Коли в Україні широко побутували традиційні кобзарі – незрячі мандрівні співаки всі дослідники цього явища сходилися на загальній думці. Що географією їх найширшого побутування була Харківщина та Полтавщина. Це по праву була маленька країна кобзарів.
Сучасні дослідники-етнографи здійснюють фундаментальні дослідження України кобзарської. Одна із дослідниць Любов Головня зробила ґрунтовний аналіз усіх можливих кобзарів лірників і бандуристів Полтавщини, їх репертуару і років мандрування. Свого часу (1875-1925 рр.) значну частину із них відомий краєзнавець, архітектор і художник з Миргорода також замальовував кобзарів і записав навіть декого на фонограф. Таким чином збереглися їх портрети, що особливо цінно.
Особливо активно кобзарі мандрували в Комишні, Зіньківі, Краснограді, Миргороді. В перших двох містечках були кобзарські школи, які ввійшли в назву науки гри на бандурі це Комишнянська наука та Зіньківська наука гри на бандурі.
В колекції художніх портретів ми знайомимося із Говтвань Семенем Павловичем. Він народився у 1883 р., м. Зіньків Полтавської губернії роки смерті не встановлені. Говтвань – український лірник кінця ХІХ початку ХХ століття. Співав думу "Про вдову" не використовував у виконанні характерних «кучерявих» фраз у закінченнях періодів. Співав у стилі думи пісню «Сирота». Погодився позувати О. Сластіону, який згодом записав і його думи на фонограф.
Так як пам'ять про кобзарів, їх образи, дійшли до нас завдячуючи великому українцю – архітектору, художнику, етнографу, бандуристу Опанасу Сластіону, то легким спогадом тут скажемо про цю славнозвісну особистість наступне.
Народився він 1855 року в містечку Бердянську. На початку 1880-х років закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. А в 1900 року Сластіон приїхав до Миргорода, на працю викладача малювання в художньо-промислову школу імені М. В. Гоголя. При житті він широко прислужився українській культурі, збереженню її унікальної традиційної культури. Але мало хто знав про його досягнення. Лише коли у 1931році видавництво «Рух» випустило в світ спогади Опанаса Сластіона про українського художника Порфирія Мартиновича, де він подавав деякі біографічні дані про себе, то відкрилася інформація і про нього. Але цього було замало, щоб відтворити життєвий шлях митця. Дослідники шукали нові архівні джерела, розмовляли з людьми, які особисто знали Сластіона по роботі в Миргородській школі. Стосовно нашого інтересу, ми будемо посилатися на його художні зображення кобзарів часу побутування кінця ХІХ початку ХХ ст. Художник помер 1933 року.
У селищі Глинське Зінківського повіту на Полтавщині народився Гриценко Хведір Хведорович (Холодний). Навчався 5 років у Назаренка, а потім у Дмитра Кочерги з Гадяцького повіту. Всі очевидці і його побратими згадували, що це був віртуоз гри на бандурі. На той час і струн на його бандурі було найбільше. Так про це свідчив його сучасник, очевидець виступів Холодного – лірник Дорошенко. Говорив, що «він не своїм духом грав, а в його кобзі сидів той, що не при хаті згадується.
У репертуарі Х. Гриценка на 1885 рік була величезна кількість псалмів та «штучок». Виконував думи «Азовські три брати», «Олексій Попович», «Удова», «Канівченко», «Сестра і брат». Думи називав «козацькими піснями». Був одружений, його дружина – співала псальми в церкві тому вдома навчила його багатьом «жіночим» псальмам. Записи від нього здійснював П. Мартинович.
Древченко Петро Семенович (1863 р., Полтавщина – 1934 р., ?) – український кобзар. Навчався гри на кобзі у харківського кобзаря Гната Гончаренка. Його грою захоплювався М. Лисенко і хотів його у 1907 р. настановити вчителем бандурної гри при своїй школі. Співав він гарним баритоном думи «Про Олексія Поповича», «Про вдову». Це тип «концертного» кобзаря, подібний до І. Кучеренка, до якого Древченко найбільше підходить способом і мелодією своєї рецитації.
Дубина (Решетилівський) Микола Захарович (1852 р. нар. у м. Решетилівка Полтавського повіту – поч. ХХ ст.) Жив у Решетилівці. Співав дуже гарно, м'яким високим тенором. Втратив зір від віспи на 13-му році життя. Вчився один рік у відомого кобзаря І. Крюковського з Лохвиці. Кобзарював по Полтавщині, бував у Кременчузі. Співав без акомпанементу думи «Про удову» і «Про Озівських братів». Рецитації Дубини відзначаються багатою мелодією, колоратурними прикрасами і дуже довго витриманими, протяжними тонами у закінченнях фраз і періодів: це справжні «плачі», які нагадують спів самого ж Крюковського та належать до найкращих взірців кобзарських рецитацій з архаїчними ознаками в ритмі і мелодії. Знав і виконував, крім іншого кобзарського репертуару, народні історичні думи: «Про піхотинця», «Про удову», «Дівка-бранка» та інші. У 1901 р. художник О. Сластіон зробив портретну зарисовку кобзаря.
Кравченко-Крюковський Іван Григорович (1826-1885 р.р.)народився у Лохвиці Полтавської губернії в пана Крюковського, за що й отримав своє прізвисько. Навчався три роки у молодого кобзаря Івана Кравченка (Кас`ян) з с. Гапонівка Лохвицького повіту, а потім у старого кобзаря Хмельницького із Зінківського повіту. Багато вчився у Гаврила Вовка. Від нього робили записи В. Горленко, О. Сластіон, П. Мартинович. Мав учнів, серед яких Микола Дубина. Користувався великим авторитетом у кобзарсько-лірницької корпорації, яка мала свої звичаї, закони і навіть мову. Був людиною справедливою, свято зберігав кобзарські звичаї. У репертуарі І. Кравченка-Крюковського були думи «Азовські брати», «Олексій Попович», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Коновченко», «Сокіл», «Проводи козака», «Сестра і брат», «Вдова», «Самійло Кішка» та ін.
Кравченко Михайло Степанович (народився 1858 р., у Великих Сорочинцях Миргородського повіту Полтавської губернії – упокоївся 1917 р., там же.) Втратив зір на 15-му році від золотухи. У 17-річному віці почав вчитися співу та гри на бандурі у кобзаря Самійла Яшного. М. Кравченко вчився співати думи майже 9 місяців також у Хведора Холодного, про якого розповідав одній родині колгоспника. «Було як сяде, як зашкряба, як затужить, то й сам плаче, і всі з ним, а мідяки, то як той горох, у коновочку тільки тр... тр.тр...». Музичну освіту здобував також у кобзаря Опанаса Баря: Спершу Кравченко грав у Сорочинцях, у Миргороді і навколишніх містах, Катеринограді, Одесі, Ялті, навіть їздив коштом "Географического Общества" до Петербурга на кустарну виставку. Щоб якось прожити, кобзар заробляв також плетенням шнурів: «Як попов'єш, каже, отих верьовок з місяць, так з пучок двадцять шкур злізе, — куди вже там грати». Виконував думи «Невольницький плач» («Плач невольників»), «Про піхотинця» або «Про озівських братів» (про втечу братів з Азова),«Про Марусю Богуславку», «Про самарських братів", "Про удову і синів". Крім того, до репертуару Кравченка входять дві історичні пісні(«Про дівку-бранку» і «Про Саву Чалого»), 23 псалми, 12 сатиричних і багато інших пісень. Грав багато танців.
Кравченко Платон з села Шахворостівки (біля Миргорода), співав думи без акомпанементу. Від нього записано лише уривки дум «Про піхотинця», «Про удову» відзначається добірною декламацією ідосконалістю. Від нього О. Сластіон записав у 1908 році декілька дум.
Кулик Мусій Гордійович (Гордієць) (1817 р., с.Дейкалівка Зінківського повіту на Полтавщині). Кобзар, учень Хмеля. До його репертуару входили думи – «Самарські три брати», «Дівка-бранка» (перейняв від Хмеля), «Невольницькі пісні», «Три брати Озовських», «Удова», вірш «Грішниця» та інші. Катерина Грушевська, ознайомившись із записами, здійсненими П. Мартиновичем від М. Гордійця-Кулика, висловила жаль з приводу того, що збирач не дозволив їй опублікувати їх, і підкреслила в листі до нього, що вони «належали б до прикрас книги». Від нього здійснював записи також В. Горленко.
Кушнерик Федір Данилович (19.11. за іншими даними 7.09.1876 р., Багачка на Полтавщині – 23.07.1941, там же) український кобзар.
Створив багато дум на власні тексти. Після голодомору в Україні і знищення багатьох мандруючих кобзарів він та Є. Мовчан були прийняті в Спілку письменників України (з 20 квітня 1939року) і, почали складати твори на хвалу комуністичних вождів та існуючого режиму. Виконував пісню «Про революцію».
Скоба Антон Якович (1820/5 р. – ?) лірник Хорольського повіту Полтавської губернії. Кремезний здоровий чоловік з дуже сильним голосом. Зір втратив у 12 років. Кобзарював по Хорольському і Миргородському повітах, бував також у Лубнах, Семенівні. Поводаркою у нього була дочка. Скоба співав думу «Про піхотинця», «Про вдову»,знав багато псалмів.
Скубій Іван Миколайович (1858 р., Лелюхівка (біля Нових Санжар) Кобеляцького повіту Полтавської губернії – ?). Осліп на 10-муроці життя. Вчився грати на лірі у Гаврила Івановича Камбуза зі Старих Санжар. Навчався три роки і перейняв багато дум від свого вчителя.
Думи називає «козацькими притчами» або «козацькими піснями», виконував такі думи, як: «Самійло Кішка», «Плач невольників», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Самарські брати», «Сестра і брат», «Озівські брати», «Удова», «Івась Удовиченко». Також співав історичні й інші пісні: «Ой летить орел» (про смерть козака), «Їхав козак та й через байрак», «Про Лебеденка і гайдамаків», «Про Саву Чалого», «Про сестру отруйницю» («Ой сербине»), «Ой ти дячку», «Явір зелененький на ліс похилився» (Козак і кінь), «Шумить, гуде дібровонька» (смерть козака).
Хмель (Хміль) Іван родом із Бобівника Зінківського повіту Полтавської губернії. Мав довге, чорне, кучеряве волосся, борідку, був середнього зросту. Мав велику нефарбовану бандуру, котру носив за спиною: «Сам правує вперед, а вона в його так чуть не по п’ятах б`ється! Така здорова!». Мав дуже багато учнів, серед них – Артем Курочка, Петро Кожевник, Йосип Марченко, Ярест Поливський, Дмитро Кочерга, Назар Чернецький, Трохим та його батько, Мусій Гордієць. Та на жаль записів від нього не збереглося.
Василь Петрович Горленко під впливом приятеля Опанаса Георгійовича Сластіона теж почав збирати відомості про кобзарів. У 1882 року в журналі «Киевская старина» він опублікував статтю «Бандурист Іван Крюковський», в якій подавав біографію співця і тексти дев’яти записаних дум. За рекомендацією того ж таки Сластіона, 1885 року Горленко їздив на Полтавщину, в Миргород, де познайомився з кобзарями — Самійлом Харитоновичем Яшним, Опанасом Савченком, Іваном Сіроштаном та іншими. Виразний образ Самійла Яшного, найстаршого миргородського співця. Сивий бард з довгими козацькими вусами перебирає пальцями струни бандури. Поруч з ним, заплющивши очі, притулилася дівчинка-поводир. Портрет настільки динамічний, що здається, ніби кобзар виконує українську народну думу. Вся постать співця сповнена експресії й сили.
Портрети народннх співців Сластіон почав створювати ще влітку 1875 року, коли перебував на канікулах у селі Бондарях Лохвицького повіту. Там він зробив портрет старого кобзаря Петра Івановича Неховайзуба. Від нього ж Опанас Георгійович перейняв кілька дум, серед яких «Плач невольників». Під портретом Неховайзуба Сластіон зробив напис «Мій пан-отець, що навчив мене співати Думи». Портрет кобзаря Петра Івановича Неховайзуба. 1875.
Під кожним портретом Опанас Георгійович, як правило, ставив дату, ім’я, по батькові і прізвище співця та назви дум, котрі він виконував. Слід зауважити, що майже всі дослідники до Сластіона, записуючи текст думи від кобзаря, мало цікавилися його життям і творчістю. Заслуга Сластіона в тому, що він перший в історії етнографії почав збирати біографічні дані співців, створював їхні портрети, записував думи.
З І886 по 1894 рік щоліта Опанас Георгійович мешкав у південній Чернігівщині, в селі Красилівці. Там він зустрічав багато кобзарів, але зробив лише два портрети — кобзаря Семена Зозулі (1886) із села Красилівки Сосницького повіту і кобзаря Петра Сіроштана (1887) із села Ларинки Козелецького повіту Чернігівської губернії.
Підготувала молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Н. В. Костюк
За матеріалами:
- 1. Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення / Укладачі: Лобач О. О., канд. пед. наук., доцент кафедри музики Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка; Халецька Л. Л., методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського.– Полтава:ПОІППО, 2009.– 360 с.// Любов Головня КОБЗАРІ, БАНДУРИСТИ І ЛІРНИКИ ПОЛТАВЩИНИ С.217
- 2. Сластіон О. Портрети українських кобзарів / Вступна стаття, примітки і коментарі Ю. Турчина. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 38с.
- 3. Турчина Н. Мовою бандур // Зоря Полтавщини,1967. – 26 листопада.
- 4. Ханко В. Опанас Сластіон і наш музичний епос (З панорами українського кобзарства) // Родовід, 1993. – № 6. – С. 44-52.
