13 ЛИСТОПАДА Т. ШЕВЧЕНКО У ПЕРЕЯСЛАВІ НАПИСАВ ПОЕМУ «НАЙМИЧКА»

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Неділя, 11 листопада 2018, 10:11

Наприкінці жовтня 1845 р. Т. Шевченко вдруге приїздить до А. Козачковського. Творча продуктивність поета в цей час вражає. З-під його пера за нетривалий час вийшли такі шедеври, як написані у Переяславі поеми «Наймичка» (13 листопада), «Кавказ» (18 листопада), присвята до поеми «Єретик» (22 листопада), у В’юнищі – вірш «І мертвим, і живим…» (14 грудня), «Холодний Яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар’яні» (20 грудня), «Минають дні, минають ночі» (21 грудня), «Три літа» (22 грудня) і «Заповіт», написаний знову у Переяславі (25 грудня). Цю найпродуктивнішу пору в житті поета називають Переяславською осінню.

Одним із перших творів переяславського циклу є соціально-побутова поема із життя українського села – «Наймичка», написана у будинку А. Козачковського 13 листопада 1845 р. Їдучи дорогою із с. В’юнища до Переяслава, А. Козачковський розповів Т. Шевченку про козака Соломка, що жив на хуторі поблизу міста. Вірніше, не про Соломка, а про його наймичку. З’явилася вона на хуторі після того, як старим Соломкам підкинули дитя. Доглядала хлоп’я як свою рідну дитину, то й стали говорити, що то вона і підкинула його. А нині дорослим став той парубок, уже чумакує. У Тарасовій уяві зринули болісні думки й образи: зганьблена дівчина, підкинута дитина, наймичка, а насправді – мати! Вражаюча трагедія і бездонна велич материнського серця! Жорстокий брудний світ і чистота всесильної любові. І вже перед очима – картини майбутньої поеми. Саме тут, у Переяславі, Шевченко почув цю розповідь і створив на її основі поему «Наймичка».

Жінка-мати в усі віки була оточена ореолом святості. Немає прекраснішого і зворушливішого образу у світовому мистецтві, ніж образ матері з дитиною на руках. Поет і художник Шевченко багато уваги протягом усього життя приділяв жіночій темі і створив неперевершені образи жінок, матерів, які нас чарують, зворушують, захоплюють, відкривають нам нові світи. З ніжністю і любов’ю змальовує митець українських дівчат, але найбільшої сили поетичного генія досяг Шевченко у створенні образів жінок-матерів.

Образ матері є центральним у всьому доробку Т. Г. Шевченка, але в другому періоді творчості цей образ набуває нових рис. За кілька років, які пройшли між написанням «Катерини» і «Наймички», Тарас Шевченко зміцнів як поет. Він по-новому осмислює долю жінки-покритки, виводить на передній план її материнські почуття, й самопожертву в ім'я дитини.
І Катерина, і головна героїня «Наймички» Ганна несвідомо позбавили себе подружнього щастя, але світ Катерини зруйнувався відразу після того, як молода жінка зрозуміла, що її одурено. Вона так і залишилася дівчиною-покриткою, бо найголовнішим для неї була власна зганьблена доля. Ганна ж, навпаки, вище за все ставить життя свого сина. Неважко здогадатися, чому жінка опинилась у полі з немовлям на руках. На перший план виходять її материнські почуття:

Не лай мене: молитимусь, 
      Із самого неба 
      Долю виплачу сльозами 
      І пошлю до тебе.

І дійсно, упродовж усього свого життя Ганна молилась за долю своєї дитини. Щоразу, йдучи на прощу, ставала в Києві в найми, щоб на зароблені гроші замовити молебень за здоров'я свого сина, завжди приносила йому подарунки.

Материнські почуття Ганни Тарас Шевченко передав простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе й непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. Марко не відчував браку материнської ласки, бо упродовж усіх років Ганна була поруч, «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», «прокинеться, ворухнеться, – то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише...».

Але який біль терпіла сама Ганна, щоб Марко не дізнався, що його мати наймичка, щоб не соромився її! 

Шевченко змальовує кілька сцен, які викликають у читача глибоке психологічне напруження. Як боляче матері від того, що ніколи не звернеться ця дитина до неї із найсвятішим словом «мама». Ганна усвідомлювала, що для Марка вона завжди буде тільки наймичкою. Наймичка сама прирекла себе на муку бути поряд з сином і не мати права зізнатись йому. 

Лише перед смертю Ганна сказала своєму синові, що вона не наймичка: 

Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати.

Сучасники Шевченка дали високу оцінку поемі «Наймичка». А Іван Франко, досліджуючи творчість великого Кобзаря, вважав, що «Наймичка» належить до найбільших тріумфів правдивої штуки і мусить уважатися за найкращий показ великої геніальності Шевченка».

Близька до народної творчості, поема «Наймичка» відрізняється яскравим змалюванням селянського побуту, народних обрядів та звичаїв. Це й картини життя Трохима та Насті, хрестин і весілля Марка, інших релігійних обрядів, бо релігія посідала важливе місце в житті українців. Також неможливо уявити собі їхнє життя без пісні, тому в поемі використано рядки пісень, та й слова самого автора часто звучать як пісня.

Отже, поема «Наймичка», як і всі інші твори Тараса Шевченка другого періоду, – це твір незрівнянно тонких людських почуттів і широкого світогляду, які виросли з національної суті великого Кобзаря.

Завідувач науково-дослідного відділу «Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка»                            Н. М. Кухарєва