«КОБЗАР» Т. Г. ШЕВЧЕНКА 1860 Р. ІЗ ДАРЧИМ НАПИСОМ РОДИНІ КОЗАЧКОВСЬКИХ

Категорія: Історичний календар. Музейні предмети Створено: Вівторок, 22 січня 2019, 17:51

23 січня 1860 р. вийшло третє й останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Т. Шевченка. Газета «Московский вестник» у рецензії на «Кобзар» 1860 писала: «…Тепер ви на кожному кроці зустрінете в нас людей, які приходять у захоплення від п. Шевченка, які вчаться навіть по-малоросійському тільки для того, щоб прочитати його вірші…». Книжка оповістила світ: Україна має свого генія й пророка, співця й захисника, будівничого української України, слово й слава якого – безсмертні.

«Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Т. Шевченко познайомився під час своєї подорожі Україною в 1859 році. Платон Симиренко – відомий в Україні цукрозаводчик і меценат, виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів Шевченка. Ця редакція «Кобзаря» зустріла в Петербурзі серйозні перешкоди з боку цензури й лише завдяки заступництву міністра народної освіти Є. Ковалевського була видана.

Наклад видання офіційно склав 5800 примірників, проте книг видрукували на 250 більше (загальний наклад 6050). За ініціативою Тараса Шевченка, друкарня П. Куліша, крім офіційних, видрукувала ще й 250 нецензурованих примірників. До них поет власноручно вклеював не пропущені цензурою місця, видрукувані на окремих клаптиках паперу. Про існування додаткового накладу видання переконливо засвідчує лист Т. Шевченка до Платона Симиренка від 3 січня 1860 року. Він повідомляє, що після виходу книжки з друку частина накладу буде надіслана до Москви агенту фірми Пуревському в покриття боргу, а потім додає: «…а неподцензурный зкземпляр вам доставит брат Варфоломий». Свою нову книгу Шевченко в першу чергу вислав в Україну.

Узимку 1860 р. Т. Шевченко надіслав із Петербурга Козачковським «Кобзар», а на ньому власноручний напис: «1860. Маріи Степановни з чоловіком і дітками. Т. Шевченко». У листі від 24. 01. 1860 р., надісланому до Переяслава А. Козачковському, Т. Шевченко просив переслати на ім’я М. Максимовича три примірники «Кобзаря» 1860 р. з його дарчими написами: «Андрей Осипович! Будьте ласкаві, перешліть три екземпляра в Прохоровку на имя Максимовича Михайла А[лександровича], а один екземпляр передай[те] Тарасевичу. А за це я вам подякую так, як за оті к[арасі та?] лящі Дніпрові. Щирий ваш Т. Шевченко»

А. Козачковський писав із цього приводу 10 липня 1860 року: «Щиро од всього серця з жінкою і дітками привітаю Вас і дякую за Вашого «Кобзаря». Прислані Вами книжки доставлені по наказу, про се, мабуть, Ви давно звісні од тих, кому адресовані книжки… Часом ловим рибу в Козельцях і, коли Вам часом легенько ікнеться, то подумайте, що в той час, може, про Вас на Дніпрі згадують».

Через декілька місяців потому А. Козачковський у листі до Т. Шевченка від 6 жовтня 1860 р. турбувався: «Получили ль Вы писанное, кажется, в мае мое послание, в котором я благодарил Вас за присылку Вашего «Кобзаря», неначитного, как ненаглядно прекрасное, безыскусственное произведение природы, неначитного для всякого, как глубокий, мировой аналіз сердца человеческого, для щирого же сына Украины, как живая, грустно отрадная, как песня наша, картина еще небезотрадного, не в конец загинувшего нашого настоящего и славного, в одной только форме невозвратимого прошедшего; да, при всем влиянии не обошедшей и нас деморализации мы еще не прожили вконец наследия отцов наших –основних элементов, из которых сложилась и в будущем может и должна сложиться, хотя, конечно, в другой современной форме наша слава «голосна та правдива, як Господа слово». Еще раз благодарю Вас, батьку і друже мій рідний, за Ваш прекрасный подарок, дорогой для меня; кроме абсолютного его достоинства и по воспоминаниям о тех. Немногих петербургских и октябрьских 46-го года вечерах, которые так часто и так живо и світло припоминаются и подчас так грустно шепчут мне: «Молодеє лихо, якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер».

Про подальшу долю «Кобзаря дізнаємося з книги І. Шаповала «В пошуках скарбів» – «Доля «Кобзаря» з автографом Шевченка»: «Перед Великою Вітчизняною війною в Дніпропетровському крайовому історичному музеї було виділено для експонатів, пов’язаних з іменем Тараса Шевченка, спеціальну вітрину. Серед експонатів був і рідкісний «Кобзар» Т. Шевченка в темно-коричневій палітурці видання 1860 року.

Для Д. Яворницького ця знахідка була чи не найбільшим скарбом, бо на першій сторінці «Кобзаря» – власноручний напис поета: «Марії Степанівні Козачковській з чоловіком та дітками».

Наприкінці книжки вклеєно листи Т. Шевченка, які посилав він з Орської фортеці до свого близького друга А. Козачковського.

Як попав цей «Кобзар» до музею? Тут цілий калейдоскоп пригод. Ось що розповідав про це Дмитро Іванович Яворницький: «У базарні дні я любив ходити на ринок. Там я бачив приїжджих селян, прислухався до їхньої мови, заглядав до крамниць знайомих букіністів, придивлявся, чи не трапиться де часом якась історична книжка чи музейна річ. Мені щастило… Так він натрапив і на «Кобзаря» з автографом Тараса Шевченка. Зайшов до книгаря, що торгував старими книжками.

– Ну, що у вас новенького? – як завжди весело спитав Яворницький.

Книгар мовчки підвівся з стільця, дістав з верхньої полиці книжку й подав директорові музею.

– Подивіться, Дмитре Івановичу, на цю стару книжку, може, вона вас зацікавить.

– Давайте, подивлюся.

Глянувши на книжку, Яворницький мало не скрикнув: до його рук попав справжній скарб. Мало того, що «Кобзар» мав дарчий напис самого Тараса Шевченка, – в ньому були підклеєні листи поета з Орської фортеці.

– Скільки ж вам дати за це?

– Двадцять копійок!

Д. Яворницький витяг з кишені двадцять копійок, вpyчив їх книгареві й, потиснувши на прощання руку, пішов, не оглядаючись, додому. Власне, не пішов, а полетів, бо така цінна знахідка навіть йому не часто потрапляла до рук.

Розглядаючи дома «Кобзаря» та листи Тараса Шевченка до лікаря А. Козачковського, вчений, зрозуміло, цікавився, як це «Кобзар», що був, безперечно, власністю переяславського лікаря А. Козачковського, попав на катеринославський базар.

Але вченому не поталанило тоді встановити це. Тоді я звернувся листом до внука А. Козачковського Андрія Йосиповича Козачковського,який учителював у Переяславі, й попрохав його сказати з цього приводу своє слово.

Ось що відповів А. Й. Козачковський: «Мій дядько, Іван Андрійович Козачковський, полковник старої армії, після війни 1914–1918 pp. жив деякий час у Переяславі, а у вересні 1919 року виїхав додому – в Севастополь. В дорогу взяв з собою подарований колись дідові «Кобзар». Дядько добрався пароплавом до Катеринослава, потім пересів на поїзд. На станції Синельникове на цей поїзд наскочила банда махновців і пограбувала його. «Кобзар» лежав у невеличкій дорожній скриньці.

Звісно, махновці найменше цікавилися книжками, і, мабуть, цей «Кобзар» пішов по руках.

Дядько мій, у чому стояв, добрався до Севастополя і незабаром там помер. Наскільки я пригадую, книжка була в червоній палітурці. В кінці книжки вплетено два листи (на цигарковому папері), які писав Тарас Шевченко моєму дідові із Орської фортеці. Ці листи опубліковано…

З пошаною А. Козачковський».

Який шлях пройшов «Кобзар» Тараса Шевченка, поки потрапив до Катеринослава, – важко сказати. Згаданий вище книгар купив його за безцінь в замурзаного хлопчиська, який бігав по базару й вигукував: «Кому «Кобзаря», дешево віддам!».

Дмитро Іванович довго зберігав заповітну книжку в себе дома, а потім приніс її в музей і поклав у вітрину.

«Кобзар», що нині експонується в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка є фактично аналогом «Кобзаря», подарованого колись Т. Шевченком Марії Степанівні Козачковській . Історію цього раритетного «Кобзаря» 1860 р. дізнаємося з опису інвентарної картки: «Книга «Кобзар» Т. Г. Шевченко, вид. С. - Петербург у друкарні П. А. Куліша, 1860 р., 238 с. На титульній сторінці – назва книги, автор, місце і рік видання. Знайдено в м. Переяславі-Хмельницькому у 2000 р. У кінці книги є припис олівцем колишнього власника: «Купив на Благовіщенському базарі. 14.04.1923 р.».

Молодший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                       С.О. Коркач