Виробництво будівельних матеріалів є вагомим свідченням рівня розвитку продуктивних сил суспільства, його загального прогресу у галузі ремесла, науки й культури. Мається на увазі не застосовування людиною для будівництва осель природних матеріалів, таких як дерево, кістка, шкіра, хмиз, очерет, глина, камінь, якими користувалися у первісних суспільствах, а виробництво штучних, спеціально виготовлених будівельних матеріалів для зведення жител, господарських будівель, храмів тощо. До них відносяться насамперед керамічні матеріали – цегла, черепиця, плитки для підлоги та стін, голосники, кахлі, керамічні декоративні прикраси будівель тощо.
Традиція використання будівельної кераміки на землі України прийшла у VІІ-VІ ст. до н.е. разом із греками, які заснували на берегах Чорного моря низку міст-колоній, таких як Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Тіра, Гераклея та ін. Саме тут вже у VІ ст. до н.е. будували храми і будинки, спочатку із сирцевої цегли, а згодом – з випаленої. Початок виробництва випаленої цегли, а також керамічної черепиці у грецьких містах Північного Причорномор’я припадає на добу пізньої античності ІV-ІІІ ст. до н.е. Будівельна керамічна традиція античних міст є висхідним пунктом розвитку давньоруських будівельної кераміки, безпосередньо наслідуваної з середньовічної Візантії. Тим більш, що деякі з давніх міст Причорномор’я, наприклад Херсонес (середньовічний Корсунь), продовжували існувати й за доби формування давньоруської держави й мали з Києвом тісні політичні та економічні зв’язки.
Будівельно-керамічні матеріали використовували в усіх пам’ятках давньоруського кам’яного зодчества. Не складає винятку й давній Переяслав, де вже в ХІ ст. розгорнулося будівництво храмів і палаців з використанням каменю та цегли. Це підтверджено масштабними археологічними розкопками із знахідками великої кількості різноманітних будівельних матеріалів означеної категорії.
За доби пізнього середньовіччя, а особливо в ранньомодерний час, кам’яно-цегляне будівництво в Україні не лише продовжилось, але й розквітло. У ХVІІ-ХVІІІ ст. з цегли зводились не лише храми, як у попередній час, але й громадські будівлі та житлові будинки. Фасади та інтер’єри багатьох будівель прикрашалися керамічним декором. До найбільш популярних керамічних оздоблень того часу відносяться розетки, плитки та кахлі.
У фондах заповідника зберігаються рідкісні речові матеріали означеної категорії, які здебільшого не публікувалися та не були включені до експозицій. Відвідувачі можуть ознайомитися з черепицею із клеймами античного міста Ольвія ІV-ІІІ ст. до н.е. та унікальними зразками черепиці з Єпископського палацу ХІ ст., розкопаного у Переяславі 1962 року. Експонуються зразки давньоруської, пізньосередньовічної та модерної цегла з розкопок споруд переяславської кам’яної архітектури, полив’яні плитки ХІ ст., голосник ХVІІ ст., різноманітні кахлі – від рідкісних екземплярів ХІV-ХVІ ст. до розкішно орнаментованих кахлів ХVІІ-ХVІІІ ст., виявлених археологами під час досліджень Переяслава та Києва. Представлена будівельна кераміка засвідчує прогрес виробничих сил й високий рівень загальної культури давніх суспільств на прикладі тисячолітньої історії будівельної галузі України й зокрема стародавнього Переяслава.
