Музеї

13 КВІТНЯ НАРОДИВСЯ ІВАН ПЕТРОВИЧ КАВАЛЕРІДЗЕ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Середа, 13 квітня 2022, 09:53

13 квітня 2022 р. виповнюється 135 років від дня народження Івана Петровича Кавалерідзе (13.04.1887 ‒ 03.12.1978) ‒ видатного вітчизняного скульптора, кінорежисера, драматурга.

Іван Кавалерідзе прожив велике творче життя й залишив помітний слід в українській культурі як видатний скульптор, талановитий режисер кіно й театру, драматург. Людина енциклопедичної обізнаності й різнобічної обдарованості, він легко й віртуозно творив у цих галузях мистецтва й у кожній з них залишив твори, які увійшли в історію української культури в якості кращих надбань. Поза сумнівом, у долі Івана Кавалерідзе було щось загадкове, фатальне і ренесансне. Не випадково ЮНЕСКО назвало його «українським Мікеланджело».

Народився Іван Кавалерідзе на хуторі Ладанському (тепер село Новопетрівка Роменського району Сумської області) в селянській сім’ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе). Походив він із давнього грузинського роду. Його батько, Васо Кхварідзе, був переселений російською владою у середині ХIХ ст. на Полтавщину, після закінчення Кавказької війни. Дитинство І. Кавалерідзе минало в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Талалаївського району Чернігівської області), де він навчався у початковій земській школі.

Більш за все йому подобалося ліпити з глини фігурки людей та тварин. Такі дивні розваги привернули увагу його дядька ‒ Сергія Мазаракі, який був художником і археологом, хранителем скіфського відділу Київського археологічного музею. У 1899 р., після трьох років навчання в земській школі, він забирає Івана до Києва. Творча атмосфера в домі С. Мазаракі сприяла формуванню смаків і творчих захоплень юнака.

У Києві І. Кавалерідзе спочатку понад 6 років навчався у приватній гімназії Валькера, яку змушений був залишити через переслідування поліцією за участь у студентських заворушеннях 1905 р. У 1906 р. І. Кавалерідзе вступає до Київського художнього училища в клас архітектури, потім переходить у клас ліплення скульптора Ф. Балавенського. У 1909-1910 роках І. Кавалерідзе навчається у Петербурзькій Академії мистецтв, а в 1910-1911 ‒ у Парижі, в майстерні відомого скульптора Н. Аронсона.

У Парижі І. Кавалерідзе знайомиться з багатьма діячами культури Франції, відвідує майстерню славетного скульптора Огюста Родена. 1910 р. Іван Кавалерідзе одержує першу премію в конкурсі, оголошеному Військово-історичним товариством на кращий пам’ятник княгині Ользі, і разом із скульптором П. Сніткіним, своїм однокурсником, та архітектором В. Риковим (художнім керівником був Ф. Балавенський) виконав проект пам’ятника, в якому створив постать княгині Ольги та просвітителів Кирила і Мефодія. Пам’ятник було відкрито на Михайлівській площі в Києві в серпні 1911 р.

У 1915-1917 роках І. Кавалерідзе служить у царській армії. З 1918 по 1928 рік скульптор живе в Ромнах, працює у відділі народної освіти, викладачем малювання в школах, режисером повітового театру. У Ромнах, наприкінці жовтня 1918 р., митець створив перший повнофігурний пам’ятник Тарасу Шевченку. Видатний український поет в уяві скульптора постав філософом і провидцем, хоча в усьому підкреслювалось, що це людина з народу. Постамент нагадує козацьку могилу. Фігура, встановлена поверх цієї «глиби», здається велетенською і вражаючою. Шевченко подібний до Антея, який черпає сили з рідної землі. Пам’ятники І. Кавалерідзе стали першим зразком українського авангарду в пластиці. Монументи Тарасу Шевченку в Полтаві (1925) і Сумах (1926), проект меморіалу Кобзарю на Тарасовій горі у Каневі (1926), ескізи пам’ятників І. Франку не мають аналогів у вітчизняному мистецтві. Митець уникав торованих доріг, беззастережно обираючи тернистий шлях реформатора.

Після цього настала перерва у реалізації скульптурних задумів, і митець переключився на кіно. У 1928-1933 роках він працює режисером на Одеській кіностудії, у 1934-1941 роках ‒ на Київській кіностудії «Українфільм».

Із 1957 по 1962 роки ‒ режисер-постановник на Київській кіностудії імені О. Довженка. Неодноразово за свою творчість був звинувачений у «націоналістичному ухилі».

Як кінорежисер І. Кавалерідзе поставив фільми «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Коліївщина (1933)», «Прометей» (1936), «Наталка Полтавка» (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), «Григорій Сковорода» (1958), «Повія» (1961; за твором Панаса Мирного).

Стрічка «Повія» за однойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцінила тогочасна критика, була останнім фільмом, створеним І. Кавалерідзе.

За часів німецької окупації Києва деякий час І. Кавалерідзе очолював відділ культури Київської міської управи. Це давало змогу рятувати ув’язнених у Сирецькому концтаборі митців, надати притулок єврейським сім’ям у селах Київської області, рятувати молодь від вивезення до Німеччини, підтримати київську інтелігенцію, зберегти від пограбування культурні цінності.

У 1944-1948 роках І. Кавалерідзе ‒ старший науковий співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР. Іван Петрович створює скульптури «Григорій Сковорода», «Козак на коні», «Святослав», «Марко Кропивницький», «Тарас Шевченко на засланні» та ін., створює пам’ятник Б. Хмельницькому у Кобеляках.

1962 р. відбулася персональна виставка творів І. Кавалерідзе. 1966 р. ‒ прем’єра п’єси Кавалерідзе «Вотанів меч» у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Т. Шевченка, 1967 р. ‒ п’єси «Перекоп» у Харківському театрі імені Т. Шевченка. 1969 р. І. Кавалерідзе присвоєно звання народного артиста України. 1970 р. ‒ прем’єра п’єси «Перша борозна» у Сумському і Тернопільському музично-драматичних театрах.

Впродовж всього тривалого творчого життя всі грані таланту цього легендарного Майстра об’єднав один, його найулюбленіший образ – поета, філософа і мандрівника Григорія Савича Сковороди. Цей Геній, «світ, якого ловив і не спіймав», надихнув І. Кавалерідзе на створення п’єси «Григорій і Параскева», однойменного фільму і шести пам’ятників великому філософу. Перший із них був поставлений у 1922 р. на батьківщині Сковороди в Лохвиці, останній – у 1976 р. у Києві. Цей твір і став останньою великою роботою Майстра.

Варто відмітити, що 3 роботи Кавалерідзе-скульптора, а саме бюст, барельєф та макет пам’ятника Григорію Сковороді, експонуються в Меморіальному музеї Г.С.Сковороди в Переяславі.

Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 р. в Києві, похований на Байковому кладовищі.

У 1987 р. в с. Новопетрівка відкрито художньо-меморіальний музей, 1989 р. при Сумському художньому музеї – скульптурну галерею, де зібрано більшість робіт митця. 1991 р. в Києві на Андріївському узвозі створено меморіальний фонд та меморіальний музей-майстерню І. Кавалерідзе.

Молодший науковий співробітник НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди», кандидат історичних наук,                            Кикоть С.М.