15 червня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ВІТРУ

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Понеділок, 15 червня 2020, 11:02
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Щороку 15 червня світова громадськість відзначає Всесвітній день вітру. Це досить молоде свято: вперше його відзначили у 2007 році у Європі за ініціативою Європейської вітроенергетичної асоціації та Всесвітньої ради з питань вітроенергетики, а з 2009 року воно отримало статус Всесвітнього.

Мета проведення Дня вітру – привернення уваги громадськості, політиків, державних діячів та бізнесу до величезного потенціалу вітроенергетики, підвищення розуміння суспільства потенціалу та невичерпності вітрових ресурсів і позитивних ефектів, які дає використання екологічно чистих і відновлюваних джерел енергії. Адже на сьогодні вітер є одним найперспективнішніх альтернативних джерел енергії. День вітру встановлений для того, щоб закликати всі країни світу активніше використовувати енергію вітру для отримання електроенергії та тим самим скорочувати споживання і так вже надмірно виснажених не відновлюваних природних ресурсів.

У різних країнах світу в цей день проводяться численні заходи, що пропагують екологічно чисте і поновлюване джерело енергії – вітер. В Україні ініціатором і координатором Міжнародного дня вітру виступає Українська вітроенергетична асоціація.

Одним із найдавніших способів використання вітру на планеті були вітряні млини. В Україні будівництво вітряків розвинулося у 2-й пол. ХVІІ ст. – 1-й пол. ХVІІІ ст. А в ХІХ – на початку ХХ ст. вітряки заполонили всю територію нашої країни. На околицях деяких населених пунктів одночасно діяли десятки, а то й сотні вітряків. Нині вони є надзвичайною рідкістю. Збереглися здебільшого в музеях народної архітектури та побуту.

Найчисельніша збірка традиційних вітряків експонується в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в м. Переяславі. Вона нараховує 15 одиниць (13 одиниць стовпового типу, 2 – шатрового). Представлені вітряки різних областей України: України: Київщини, Черкащини,  Чернігівщини, Полтавщини, Сумщини, Харківщини, які в своїй єдності представляють велике розмаїття конструктивних типів, стилів, прийомів народного будівництва, розмірів, форм, художніх деталей.

Історична доля цих пам’яток подібна. Збудовані вони протягом ХІХ ст. заможними селянами чи сільськими громадами для власних потреб. У 30-х рр. ХХ ст. під час колективізації та розкуркулення заможних українських селян вони були усуспільнені. У 60-80-х роках ХХ ст. млини  виявлені, перевезені і відновлені на території переяславського скансену.

Відомо, що переяславські музейники мріяли про величезну колекцію вітряних млинів. Спеціальний кореспондент «Рабочей газеты»  восени 1966 р. після відвідин переяславського скансена і зустрічі з директором музею М.І. Сікорським записав: «На макушке Татарской горы расчерчивают небо широкими крыльями ветряные мельницы. Сейчас научным сотрудникам музея удалось разыскать в окрестных селах немного больше десятка ветряков, стоявших уже многие годы без употребления. А со временем Михаил Иванович Сикорский мечтает о создании уникальной коллекции, куда бы вошли мельницы всех областей республики, ветряки Польши, Болгарии, Румынии, которых с каждым годом становится все меньше и меньше. Замысел, конечно прекрасный, но воплощается он в жизнь лишь благодаря энтузиазму директора и его сотрудников». Написане в газеті підтвержується також офіційними документами. Так, у наказі № 16 від 20.07.1968  р. по Переяслав-Хмельницькому історичному музею зазначено: «Командирувати шофера музею Теслю І.І. по виявленню вітряків в Київській, Чернігівській обл., Білоруській, Латвійській РСР терміном на 10 днів». Проте задумане реалізувати не вдалося, тому музейне зібрання пам’яток вітряного млинарства обмежене вітчизняними вітряками.

Кожний, хто хоч раз бачив вітряк знає, яке це надзвичайно цікаве та ефектне видовище. Недаремно ж невідомі майстри і відомі українські художники зображуючи сільські пейзажі не обходилися без вітряків, залюбки змальовуючи цих сільських красенів. Споконвіку вітряк виступає символом наддніпрянського села, і не лише в образотворчих творах. Вітряні млини незмінно присутні на поштових листівках. Їхні зображення прикрашають побутові вироби. Уснопоетична творчість українського народу донесла до нас безліч пісень, загадок, прислів’їв, казок, легенд, де так чи інакше йдеться про вітряні млини, мельників, борошно, хліб. Багато українських поетів і прозаїків згадують їх у своїх творах, зокрема Тарас Шевченко:

І яр, і поле, і тополі.

І над криницею верба

Нагнулася, як та журба.

Далеко в самотній неволі.

Ставок, гребелька і вітряк

З-за гаю крилами махає... (Т. Шевченко «Ми вкупочці колись росли»).

Приєднуйтесь до святкування Дня вітру!

Провідний науковий співробітник Музею хліба НІЕЗ «Переяслав»                        Олена Жам