Музеї

Угодник Божий Лука

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Субота, 30 жовтня 2021, 19:05

Тридцять першого жовтня, на свято Луки, все збіжжя та городина має бути зібрана та впорядкована, бо від Луки до Дмитра (8 листопада) земля цілий тиждень на спочинок вкладається. У порядного господаря вже хліб у клуні, кукурудза полущена, сіно в копицях: що треба – зібрано, зорано, засіяно. Від Луки до Дмитра миші та щурі гуляють, де пристати на зиму шукають, а Бог лише там їм дозволить брати, де в господаря роботи ще повна хата. Луку Дмитро на оглядини послав, щоб перевірив, чи все до його приходу готове.

Отож, напередодні Луки господар з запаленою свічкою обходив обійстя, пильнуючи аби вона не згасла, бо інакше до весни хтось з родини може захворіти. Прохали помочі і в померлих роду свого. З нового хліба випікали калачі і несли у церкву.

У Луки дівчата просили, аби суджений на Дмитра украв. Якщо на Дмитра з танку вкраде, то ще до Михайла можна зробити весілля, бо після Михайла піст починається.

- «Святий угоднику Божий, тобі угодила, угоди моїй душі: хочу за Василя віддатись, аби в хаті його господарювати. Аби так йому було без мене, як небу без сонця, ночі без зірок, морю без води, землі без квіту, весні без цвіту. Всіх з нього виганяю, себе в душу йому пхаю, аби була я там тверда, як камінь, вічна, як вода, жадана, як хліб Божий. Нехай з танку мене вкраде, а до Михайла в церкву у вінкові заведе». Кажуть, що помагало.

Господарі, котрі мали синів, просили у Луки розсудливості на молоді голови. Тулячи у церкві свічку до образу Святого, просили наставляти юну особу на господарювання, поміркованість.

На Луку як небо зоряне – морози будуть. Як вода у ставках примерзла – довго будуть розгрузлі дороги. Дівчина витирала хустинкою, яку збиралася подарувати коханому, спітнілу шибку, щоб через нього в майбутньому не плакати.

Святий угодник Лука в сучасному житті не має майже ніякого значення, бо різко перемінилося саме життя. Проте в недалекому минулому ще жили старенькі, котрі розмаїття, пов’язане з Лукою, чіпко тримали у пам’яті. Дуже шкода, що все розвіялось, відійшло. Зникає дух предків, що в ньому гніздивсь. Бо зникаючий дух і зв'язок між поколіннями послабив.

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів Світлана Зубер.