27 травня виповнюється 120 років від дня народження Олени Семенівни Хобти (1882–1960)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 27 травня 2022, 13:52

Відома на Переяславщині колгоспниця Олена Семенівна Хобта народилася 27 травня 1882 р. в с. Гланишів (за іншими даними – Гайшин) Переяславського повіту Полтавської губернії у родині селянина-бідняка, наймита Семена Козія.

Про своє тяжке дитинство пригадувала: «Гірке життя було при царській владі. Я, як і всі інші бідні селяни, жила тоді темною, неписьменною, працювала вдень і вночі на багатіїв. За нас ніхто не дбав, нас не рахували на людей. З 8 років я залишилася без батьків, довелося зазнати багато горя, нестатків. Декілька років працювала за кусок насущного хліба у куркуля Дзюбенка з с. Гайшин, а потім поїхала на заробітки в м. Севастополь. Але й тут щасливого я нічого не знайшла. Молоді мої роки пройшли в наймах, і мені їх нічим хорошим згадувати, не було в них і трохи радості».

Після жовтневого перевороту 1917 р. чоловіка Олени Хобти – Кирила Івановича Хобту радянська влада наділила землею, відібраною в «панів». У 1921 р. він став секретарем комуністичного осередку с. Гланишів, до якого окрім нього входили комуністи Іван Данилович Гайдук, Пилип Якович Сахно, Степан Махтейович Слабинський, Пилип Іванович Авраменко.

У 1929 р. Олена Хобта з чоловіком вступили до щойно організованого колгоспу «Грім» (головував у ньому Панас Григорович Лисенко). У 1932 р. три колективні господарства, які існували в селі («Соцперебудова», «Нове життя», «Перебудова») об’єдналися в артіль імені Т. Г. Шевченка, яку очолив Самсон Павлович Савчук. З 1936 р. Олена Хобта працювала в артілі ланковою. Всього ланок у колгоспі було три: Олени Семенівни Хобти, Ганни Антонівни Савчук і Хіврі Тарасівни Гайдук.

Ланка О. С. Хобти, до якої входило 14 жінок, стабільно вирощувала високі врожаї сільськогосподарських культур: картоплі, цибулі, кукурудзи, м’яти, кок-сагизу. Так, наприклад, у 1938 р. з кожного гектару зібрали по 115 центнерів цибулі. Наступного 1939 р. ланка О. С. Хобти добилася рекордного як на той час врожаю цибулі – по 140 центнерів з гектару на площі 31 гектар, за що була нагороджена Малою срібною медаллю на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. У фондах НІЕЗ «Переяслав» збереглася світлина із зображенням переяславців, які були учасниками вище зазначеної виставки. Серед них О. С. Хобта (на світлині перша праворуч у першому ряду). До делегації також входили секретар Переяславського району партії Лейкін, колгоспник колгоспу «Червоний лан» с. Мала Каратуль Л. М. Кучеренко.

В роки Другої світової війни О. С. Хобта перебувала в окупації у своєму рідному селі. Після звільнення села від фашистських загарбників 21 вересня 1943 р. О. С. Хобта з колгоспниками активно взялася за відбудову зруйнованого господарства, з року в рік стала вирощувати добірні врожаї із своєю ланкою. Односельцям запам’ятався молодечий заклик 63-річної колгоспниці на перших зборах колгоспу: «Ну що ж, почнемо наново! Візьмемось обіруч за роботу!». Саме О. С. Хобта очолила на Переяславщині рух за вирощування в домашніх умовах для колгоспу птиці. Сама вона виростила в себе вдома для колгоспу 117 курчат. З того часу зруйнована нацистами птахоферма розпочала своє нове життя.

У 1945 р. колгосп ім. Івана Франка й, зокрема, ланки О. С. Хобти та Г. А. Савчук, почали вирощувати нову технічну культуру – кок-сагиз, сировина якої йшла на виготовлення гуми, необхідної для відбудови господарства у післявоєнний період. О. С. Хобта зі своєю ланкою добилася рекордного врожаю цієї рослини – виростила на 1 га по 100 центнерів і 18 кг коріння рослини. Газета «Прапор Переяслав-Хмельницького» (№ 80 за 1945 р.) писала з цього приводу: «Такого врожаю ні до війни, ні після війни ніхто ще в районі не давав». За одержання високого врожаю коренів кок-сагизу ланкові Олена Семенівна Хобта і Ганна Антонівна Савчук, а також голова колгоспу Андрій Ничипорович Коваленко Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1948 р. нагороджені медалями «За трудову відзнаку».

У 1947 р. ланка О. С. Хобти зібрала з кожного гектара по 440 пудів зерна кукурудзи, по 152 пуди ячменю, по 120 пудів проса, по 100 пудів жита, по 107 центнерів коріння по 100,3 кг насіння кок-сагизу, по 500 центнерів картоплі та 100 центнерів цибулі, 15–17 центнерів м’яти. В газеті «Прапор Переяслав-Хмельницького» (№ 92 від 7 червня 1947 р.) вийшла стаття О. С. Хобти, в якій знана трудівниця зазначила: «Хоч мені уже 65 років, але ж життя у мене сповнене творчої праці, трудового ентузіазму. Ніхто в артілі не скаже, що я стара, бо у роботі всім показую приклад».

У квітні 1949 р. О. С. Хобта була делегована в с. Вільковиці Лодзенського воєводства (Польща) з метою створення там колгоспу. Збереглася світлина, датована 8 квітня 1949 р., на якій зображено автобус із О. С. Хобтою, який супроводжує почесна варта з польських вершників.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 лютого 1948 р. О. С. Хобті присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот». Згодом, 26 лютого 1958 р., О. С. Хобта нагороджена ще одним орденом Леніна.

Слава про знатну ланкову розійшлася по всій країні. Про неї пишуть в центральних газетах, передають по радіо, знімають телепередачі, до неї приїздять вчитися. За трудові заслуги її двічі обирали депутатом Верховної Ради УРСР:  3-го скликання (1951–1955) та 4-го скликання (1955–1959). Також вона обиралася делегатом XVII (1952 р.), XVIII  (1954 р.), XIX (1956 р.) з’їздів Компартії України.

В народі збереглися численні легенди про О. С. Хобту, зокрема про її знайомства з Й. В. Сталіним, у якого вона нібито була присутня на дні народження й простодушно запитала: «А чому ви, Йосипе Віссаріоновичу, оселедців не їсте?», та М. С. Хрущовим. Багато з цих переказів далекі від реальності. Так, наприклад, помічник М. С. Хрущова Андрій Шевченко пригадував як 26 червня 1953 р. привів у Кремль «бабу Хобту», яка хотіла «хоч у щілинку подивитися на Хрущова». Потрапити до нього вона не змогла та попри це через три дні в газеті «Правда України» з’явилося повідомлення про те, що знатна українська ланкова Олена Хобта була у Москві, де мала розмову із М. С. Хрущовим «з питань колгоспного будівництва». За іншими даними у О. С. Хобти з М. С. Хрущовим були дружні відносини. Директор гланишівської середньої школи Сава Прохорович Канівець пригадував, що коли в 1950 р. він був призначений директором школи, до О. С. Хобти часто приїздив М. С. Хрущов. Олена Семенівна користувалася в нього повагою. Молодий директор звернувся до односельчанки з проханням звернутися до Хрущова аби той допоміг з виділенням коштів на нову школу: «Поїхали ми з нею до Микити Сергійовича. Спочатку нас не пропускали, але вона представилась хто ми, і нас провели до кабінету. Виходить Олена Семенівна й каже, що потрібно їхати до Міністра освіти Пінчука. Поки ми доїхали, Міністр вже чекав нашого візиту, і був ознайомлений з нашим питанням». 1 вересня 1956 р. нова школа вперше відчинила свої двері, великою мірою завдяки О. С. Хобті.

12 лютого 1960 р. на 78-му році обірвалося життя трудівниці, але не пам’ять про неї. Про майстра високих врожаїв поет Олекса Ющенко і композитор Платон Майборода створили пісню «Над широким Дніпром». В с. Гланишів встановлено погруддя Олені Хобті скульптора Олександра Ковальова ще за її життя.

Провідний науковий співробітник Музею хліба                                                                              Олена Жам