Третій приїзд Т. Шевченка до А. Козачковського припадає на 12 червня 1859 р. Про цей приїзд А. Козачковський згадував: «В июне 59 года, утром, на двор квартиры моей въехала почтовая телега. Сидевший в ней показался мне похожим на Шевченка. Я не ошибся; молча мы поздоровались, молча он приветствовал мою семью, молча несколько раз с заметным волнением прошел по комнате, потом посмотрел в окно на ярмарочное движение и высказал желание посмотреть ярмарку; мы отправились. Дорогой он объяснил, что вошел ко мне как угорелый, потому что по пути из Петербурга до моей квартиры почти не вставал с телеги: с таким нетерпением он летел в свою родную старину… Грустное впечатление производил на него взгляд мой. Возвратившись с ярмарки, он рассеялся, разговорился, вспомнил о грустном пребывании его в Новопетровске, хотя ему там было легче, нежели в Орской крепости. Зашла речь о Гоголе. Он не сочувствовал ему: по его словам, неудавшиеся честолюбивые мечты стали причиною умственного его расстройства. Я напомнил Шевченку несколько коротких его произведений, забытых им, он записал их. Вообще из разговора оказалось, что из написанных до 46 года его произведений многие потеряны безвозвратно…».
4 червня виповнюється 240 років як було перезатверджено герб міста Переяслава в такому вигляді: «на срібному фоні щита (як у первісному варіанті) зображена триуступна вежа, увінчана церковною главою та зубчатою короною».
Чорнобиль – невеличке містечко на півночі України. Перші літописні відомості про нього належать до 1193 року. У 1923 році був утворений Чорнобильський район, а Чорнобиль стає районним центром. 1941 року отримує статус міста.
184 роки тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, який розіграли в лотереї. Імпреза відбулася у палаці польського графа – віолончеліста та композитора Михайла Вієльгорського (Вєльгурського).
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Твір «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченко написав 25 грудня 1845 року в Переяславі – у покоях лікаря А. Й. Козачковського.
Однією із найтрагічніших сторінок історії України у ХХ ст. залишаються роки Голодомору. Довгий час масштаби і наслідки цієї трагедії замовчувалися і приховувалися, як від нащадків, так і від світової громадськості. Жахлива правда про доведення цілої нації до загибелі шляхом голоду відкрилася лише після здобуття Україною незалежності (1991 р.). У 2006 році Голодомор було офіційно визнано геноцидом українського народу. За підрахунками сучасних дослідників у 1932‑1933 рр. загинуло від голоду близько 3,9 млн. мешканців тогочасної Української СРР. Не оминула ця трагедія і Переяслав. До 60-річчя Голодомору в Україні дослідник П. Бачинський опублікував статистичні дані щодо смертності населення у 1933 р. у містах та районах Київської області. Він зазначив, що у наведений період у Переяславі померло 1055 осіб. Однак, ці дані є далеко не повними.
Для Т. Г. Шевченка завжди були небайдужими долі всіх поневолених народів, особливо слов’янських. А питанням слов’янської єдності на той час цікавились передові особистості багатьох країн.
18 листопада 1845 р. у Переяславі Тарас Шевченко написав поему «Кавказ», присвячену своєму другові Якову де Бальмену, який ілюстрував його ранні твори. Слід підкреслити, що дружні взаємини, які встановилися між де Бальменом і Шевченком не були приємною випадковістю. Вони були підготовлені популярністю творів Шевченка та перебуванням де Бальмена в місцях, оспіваних поетом. Цьому сприяло й те, що обидва були обдарованими митцями.
Наприкінці жовтня 1845 р. Т. Шевченко вдруге приїздить до А. Козачковського. Творча продуктивність поета в цей час вражає. З-під його пера за нетривалий час вийшли такі шедеври, як написані у Переяславі поеми «Наймичка» (13 листопада), «Кавказ» (18 листопада), присвята до поеми «Єретик» (22 листопада), у В’юнищі – вірш «І мертвим, і живим…» (14 грудня), «Холодний Яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар’яні» (20 грудня), «Минають дні, минають ночі» (21 грудня), «Три літа» (22 грудня) і «Заповіт», написаний знову у Переяславі (25 грудня). Цю найпродуктивнішу пору в житті поета називають Переяславською осінню.