Музеї

19 ЛЮТОГО ВИПОВНИЛОСЯ 175 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА МИКОЛАЙОВИЧА НІКОЛАЄВА (19.02.(03.03).1847 – 29.10 (11.11).1911)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Субота, 19 лютого 2022, 13:54

ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ НІКОЛАЄВ – відомий український архітектор педагог громадський діяч, дослідник пам’яток Переяслава.

Народився 19 лютого (3 березня за ст.ст.) в Царському селі (нині м. Пушкін Ленінградської обл., Російська Федерація) в родині міщанина. У 1860-их рр. навчався в Санкт-Петербурзькій Рисувальній школі Товариства заохочення мистецтв. У 1864 р. вступив до Петербурзької Академії мистецтв, яку закінчив із великою срібною медаллю та званням класного художника ІІІ ступеня (за проект концертної зали) (1871).

У 1872 р. Володимир Ніколаєв виконав проект пивоварного заводу і переїхав до Києва для його спорудження. Молодому талановитому архітектору на той час виповнилося 25 років. Він залишився у Києві, де жив, працював і творив усе життя. Працював міським архітектором (1873–1887), архітектором Київської єпархії (1875–1898); архітектором Києво-Печерської лаври (1893–1899). Був членом Київського Товариства старожитностей і мистецтв. У 1872 р. В. М. Ніколаєв був обраний членом Імператорського Товариства архітекторів, а також секретарем і скарбником Київського Товариства заохочення мистецтв.

За роки роботи архітектором Києва та Києво-Печерської Лаври В. М. Ніколаєв звів і реставрував у Києві значну кількість сакральних будівель (18 церков), спроектував і збудував численні громадські споруди (притулки, навчальні заклади, промислові підприємства), кілька сотень житлових будинків та приватних особняків. Застосовував у своїх будівлях найрізноманітніші стильові форми – неоренесанс, необароко, так званий «цегляний», «російський» та «візантійський» стилі.

До визначних його проектів відносяться зокрема: будівля стаціонарного театру цирку Бергон՚є в м. Києві (нині Російський драматичний театр ім. Лесі Українки) – перша в Україні споруда театрального призначення (1875); будинок Купецького зібрання в Києві (сучасна Національна філармонія), яка вирізняється прекрасною акустикою (1881–1882); ансамбль Київського Свято-Покровського монастиря (1890–1911); Трапезна палату з церквою Антонія та Феодосія у Києво-Печерській лаврі (1893–1895). Остання унікальна своїм величезним куполом, діаметр якого складає 20 м (в Україні це найбільший за діаметром куполом без внутрішньої опори), а також має чудову акустику. Відома Вознесенська церква на Байковому кладовищі теж є проектом В. Ніколаєва (1884–1888).

Окрім власних проектів, В. М. Ніколаєв займався реставрацією багатьох будівель і добудовував незакінчені архітектурні об’єкти. Так, він керував добудовою Володимирського собору в Києві (1876–1882) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті; керував будівництвом Київського Оперного театру за проектом В. Шретера (1898–1901), брав участь у масштабних роботах по реставрації Софійського, Успенського, Михайлівського соборів та Андріївської церкви, відновив Воскресенську церкву поблизу Києво-Печерської лаври (1884).

У 1888 р. зодчий спорудив постамент для пам’ятника Б. Хмельницькому. Фігуру гетьмана виготовив скульптор М. Манізер. Він виступав архітектором при спорудженні ще двох пам'ятників у Києві: імператору Миколі І (не зберігся), композитору Михайлу Глінці (1904) та пам'ятного знаку Олександру Дрентельну (рос. держ. діяч) на Аскольдовій могилі (1888)(не зберігся).

У 1888 р. В. М. Николаєв та П. О. Лашкарьов здійснювали спостереження за земляними роботами під час будівництва нової цегляної споруди Успенської церкви у Переяславі. Новий храм мав зводитися на місці старого дерев’яного Успенського храму. «Успенская церковь, как известно, была несколько лет назад предметом газетной полемики, особенно местной – киевской. Когда к концу 70-х годов эта церковь оказалась обветшавшею настолько, что в ней прекращено было богослужение и возникла мысль о постройке на ее месте новой каменной, любители отечественной старины встревожились...», – писав П. О. Лашкарьов у своїй статті «Остатки древнего храма в г. Переяславле» (1889).

Проект нового храму був замовлений ще на початку 1870-их рр., дозвіл на будівництво нового храму отримано у 1873 р. Проект церкви розроблений у 1872 р. архітектором Ернстом Івановичем Жібером (25.12.1823–4.02.1909) (Санкт-Петербург), у т.зв. «русько-візантійському стилі». Успенська церква фігурує у творчому доробку Е. Жібера як «Православная церковь в Переяславле Полтавской губернии. 1872 г.». Проте здійснити даний проект змогли лише через два десятиліття. В. М. Ніколаєв був запрошений архітектором для спорудження нової будівлі храму. Він спостерігав за розкопками, які проводив П. О. Лашкарьов, й в подальшому врахував їх результати при закладанні й будівництві нової споруди Успенської церкви.

Залишки давньої церкви були виявлені під час підготовчих земляних робіт перед будівництвом нової цегляної споруди. У результаті розкопок було розчищено залишки невеликої за розмірами безстовпної давньоруської каплиці ХІІ ст.

Розуміючи цінність відкриття, та враховуючи, що залишки займали небагато місця, П. О. Лашкарьов запропонував будівельному комітету залишити їх під підлогою нової цегляної церкви у недоторканному вигляді. «О. председатель и гг. Члены комитета изъявили полную готовность принять меры к сохранению памятника, и со своей стороны высказали даже предположение поднять цоколь новой церкви до такой высоты, чтобы остатки древних стен не только оставались под полом неприкосновенными, но и могли быть по желанию осматриваемы. Глубокий интерес, с каким строительный комитет и само общество г. Переяслава отнеслись к открытому памятнику, дает ручательство в том, что как самый памятник, так и другие возможные при нем находки не будут потеряны для науки», – пише автор наукового звіту про археологічні дослідження у Переяславі.

Архітектор В. Ніколаєв прийняв до уваги виниклу пам’ятко-охоронну проблему та побажання будівельного комітету, тому в проект було внесено підвальне приміщення для збереження пам’ятки. Так було покладено початок музеєфікації залишків давніх археолого-архітектурних споруд давнього Переяслава. Будівництво Успенської церкви тривало з 1889 до 1894 р. На внутрішні оздоблювальні роботи пішло близько 2 років – ними також займався В. Ніколаєв. Храм було освячено 12 вересня 1896 р.

У 1892 р. В. М. Ніколаєву було присвоєно звання академіка архітектури. У 1895 р. представники усіх галузей культури та мистецтва обрали академіка архітектури В. М. Ніколаєва керівником Київського Літературно-артистичного товариства. Був членом Київського товариства старожитностей і мистецтв (1897–1911). Неодноразово обирався до складу Київської міської думи (1880–1910); був членом міської управи (1887–1889).

В. М. Ніколаєв був одним із засновників Київського художнього училища (1901–1920). Він став і першим директором училища. В. М. Ніколаєва переобирали на цю посаду аж до самої його смерті. Училище надавало курс середньої освіти разом з фаховим навчанням на трьох відділеннях – живописному, скульптурному, архітектурному, зі стін училища вийшло багато відомих митців.

За 40-річне творче життя у Києві В. М. Ніколаєва здійснив безліч цікавих архітектурних проектів. Сучасні історики Києва відзначають, що Володимиру Ніколаєву з-поміж усіх архітекторів належить найбільша кількість зведених будівель: загалом донині збереглося близько 150 споруд: храмів, громадських та житлових будинків, які були споруджені або за його проектами або під його безпосереднім керівництвом. Біографи архітектора підрахували, що лише культових споруд – храмів, які він звів у Київській єпархії, налічується понад 80 (на жаль, не всі вони збереглися до нашого часу).

В. М. Ніколаєв є автором кількох публікацій з питань архітектури, реставрації, архітектурного законодавства.

Володимир Миколайович виховав двох синів: старший, Іполит, успадкував батькові здібності й багато проектував, впродовж 1893–1917 рр. був головним архітектором м. Києва; молодший, Леонід, був видатним піаністом і педагогом.

В. М. Ніколаєв помер у віці 64 роки 11 листопада 1911 р. у м. Києві, похований на Аскольдовій могилі (надгробок не зберігся).

Джерела та література:

  • Лашкарев П.А. Остатки древнего храма в г. Переяславле // Киевская старина. – 1889. – Т. 24. – Январь. – С. 204–210.
  • Лашкарев П.А. Церковно-археологические очерки, исследования и рефераты. – К., 1898. – 240 с.
  • Словник художників України. – К., 1973.
  • Митці України: Біографічний довідник. – К., 1997.
  • Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. – К.: Кий, 1997. – 374 с.
  • Тимофієнко В. Зодчі України кінця ХVIII – початку ХХ століття: Біографічний довідник. – К., 1999.
  • Бондаренко Р.І. Ніколаєв Володимир Миколайович. // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. – Ч. 2. – К., 2005.
  • Ніколенко А.П. Переяславу – 1100 років. – К.: «Міленіум», 2007. – 296 с. – С. 136–140.
  • Бондаренко Р.І., Кальницький М.Б. Ніколаев Володимир Миколайович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Ред.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: Вид-во «Наукова думка», 2010. – 728 с. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nikolaiev_V.
  • Ніколаєв Володимир Миколайович (1847–1911) [Електронний ресурс] // Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В.Г.Заболотного / Режим доступу: http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=271.
  • Жибер, Эрнест Иванович [Електронний ресурс] // Wikipedia. /Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Жибер,_Эрнест_Иванович.

Старший науковий співробітник археології                                                                                    Г. М. Бузян

View the embedded image gallery online at:
https://www.niez.com.ua/museums/%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD/%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD/%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD/2569-19-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-175-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-19-02-03-03-1847-%EF%BF%BD%EF%BF%BD%EF%BF%BD-29-10-11-11-1911#sigProId26d46ed88b