19 ЛИСТОПАДА 2021 РОКУ – 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА ЖАМА (19.11.1931 – 27.06.2002)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 19 листопада 2021, 11:08

19 листопада 2021 р. виповнюється 90 років від дня народження Михайла Івановича Жама (19.11.1931 – 27.06.2002) – дослідника української народної культури, музейника, пам’яткоохоронця, краєзнавця, талановитого керівника, активного громадського діяча, патріота рідного краю, фахівця з народного сухопутного транспорту, народних промислів і ремесел, одного із фундаторів переяславських музеїв (Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, Музей народного сухопутного транспорту, Музей хліба).

Народився М. І. Жам 19 листопада 1931 р. в м. Переяславі Київської обл. У 1938 р. Михайло Жам почав навчатися в місцевій школі № 1. Але встиг закінчити лише три класи – розпочалася німецько-радянська війна 1941–1945 рр. Під час окупації Переяслава нацистськими завойовниками Михайло залишився з матір’ю в місті. У 1943 р., після звільнення міста, Михайло Жам продовжив навчання в школі робітничої молоді, яку закінчив у 1948 р. У 1949 р. за наполяганням матері вступив на філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив в 1954 р. здобувши спеціальність «викладач філософських дисциплін та історії»). У 1954–1958 рр. працював вчителем історії в середній школі с. Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну. З 1959 р., після того як розпочала роботу Переяслав-Хмельницька швейна фабрика ім. Богдана Хмельницького, перейшов на це підприємство – працював розкрійником. Не маючи спеціальної освіти й досвіду роботи в цій галузі виробництва, швидко опанував нову професію. Але працювати не за профілем освіти довелося недовго.

3-го березня 1960 р. М. І. Жам перейшов на роботу в Переяслав-Хмельницький державний історичний музей (далі – ПХДІМ) на посаду наукового співробітника. Через півроку, у вересні 1960 р., М. І. Жама, який добре зарекомендував себе на посаді науковця, було призначено виконувати обов’язки завідувача етнографічного відділу ПХДІМ замість В. П. Шкулети, який за станом здоров’я був змушений залишити цю посаду.

Етнографічний відділ було створено в жовтні 1958 р. з метою збору предметів музейного значення етнографічного спрямування та створення етнографічної експозиції у трапезній Михайлівської церкви. Уже з перших днів роботи над експозицією було зрозуміло, що втілити цей задум у пристосованому приміщенні, на вкрай малій площі, складно. Тому було прийнято рішення – на базі етнографічного відділу створити перший в Україні етнографічний музей просто неба (скансен).

З 1 січня 1966 р. М. І. Жама призначено завідувачем переяславського скансену, який на той час мав назву «філіал ПХДІМ «етнографічний музей під відкритим небом». З 1969 р. – Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. 

М. І. Жам був незмінним членом науково-методичної ради; членом фондово-закупівельної комісії, членом комісії з прийому від наукових працівників та екскурсоводів заліків на право проведення екскурсій.

Наприкінці 1968 р. М. І. Жам увійшов до складу створеного на громадських засадах масово-методичного відділу по наданню допомоги народним музеям по охороні пам’ятників. Брав участь у створенні музеїв у Яготині, Борисполі, Богуславі, Чигирині, с. Циблі Переяслав-Хмельницького р-ну, с. Ксаверівка Білоцерківського р-ну Київської обл. та ін.

Під керівництвом М. І. Жама або за його безпосередньою участю було обстежено та перевезено до музею 86 об’єктів культурної спадщини, серед яких культові, житлові, господарчі, виробничі, громадські споруди українського села.

М. І. Жам офіційно взяв участь щонайменше в 116 науково-пошукових експедиціях, що були спрямовані в населенні пункти Київської, Полтавської, Черкаської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської, Миколаївської, Житомирської та інших областей України. Значна їх частина проходила під його керівництвом. Окрім згаданих експедицій, також було чимало одноденних чи кількаденних відряджень в межах Переяслав-Хмельницького району, які не фіксувалися у книгах наказів.

У 1975 р. М. І. Жама було переведено на посаду старшого наукового співробітника. З 16 квітня 1979 р. він очолив відділ сільського виробництва й транспорту, який згодом об’єднав три тематичні експозиції: Музей хліба, Музей народного сухопутного транспорту, Музей «Поштова станція».

Особлива заслуга М. І. Жама – Музей народного сухопутного транспорту. Він був ініціатором, ідейним натхненником і активним збирачем музейної колекції (переважну частину музейної колекції зібрав особисто). Розробив концептуальні засади музею, структуру, тематико-експозиційний план, анотаційні тексти, текст екскурсії. Колекція народних сухопутних транспортних засобів ХІХ–ХХ ст. є єдиним зібранням відповідної тематики в Україні.

Окрім музейної роботи, важливе місце в житті М. І. Жама займала громадська діяльність. Наприкінці 1966 р. він очолив Переяслав-Хмельницьку міську організацію Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК) – добровільна громадська організація, заснована 21 грудня 1966 р. з метою всебічно сприяти здійсненню заходів по охороні й збереженню, вивченню та популяризації культурної спадщини минулого. У грудні 1968 р. М. І. Жама було обрано головою правління Переяслав-Хмельницької районної організації УТОПІК, однієї з найчисельніших на той час у Київській області. За його керівництва первинні організації товариства були створені в усіх колгоспах і радгоспах Переяслав-Хмельницького р-ну, в переважній більшості промислових підприємств, організацій та установ міста і району, закладах освіти й культури. 

Доречно завершити цей стислий огляд словами Г. І. Козій, що очолила Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини після М. І. Жама: «Мабуть для музею під відкритим небом найбільше зусиль доклав саме Михайло Іванович Жам. Він заклав у наші голови і серця, що справа, яку ми робимо, дуже важлива. Непересічна особистість, не завжди адекватно сприйнята і зрозуміла оточуючими  і відповідно оцінена, та він ні на що не зважав. Він робив свою улюблену справу, інколи зціпивши зуби, тягнув свого воза. Він був для багатьох учителем, наставником, авторитетом, зразком для наслідування. Після себе залишив не один десяток збережених для нащадків пам’яток народної архітектури, тисячі предметів матеріальної і духовної культури українців. Він і сам був українцем!».