Музеї

18 ЛЮТОГО ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ЛЕВА ВАСИЛЬОВИЧА ПАДАЛКИ (18.02.1859–1.05.1927)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Четвер, 17 лютого 2022, 19:46

Лев Васильович Падалка – відомий український історик, статистик, археолог, етнограф, краєзнавець та громадський діяч, дослідник історії та археології Переяславщини.

Лев Падалка народився 18 лютого 1859 р. у с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губ. у родині священика. Рід був козацький, його представники відомі принаймні з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Освіту здобував у Лубенському духовному училищі, Полтавській духовній семінарії та Першій Полтавській гімназії (1879). Вищу освіту отримав в Київському університету святого Володимира, де навчався на історико-філологічному факультеті (1879–1884). Був учнем В. Б. Антоновича. В університеті по закінченні захистив дисертацію. Навчаючись в університеті, брав участь у роботі історичного товариства Нестора-літописця.

Після закінчення навчання працював у Полтавському і Херсонському земствах, у Харківській міській і Полтавській губернській управах, у Полтавській вченій архівній комісії.

Лев Падалка був одним із ініціаторів створення і активним співробітником Полтавської губернської вченої архівної комісії, що видавала у Полтаві «Труды Полтавской ученой архивной комиссии» (всього впродовж 1905–1917 рр. вийшло 15 випусків). У завдання комісії входило виявлення та впорядкування документальних матеріалів, що становили наукову цінність. У науковому плані вона підлягала Петербурзькому археологічному інституту, в адміністративному – підпорядковувалася полтавському губернатору. Матеріально утримувалася на кошти, що надходили від членських внесків та пожертв приватних осіб – любителів давнини. Серед почесних членів комісії були відомі вчені: Д. І. Багалій, О. Я. Єфименко, В. С. Іконніков, О. І. Левицький, М. І. Петров, М. Ф. Сумцов, Д. І. Яворницький та Л. В Падалка.

Був одним із засновників крайових громадських організацій Полтавщини і Херсонщини: губернського осередку Товариства українських поступовців, Українського наукового товариства дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині. Через свої проукраїнські переконання та активну позицію у 1893 р. був заарештований і залишив роботу. Попрацювавши якийсь часу в Харківській міській управі, переходить до Полтавського земства, але й звідти був висланий за межі Полтавщини (1897). У подальшому постійно знаходився під наглядом поліції за українофільські настрої.

Л. В. Падалка практично все життя працював у сфері земської статистики, опрацьовував архіви, різноманітні статистичні дані, переважно ХІХ ст., по Полтавській і Херсонській губерніях. Він надзвичайно багато зробив для публікації цих рідкісних даних, якими нині користуються сучасні дослідники. До сфери інтересів ученого як історика перш за все входили проблеми походження та ранньої історії козацтва, поява та локалізація січей. Практичний інтерес викликали давні земляні споруди: кургани, майдани, вали, городища. Велику увагу Л. Падалка приділив публікації крім статистичних, архівних даних, ще й оприлюдненню етнографічних матеріалів.

У 1905 р. він взяв активну участь у роботі ХІІІ Археологічного з’їзду в Катеринославі: був вченим секретарем секції «Старовина запорозька», головував на якій Д. І. Яворницький. Лев Васильович виступив з доповіддю «О единстве основных черт «степных майданов», «круглых городков», «робленых» и «раскопаных могил». Це був результат його багаторічних розвідок на Полтавщині по завданню Полтавської Вченої архівної Комісії.

На початку ХХ ст. Лев Падалка неодноразово бував на Переяславщині, досліджуючи кургани, вали, городища Полтавщини (як відомо, Переяславський повіт входив до складу Полтавської губернії). археологічні пам’ятки Переяславщини увійшли в його визначну і об’ємну працю «Прошлое Полтавской территории и ее заселение» (1914). У цій роботі дослідник опрацював власну польову інформацію, здобуту під час археологічних розвідок та включив до неї вивчені ним статистичні дані.

Отож, описуючи археологічні пам’ятки Переяславського повіту, в першу чергу дослідник звернув увагу на городища та кургани. Серед городищ згадав різноманітні укріплення: біля гирла р. Трубіж (літописне Устя, затоплене Канівським водосховищем), ташанське, пристрімське городища, «Долудаєв городок» під с. Ліпляве, чотирикутне укріплення біля м. Воронькова, «городок» поблизу с. Кийлів, городище «Козацький ріг», городище в с. Фарбоване (останнє, скоріше за все, було «майданом»). Певну увагу Локалізації давніх топонімів у роботі приділялося мало уваги: містечко Вороньків він, услід за М. П. Барсовим, ототожнював із літописною Вороницею, Баришівку з Баручем, с. Дем’янці з Демінеском, Піщане з Пісоченом. Але, як він сам писав, однієї лише співзвучності у назвах недостатньо для правильної локалізації. Як М. О. Максимович та В. Г. Ляскоронський, Л. В. Падалка не оминув своєю увагою земляні насипи відомі переяславцям під назвою «кугуми». Майдан «Виблу могилу», співставляв з майданом «Скоробір». Курганні пам’ятки поділив на п’ять типів: «гострі могили», «роблені могили», «розкопані могили», «сторожові могили» і «могили-майдани» чи «могили-городки». Провів статистичне зведення курганів Полтавської губернії із залученням трьохверстної військово-топографічної карти, серед яких були й кургани із Переяславщини. Для Переяславської Наддніпрянщини він нарахував 524 кургани у групах, 211 поодиноких курганних насипи та 40 давньоруських курганів із с. Воронькова.

Особливий інтерес вчений проявив до переяславських «змійових» валів, які дослідник намагався максимально пройти й простежити їх напрям, визначити їх розміри, стан збереження. Він порівнював їх із «змійовими» валами Київської губернії. Вчений згадав Великий, Малий, Ташанський (Перехресний) і Наддніпрянський вали. Він навів широкий історіографічний огляд стосовно валів Полтавщини в цілому. Л. В. Падалка констатував, що «змійові» вали будувалися з метою захисту певної території, а також з господарською метою для оточення пасовиськ. Наддніпрянському валу, окрім цього призначення, він надавав функції транспортного шляху через болотисту заплаву Дніпра. Біля одного із сегментів Наддніпрянського валу, поблизу х. Чубуки, дослідник зібрав колекцію керамічних знахідок, але, на жаль, не описаних ним.

Л. Падалка також не оминув увагою залишки переяславської фортеці і констатував, що вали переяславської цитаделі опинилися на межі повного знищення. Дослідник намагався привернути увагу до руйнації пам’ятки, показав байдуже ставлення місцевих жителів до збереження її цілісності й сподівався, що Імператорська Археологічна Комісія візьме під опіку вцілілі ще на той час залишки. Цій проблемі Лев Васильович присвятив статтю в «Київській старовині» «Об уничтожении остатков старины в г. Переяславе Полтавской губернии» (1900). Та, як показав час, ні ця комісія, ні інші пам’ятко-охоронні організації не змогли врятували від руйнування цікаву в археологічному відношенні пам’ятку. Дослідник звернув увагу і оглянув в Переяславі в заплаві Трубежу водойму з ознаками штучної давньої бухти, обстежив залишки давнього валу біля Дніпра, «давні городки» в заплаві Карані й Дніпра.

Під час відвідин Переяслава 1913 р. Л. В. Падалка оглянув також рештки давньоруської каплиці, дослідженої П. О. Лашкарьовим, яку він також відносив до часів Володимира Мономаха, але відзначив, що вона належним чином не досліджена. Л. В. Падалка визнав першу згадку Переяслава 907 р., але виникнення самого міста відносив до третьої чверті ІХ ст. Літописний епізод, пов’язаний із заснування міста київським князем Володимиром Святославовичем, насправді вважав розширенням меж міста, внаслідок засипання заболочених земель.

Лев Васильович Падалка належав до активних членів Полтавської Громади: він був одним із фундаторів Полтавського церковного історико-археологічного комітету та одним із ініціаторів створення в Полтаві краєзнавчого музею. У 1920-их рр. Л. В. Падалка брав безпосередню участь у створенні експозиції Центрального крайового музею Полтавщини ім. В. Г. Короленка.

Історії Полтавської землі присвячено понад 70 краєзнавчих, історичних, статистичних, археологічних розвідок Л. В. Падалки. Висновки вченого, зібраний і опублікований ним фактичний матеріал, залишаються надзвичайно цінними матеріалами для роботи сучасних науковців і краєзнавців, цікавий широкому загалу громадян до нашого часу.

Помер Лев Васильович Падалка у віці 68 років 1 травня 1927 р. у Полтаві, де й похований.

Вибрані твори Л. В. Падалки:

  1. Падалка Л.В. Происхождение запорожского казачества. – 1884.
  2. Падалка Л. Была ли на острове Томаковка Запорожская Сечь? // Киевская старина. – 1893, Май. – С. 245.
  3. Падалка Л.В. К вопросу о существовании Запорожской Сечи в первые времена запорожского казачества // Киевская старина. – 1894. – № 5–6.
  4. Падалка Л. По вопросу о времени основания города Полтавы. – К.: Тип. Корчак-Новицкого, 1895. – 21 с.
  5. Падалка Л.В. Об уничтожении остатков старины в г. Переяславе Полтавской губернии // Киевская старина. – 1900. – Т. 71. – Ноябрь. – С. 135.
  6. Падалка Л.В. Остатки старины на нижнем Днепре // Археологическая летопись Южной России. – 1903. – № 2.
  7. Падалка Л.В. Древние земельные сооружения в пределах Полтавской губернии. Ч. I. О древних городках, городищах и насыпных валах // Труды Полтавской ученой архивной комиссии (ПУАК). – Полтава : Электическая типо-литография И.А. Дохмана, 1905. – Вып. 1. – С. 155–214.
  8. Падалка Л.В. Через віщо склалася і що означає назва Малороссія // Рідний край. – 1906. – Число 17. – С. 5–7.
  9. Падалка Л.В. Про землю та людність Русі-України. [Окрема відбитка]. – Видання часопису «Рідний край». – Полтава, 1906.
  10. Падалка Л. О старинном Покровском храме казацкой поры и его строителе // Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. – Полтава, 1908. – Вып. 5. – С. 49–64.
  11. Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы с картами. – Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А. Дохман), 1914. – 240 с.
  12. Падалка Л.В. Карта казацких полков на Полтавской территории. – 1914.
  13. Падалка Л. К карте Боплана о заселении Полтавской территории во второй четверти XVII века – Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А. Дохман), 1914. – 3 с.: ил.
  14. Падалка Л.В. Происхождение и значение имени «Русь» // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. – Полтава, 1915. – Вып. 12.
  15. Падалка Л.В. К истории Полтавской епархии: исторические и бытовые очерки, заметки и переписка по архивным данным. – Полтава, 1916.
  16. Падалка Л.В. Російсько-український діловодний словник. – 1917.

Джерела та література:

  • Павловский И.Ф. К десятилетию Полтавской ученой архивной комиссии (ПУАК). Отчет со дня открытия, с 26 октября 1903 г. по 26 октября 1913 г. – Полтава, 1913. – 22 с. (про розвідки Л.В. Падалки у Переяславі).
  • Полтавщина: Енциклопедичний довідник. – К., 1992.
  • Мокляк В.О. Л. В. Падалка як історик українського козацтва // Археологічний літопис Лівобережної України. – 1997. – № 1/2. – С. 11–12.
  • Білоусько О.А., Мирошниченко В.І. Лев Васильович Падалка, Особистості // Нова історія Полтавщини: Кінець XVIII – початок XX століття. – Полтава, «Оріяна», 2003. – 264 с. – С. 232.
  • Ясь О.В. Падалка, Лев Васильович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / ред. В. А.Смолій та ін. – К.: Наукова думка, 2011. – Т. 8: Па – Прик. – С. 18. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Padalka_L.
  • Ченцова Н. В. Лев Падалка як дослідник Запорожжя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //ir. nmu. org. ua/handle/123456789/1123 – С. 131–136.
  • Степаненко Н. Лев Падалка на шпальтах часопису «Рідний край» // Рідний край. – 2019. – № 1 (40).

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                              Бузян Г.М.