Музеї

ОЛЕКСАНДР КОРНІЄВСЬКИЙ - МАЙСТЕР МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Середа, 15 червня 2022, 12:40

Олександр Корнієвський прийшов у цей світ 1889 р. 20 березня – на Чернігівщині в селі Данилівка і прожив довге життя сповнене і поту, і крові, і страждань.

Його рід простої селянської родини насправді походив від запорозьких козаків. Він з дитинства мав вроджений музичний слух, тому рано розпочав грати на скрипці на весіллях і святах. Якось почув гру мандрівного кобзаря і відтоді подальше життя присвятив бандурі.

Олександр Корнієвський закінчив ремісниче училище в Мені і працював столярем-червонодеревником. Через велику популярність в українців бандури, він славився і майстерно виготовляв бандури. Він першим із майстрів розпочав виробляти хроматичні концертні бандури. Тобто добавляв поміж струнами півтонові приструнки, значно збільшив кількість струн, та придумав на струнах демпфер-перемикач. На Всеросійській кустарно-промисловій виставці в Києві 1913 р. його нагородили бронзовою медаллю за його бандури.

Деякі дослідники його життя і творчості стверджували, що він брав активну участь в Українській революції 1917-1921 років. Сам Олександр Корнієвський у своїх спогадах цей період ретельно оминав. Але не заперечував, що під час Першої світової війни він давав платні концерти, а зібрані кошти передавав у фонд поранених.

Через загрозу арешту (мав багато замовлень на виготовлення бандур, тому привертав увагу представників каральних органів), у 1929 р він переїхав з родиною до Лохвиці.

Але це не захистило його від арешту злочинної тоталітарної радянської влади. У 1937 р. О. С. Корнієвського ув’язнили на 10 років за доносом. Він розповідав про це так:«…думали: я великий злочинець, а не розуміли, що був засланий тільки за те, що я робив бандури й, таким чином, підтримував українську культуру. В той час усі тюрми забивали таким людьми, які мріяли про Україну…».

В останні роки радянської влади Олександр Самійлович проживав у містечку Корюківка на Чернігівщині

Унікальний експонат – бандура майстра Олександра Самійловича Корнієвського (Е-3654 КВ-22013) знаходиться у експозиції Музею кобзарства.

Відомо, що на інструментах цього майстра грали кобзарі Терентій Пархоменко й Семен Власко, учні музичної школи М. В. Лисенка, артисти Першої української капели бандуристів, виконавець «Запорозького маршу» Євген Адамцевич, керівник кобзарської капели Українського радіо Андрій Бобир, чиї позивні щоранку звучали в ефірі, кобзар із Тарасової гори в Каневі Олексій Чуприна, самодіяльний бандурист Віктор Лісовол та ін. За своє життя цей майстер виготовив близько 1000 музичних інструментів, із них 180 бандур. Свої інструменти він маркував окремими номерами. Жодна бандура не була схожа на наступну та мала свій номер, окрім бандур № 154-1 та № 154-2. Слід зазначити, що друга з них робилася на замовлення поета Максима Рильського, але, на жаль, не потрапила до його рук через невблаганну недугу, а за нею і смерть поета. Бандура О. Корнієвського з музейної збірки має №116. На її автора вказує відбиток печатки на внутрішній стороні нижньої деки, де зазначено латинськими літерами прізвище майстра, дату (06.09.1935 р.) та місце виготовлення (м. Корюківка Чернігівської обл.). Саме ця бандура експонується в Музеї кобзарства НІЕЗ «Переяслав». Передав її до музейної збірки художник Володимир Кальненко. Ось як він згадує про те, як інструмент потрапив до його рук: «Так, це було, здається в 70-х рр. ХХ ст. Я приїхав у Переяслав і твердо вирішив купити бандуру. Де, як – про це не думав. На вулиці спитав у чоловіка: «Де у вашому місті можна купити бандуру? І що ж він каже: «Я можу продати», але вона побита, її треба буде відремонтувати». Виявилося, що цей інструмент дуже довго, може, й років двадцять значився в міліції у якійсь справі як «вещдок», і коли вона переїжджала на інше місце, виявився зовсім непотрібним. Цьому чоловіку її хтось із міліцейських начальників і віддав, мовляв, бери, діти будуть гратися. Я вже не пам’ятаю скільки за неї заплатив, мабуть, рублів 40, не більше. У Ленінграді мені порадили, що відремонтувати її зможе лише колишній реставратор Ермітажу…

Згодом і виявилося, що бандура ця роботи Олександра Корнієвського. От і виникає три питання, де взялася в Переяславі його робота, якщо він тут ніколи не був? Чому бандура опинилась в міліції? Що це за літера «Д» на корпусі інструмента? Є над чим попрацювати дослідникам. Мені, на жаль, немає коли цим займатися. Потрібно творити – малювати, поки Господь дає сили». Ця розповідь була записана в Музеї кобзарства НІЕЗ «Переяслав» у вересні 2017 р. Ось навіть так поповнювалися музейні фонди унікальними музичними інструментами.

Серед творінь О. Корнієвського є й бандури унікальної конструкції, яку він сам розробив та втілив у життя. А у фондовому зібранні НІЕЗ «Переяслав» є інструменти цього майстра, обліковані як арфи (Е-3579 КВ-21504, Е-3580 КВ-21505). Всі інструменти, що були створені Олександром Самійловичем, мають надзвичайно естетичний та гармонійний вигляд.

Їх понад 180 бандур, які користувалися великим попитом серед самодіяльних і професійних виконавців. Кожен інструмент не повторював попереднього і являв собою справжній витвір мистецтва. Бандури Корнієвського стали зразком для серійного виробництва бандур на Чернігівській фабриці музичних інструментів, а нині експонуються в музеях України, Канади, Австралії та інших країн.

31 січня 1988-го в Корюківці на Чернігівщині, на 99-му році життя прекрасний бандурний майстер відлетів в інші світи.

Використовувалися матеріали за посиланням:

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/20/1889-narodyvsya-oleksandr-korniyevskyy-banduryst

Співробітники НДС «Музей кобзарства»                                                                                              Світлана Тетеря, Наталія Костюк

View the embedded image gallery online at:
http://www.niez.com.ua/museums/%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD/%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD/%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD/2596-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD#sigProId186fc68e48