В VI-ій експозиційній вітрині Музею кобзарства привертає увагу цікава світлина, де зображений співак - бандурист Олексій Чуприна і поруч нього, на східцях, біля підніжжя могили Тараса Шевченка у Каневі, сидить у темній ризі, з Панагією на грудях, посохом у руках – сивочолий священик і цілує руку бандуристу. Це єпископ Мстислав. Під час екскурсії у Музеї кобзарства ми завжди звертаємо увагу відвідувачів на унікальну світлину.
22 травня 1991 року, Тарасова гора зiбрала широке велелюддя для відзначення річниці перепоховання Т.Г. Шевченка. Тоді там стався епіцентр політичних пристрастей тоталітарної системи.
92-рiчний Патрiарх України Мстислав I, якого не допустили до Шевченкової могили, відправляв панахиду бiля пам’ятника-хреста. І там ніби душа України озвалась до нього щемною мелодією з пальців та струн бандури воістину народного митця Олекси Чуприни. Саме тоді непохитний Владика, який прихилив коліна перед бандуристом в щирiй шані перед його талантом та жертовністю перед долею України, поцілував йому руку.
Хто такий цей сивочолий бандурист? Він вразив своєю постаттю багатьох українців, про нього писали, особливо з любов’ю згадував його в своїх кобзарських нарисах Богдан Жеплинський. Ось як він згадував:
«Після Другої світової я, тоді студент Львівського Політехнічного інституту, вирішив вибратись до Києва в пошуках кобзарів, які вижили в часи воєнного лихоліття. Поїзди із Львова до Києва добирались біля двох діб, зупинялися для дозаправки локомотива водою, вугіллям, тому зупинки були довгими. На одній із таких станцій я вискочив з вагона, щоб перекусити і ахнув від несподіванки. Від одного із столиків вставав відносно молодий кобзар бандурист, на грудях якого поблискували медалі учасника війни. Я підбіг до бандуриста пояснив, що збираю матеріали про кобзарство України і хотів би з ним поговорити. Але бандурист пояснив, що його поїзд вже відходить і просив записати його адресу.
Я Олексій Чуприна, сказав мені бандурист, поспішаючи. Пишіть мені в Корсунь Шевченківський і подав свою адресу.
На прощання Олексій Чуприна, помахав мені шапкою і скочив до свойого поїзда. Я ще подумав: яка в нього гарна чуприна…
Згодом я був репресований і засланий до Сибіру. Але, повернувшись з Сибіру, розшукав Олексія Чуприну… Потім він приїздив до Львова, бував у мене, я влаштовував його неофіційні виступи у знайомих у Львові, також в помешканні свого сина Тараса, де збиралось часто багато патріотів України послухати рідну пісню, поспілкуватись з кобзарем.
Пані Марія Самборська, також опікувалась кобзарем, коли він приїздив до Львова. Подружив кобзар з тріо бандуристок «Червона калина» яку очолювала п. Марія Сорока і деколи виступав разом з ними.
Чуприна спілкувався і знав багатьох народних кобзарів, допомагав у зборі матеріалів про них. Тоді я записав і його творчу біографію.
Народився Олексій Сергійович Чуприна 29 лютого 1908 року в с. Гарбузин, тепер Корсунь Шевченківського району Черкаської обл. Вчився грати на бандурі в кобзаря Качана з с. Грушовка.
В 1935 році переїхав до м. Сочі та продовжував вчитися в кобзаря з м. Туапсе М. М. Минківського. Працював у сочинській філармонії, виступав перед відпочиваючими.
Складний шлях пройшов О. С. Чуприна в роки Другої світової війни. Зі своєю бандурою він співав на Черкащині, в Курську, Харкові, Братіславі, Будапешті, Празі, грав в Порт-Артурі. Мандрував кобзар і на Кавказі, Дагестані, Ставропольському та Краснодарському краях.
В Національному музеї Т.Шевченка м. Канев, зберігається славна супутниця О. С. Чуприни – бандура, на зворотному боці якої позначені всі бойові і мирні дороги, якими він мандрував.
В післявоєнний період О. Чуприна багато виступав в Україні, спілкувався з народними кобзарями, кожної суботи неділі виступав на могилі Т. Шевченка в Каневі.
О. Чуприна був в складі Об'єднання (згодом Всеукраїнської спілки) кобзарів. В його репертуарі були народні пісні, твори композиторів, канти. О. Чуприна був учасником багатьох сходів та з'їздів кобзарів (1988, 1990 років) та інших кобзарських заходів. Виступав на Вересаєвих святах, грав на відкритті пам'ятника Т. Шевченку у Львові.
В 1991 році разом з тріо бандуристок із Львова брав участь в історичному поході, приуроченому до 130-річниці перевезення тіла Т. Шевченка із Петербурга в Канів. Виступаючи на могилі Т. Шевченка, О. Чуприна набув значної популярності не тільки серед українських гостей, але й серед численних закордонних туристів. Комуністичні чиновники часто обмежували його репертуар не дозволяли вільно кобзарювати, забороняли спілкуватися і приймати дарунки від іноземних туристів. Але не наважувались репресувати кобзаря.»
Там на горі Тараса Олексій Чуприна завжди виконував заборонену тоді – «Ще не вмерла України» і всі твори патріотичного звучання – думи, історичні пісні, пісні про голод.
Кожного року він здійснював своєрідну подорож паломництво до Петербурга на місце проживання і смерті Тараса Шевченко.
З одержанням Україною незалежності, львівська інтелігенція поставили питання про відзначення його заслуг і, в березні 1992 року Олексію Чуприні, першому серед бандуристів, було вручено диплом лауреата Фонду Духовного відродження України імені Митрополита Андрея Шептицького.
У Львові відбувся вечір, присвячений цій події. Всі щиро вітали сивочолого кобзаря з нагородою…Але хвороба вже переслідувала його.
Помер Олексій Сергійович Чуприна 8 травня 1993 року і поховали митця, за його заповітом, з кобзарськими почестями в м. Каневі, де він так багато кобзарював.
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Н.В. Костюк
За матеріалами книги Б. Жеплинського «Кобзарськими стежинами» електронний ресурс: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=10042
Фото представлені з доступних інтернет джерел
