Михайло Галактіонович народився 14 жовтня 1930 р. в м. Переяславі в родині шевця Галактіона Карповича і Єлизавети Аксентівни. У голодний 1933 рік сім’я, щоб вижити, переїхала до Києва. Там, в одній із столичних шкіл, малий Михайло отримав початкову освіту. З наступом фашистів у 1941 р. родина повернулася до рідної домівки. Відтоді доля не розлучала Михайла Галактіоновича з Переяславом. У 1947 р. юнак закінчив місцеву  школу № 2 і влаштувався на роботу в чайну Переяслав-Хмельницької райспоживспілки. Тут кмітливий юнак став учнем відомого в місті кухаря – Федора Макаровича Касьяна. У 1950 р. Михайла Литвиненка призвали до лав Радянської армії, служити на Чорноморському флоті кухарем. Після демобілізації він повернувся на роботу в чайну, згодом перейшов на роботу в ресторан «Дружба», де працював до виходу на пенсію. За сумлінну професійну роботу отримав звання «майстер-кондитер», був нагороджений бронзовою медаллю за участь у виставці досягнень народного господарства СРСР та золотою медаллю за перемогу на виставці досягнень народного господарства України.

20 вересня 1245 року Михайло Всеволодович Чернігівський був убитий в ставці Батия і став першим руським князем-мучеником, який постраждав за віру від рук язичників. До столиці Золотої Орди князь вирушив за ярликом на право володіння «своєю волостю» – Чернігівським князівством, але наклав там головою. Папський посол Плано Карпіні, відряджений подивитися, що ж воно таке «тартари» (бо Європа – як завжди – була дуже занепокоєна) так описує цю подію: «…Михаїла, який був одним з князів руських, коли він прибув на уклін до Батия, вони примусили раніш пройти між двох вогнів, опісля вони сказали йому, щоб він поклонився на південь Чінгізхану. Той відповів, що охоче поклониться Батию і навіть його рабам, але не поклониться зображенню мертвої людини, так як християнам цього робити не слід. І після неодноразових вказівок йому поклонитися і його небажання вищеназваний князь (Батий) передав йому, що він буде убитий, якщо не поклониться. Той відповів, що краще бажає померти, ніж зробити те, що не слід». Михайло залишився твердим у своїх релігійних переконаннях і відмовився виконувати язичницькі обряди, за що і був страчений монголами разом із своїм боярином Федором.

У давньоруському літописі інколи трапляються повідомлення, які не відповідають нашим уявленням про літописання і випадають із переліку переважно політичних подій. Як, наприклад, такий запис: «У сей же рік преставилася ігуменя Лазоревого монастиря, свята життям, місяця вересня в чотирнадцятий день, живши шістдесят літ у чернецтві, а од народження дев’яносто літ і два».

Помер Андрій Осипович Козачковський, друг Тараса Шевченка, 20 серпня 1889 року від онкологічного захворювання. Наводимо проникливі тексти некрологів, вміщених у різних виданнях.

Мстислав-Федір Ізяславич – один із 23-ох переяславських князів. І з родиною, і з генами княжичу пощастило. Усі його предки – це розумні, талановиті, яскраві особистості. Батько – Ізяслав Мстиславич, життя якого пройшло в боротьбі з Юрієм Долгоруким за верховенство на Русі. Дід – Мстислав Володимирович Великий, від нього хлопець отримав ім’я (княже Мстислав і хрестильне Федір). Серед предків князя також Володимир Мономах, Всеволод Ярославич, Ярослав Мудрий, Володимир Святославич. Куди не кинь – усі фігури в пантеоні володарів Русі. На такому фоні і в такій компанії не важко і загубитися.

Ім’я переяславського лікаря Андрія Осиповича Козачковського відоме нам завдяки Тарасові Шевченку, з яким вони були щирими друзями. До сьогоднішнього дня зберігся будинок А. О. Козачковського (1820 р.), в якому зараз знаходиться експозиція Музею Заповіту Т. Г. Шевченка. Саме тут, гостюючи, поет написав найкращі свої твори – поеми «Кавказ», «Наймичка», присвяту до поеми «Єретик», і, нарешті, славнозвісний «Заповіт».

Андрій Добрий, син Володимира Мономаха від другої дружини-половчанки, народився 11 серпня 1102 року. Андрієм його назвали на честь діда, це було хрестильне ім’я Всеволода Ярославича. На вибір імені могла вплинути також близькість дня пам’яті мученика Андрія Стратилата (відзначається 19 серпня), але Андрієм-Стратилатом князя називають у пізніх джерелах. А от домашнє найменування – Добрий – доніс нам давньоруський літопис.

Іван Підоплічко народився 2 серпня (за іншими даними – 8 серпня) 1905 р. у с. Козацьке нині Звенигородського р-ну Черкаської обл., у родині сільського столяра. Після закінчення школи (1917) навчався у вчительській семінарії та на Вищих педагогічних курсах у м. Корсуні (нині Корсунь-Шевченківський) (1924).

1 (13) серпня виповнюється 127 років від дня народження Володимира Гнатовича Заболотного (1898–1962) – уродженця Переяславщини, видатного українського архітектора, академіка, теоретика архітектури і засновника Академії архітектури УРСР. Його внесок у становлення української архітектури й містобудування ХХ ст. та дослідження історії українського мистецтва є без перебільшення визначним.

Петро Васильович Романюк народився 20 липня 1962 р. у с. Мишин Івано-Франківської обл. У 1989 р. закінчив Київський державний художній інститут (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Мистецтву скульптури навчався у педагогів Заслуженого діяча мистецтв України, лауреата шевченківської премії В. В. Сухенка (1941 – 1998 рр.), Народного художника України І. В. Макогона (1907 -2001 рр.) та Народного художника України, професора В. З. Бородая (1917–2010 рр.). З 1991 р. постійний учасник всеукраїнських художніх виставок та міжнародних симпозіумів скульпторів. У 1992 р. прийнятий до Національної Спілки художників України.