловський був самотнім і не мав родини, археологія для нього була всім його життям. Його відданість улюбленій справі, кропітка робота по збиранню інформації до археологічної карти Великого Києва заслуговують на повагу, а сама особистість — на велику пошану від наступних поколінь дослідників Києва, які продовжили справу Іллі Михайловича Самойловського».

Помер І. М. Самойловський у 1972 р. на 92 році життя у Києві.

Вибрані праці дослідника:

  1. Самойловський І. М. Археологічні спостереження під час розкопування решток фортеційного валу біля Перунова горба в 1934 р. // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. – Київ, 1937. – Кн. 2 (Розвідки та окремі дослідження) – С. 121 – 122.
  2. Самойловський І. М. Корчоватовський могильник // Археологія. – Т. І. – 1946.
  3. Самойловский И. М. Корчеватовский могильник // МИА. – № 70. – М.–Л., 1959.
  4. Самойловський І. М. Скарб часів Київської Русі // Археологія. – 1948. – Т. II. – С. 192 – 198.
  5. Самойловський І. М. Давні фундаменти і рештки валів Києва 11-13 ст., виявлені у 1948 р. // Бюлетень Інституту історії і теорії архітектури. – 1949. – № 1. – С. 44 – 60.
  6. Самойловський І. М. Словянський могильник у Києві над Дніпром // Археологія. – Т. III. – 1950. – С. 179 – 184.
  7. Самойловський І. М. Розвідки та розкопки у Києві та його околицях в 1947-1948 рр. // Археологічні пам’ятки УРСР. – ІІІ. – 1952. – С. 73 – 84.
  8. Самойловський І. М. Тілопальний могильник коло с. Софіївки // Археологічні пам’ятки УРСР. – ІV. – 1952.
  9. Самойловський І. М. Новий скарб часів Київської Русі // Археологія. – Т. VI. – 1952. – С. 120 – 125.
  10. Самойловський І.М. Сліди трипільської культури в Києві // Археологія. – 1952. – Т. VI. – С. 135 – 138.
  11. Самойловський І. М. Пам’ятки культури полів поховань у Києві // Археологія. – 1952. – Т. VII. – С. 153 – 157.
  12. Самойловський І. М. Дерев’яні водопровідні труби і мостова в Києві // Нариси з історії природознавства і техніки. – 1955. – Т. 2. – С. 99 – 106.
  13. Самойловський І. М. Міська брама X ст. у Києві // Археологія. – 1965. – Т. XIX. – С. 183 – 188.
  14. Самойловський І. М. Боричів узвіз // УІЖ. – 1969. – № 1. – С. 103 – 105.
  15. Самойловський І. М. Стародавній Коростень // Археологія. – 1970. – Т. XXII. – С. 190 – 200.
  16. Самойловський І. М. Переяславські Змійові вали // УІЖ – 1971. – № 3. – С. 101 – 102.
  17. Самойловський І. М. З археологічного літопису Київської Софії // Середні віки на Україні. – К.: Наукова думка, 1973 р. – Т. 2. – С. 101 – 104.

Джерела:

  • Самойловський І. М. Археологічні розвідки під Переяславом-Хмельницьким р. 1950 // Науковий архів ІА НАН України. – 1950/26. – 5 с.
  • Мезенцева Г. Дослідники археології України. – Чернігів, 1997. – С. 191.
  • Боровський Я. Ілля Самойловський (1881–1972) // АНТ. – 2005. – 13/15. – С. 75–76.
  • Козюба В. К. До 130-річчя Іллі Михайловича Самойловського // Археологія. – 2012. – № 1. – С. 125–127.
  • Інститут археології НАН України. 1918–2014 / Гол. ред. П.П. Толочко. – К., 2015. – С. 579–580.
  • Історична наука у Національній академії наук України в особах: Енциклопедичний довідник. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. – 742 с. – С. 571.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                           Бузян Г.М.