
14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці. Це дуже чинне свято, піднесено урочисте. Ніч перед Покровою набирала таємничості. Дівчата виходили на поріг і закликали: «Свята Покровонько, покрий мою головоньку. Зрости барвінчик мені на вінчик».
Батьки з синами вішали годівнички в садах, щоб птахи, які на зиму не відлітають, не голодували. А мами разом з дівчатками насипали зерна, «бо що вділиш другому, то й сам матимеш у достатку».
На Покрову було майже покінчено з роботою коло землі, а щоб заробленого стало на зиму та давало міць, сусіди обмінювались хлібом. «Бог дав мені і вам я ділю: на щастя, на злагоду, на здоров’я, - клав на стіл. Господиня простягувала заміну: «Нехай вас Господь переблагословить, як ви нас переблагословили».
На Покрову могли іти до річки востаннє мочити полотно, щоб бути доброю на перехід, приносити кожному, кого перейдеш, щастя. А надто це потрібно у подружньому житті: щоб суперечок, сварок не було.
До Покрови жінки повинні були неодмінно вимастити хату, а чоловіки обставити її кулями, щоб хата була всю зиму тепла. В цей день потрібно дуже рано витопити , щоб до світанку і каглу заткнуть, - всю зиму буде тепло в хаті. Так «загонили тепло в хату».
В цей день додивляються звідки дме вітер, з того краю буде і зимою віяти. Коли на Покрову до полудня віє з одного краю, а після полудня зміниться, то й зима так буде мінятися.
Коли після Покрови бувають ясні дні, то вони називаються вдовиним літом. На Покрову мисливці виїжджають у поле обідати.
Після Покрови починають свататися. «Свята Покрова в церкві стояла, людей у пари парувала».
Дівчата моляться на Покрову: «Святая Покровонько, покрий мою головоньку: діл – листочком, а мою голову – платочком!»
Старший науковий співробітник Музею українських обрядів Світлана Зубер.