В 1934-38 рр. в Україні відбувалася череда арештів в середовищі української інтелігенції. Серед них були і члени Державної української капели бандуристів. Коли знайомишся із значною кількістю аркушів справи і вчитуєшся в сторінки допитів арештованих, відчуття ницості представників влади та невідворотності долі представників української інтелігенції тяжким тягарем поселяється в думках. З’являється відраза, після ознайомлення з записами тих недолугих допитів. Недолугі, але вони вирішували долю людини і люди жили в тому жахітті. Арешти відбувалися за примітивними наклепами спецагентів, яким надавалася вказівка, як формулювати доноси і, в якому звинуваченні.
Допити були вимотуючими, людину принижували до того стану, що вони самі себе обговорювали, підписуючи кожну сторінку, погоджуючись з тим наклепом, який інкримінували звинуваченим. І так могло продовжувалося на протязі 2-3 місяців
В ті роки, керівники Державної капели бандуристів призначалися майже щороку. Певний період керівником Державної капели бандуристів від 1937-го по 1 вересня 1938 року був Балацький Дмитро Євменович. А потім йому за доносом агента висунули звинувачення за «активне проведення антирадянської агітації, розповсюдження провокаційних чуток, участь у контрреволюційній організації» і дали п’ять років ув'язнення в політичних таборах Казахстану.
Дмитро Балацький під час допитів виявив мужність, він не визнавав своєї вини і, настільки був відданий партії та уряду, що вірив у справедливий перегляд своєї справи. У 1939 році він подав таку заяву але її було відхилено. На тему арешту Дмитра Балацького і подальшої його долі, нам розповідав дослідник кобзарсько-бандурного руху в Україні – Віктор Мішалов. Адже про багатьох музикантів бандуристів не залишилося навіть знимків, лише короткі спогади. З протоколів допитів ми дізнаємося, що навіть колеги по колективу, обмовляли, конкретно, Балацького Д. Є. на допитах, говорили те, що потім ставили йому в обвинувачення.
В протоколах допитів справи Балацького Д.Є. підшитий і той лист з яким він звертався до Хрущова. Ось фрагмент крику душі митця.
«В. Ш. Микита Сергійовичу! Даруйте мені кілька хвилин на читання цього тексту та вибачте за турботи, якими забираю дорогий Ваш час своєю особистою справою. Я зараз в надзвичайно тяжкому морально посіченому стані, та і пишучи цього листа на Ваше ім'я, може й присилував адресата. Це лише внаслідок трагедії, яка сталася зі мною і я потрапив з Києва аж до Східного Казахстанського адміністративного висилку, якого не заслужив, оскільки завжди був чесною людиною й робітником. Самий арешт, десятимісячне ув'язнення й методи слідства мене так приголомшили, що й досі важко зібратися з думками, щоби вдатися на правдивий шлях для своєї реабілітації та позбутися плями адміністративно висланого. Коли б хоч на йому я відчував якусь провину перед своєю богом даною країною, я не звертався б ні до кого з проханням по допомогу. Але думки, що мене безневинного, тяжко покарано, позбавлено любимої музичної роботи – любов до якої я викликав ще з дитячих років пастушка; що мої знання і досвід потрібні моїй країні – не дають мені спокою. На серці непередаваємий гніт і тягар образи від такого незаслуженого слідку моєї праці, бо притаманний мені запал настирливість і любов, з якими я завжди відносився до неї, як те, що нічогісенько антирадянського я ніколи не діяв, бо...» І далі, в такому дусі…
Дмитро Балацький народився в 1901 році недалеко від Умані, в містечку Гайсин. Це була місцевість з чисельним поселенням поляків. Балацький зі своєю майбутньою дружиною Агнетою – закінчили у Києві вузи, вона Київський університет, продовжувала навчатися в аспірантурі, він – музично-драматичний інститут у 1929р.
Його заарештували в лютому 1938 р. нічого не пояснюючи і не викликаючи на допити, лише через п’ять місяців почали вести дізнання. І в основному питали про його брата, який нібито у той час жив у Польщі. (Скоріше за все потрапив з військом УНР в м. Каліш). Сам Балацький про нього нічого не знав і думав, що брат помер в роки революції. Але Балацького настійливо допитували про його зв'язки з контрреволюційним підпіллям в Польщі та в Україні, а також про зв'язки з іншими учасниками капели бандуристів. На посаду керівника Державної капели бандуристів, Балацького затверджував Андрій Хвиля, який був заарештований поперед нього. Ще Балацькому інкримінували вину в тому, що репертуар капели був повністю побудований на українських народних піснях і не включав пісень «братніх» народів Радянського союзу.
На допитах проти нього свідчили його ж учасники капели. Так, Олексій Дзюбенко, зокрема сказав, що Балацький націоналіст і «опаплюжував» керівників партії. Також він співчував раніше заарештованим знайомим, і вилучав з репертуару пісні на російській мові.
Захар Аронський (директор капели) також свідчив, що Балацький занадто вже любив українські народні пісні і особливо націоналістичні з Західної України, а від радянських революційних пісень тримався подальше і вважав їх низькоякісними. Зокрема Балацький зняв з репертуару пісню про Єжова – Г. Китастого, бо вважав, що за характером музики вона звучала, як націоналістична пісня.
Аронський та Василь Лютаєнко (директор хору «ДУМКА») свідчили, що Балацький критикував владу, після того, як цензура заборонила низку гарних українських народних пісень. Дмитра Балацького звинувачували в тому, що він взяв в репертуар пісню в обробці О. Кошиця, який емігрував закордон. За таку репертуарну політику Балацького вислали на 5 років в Казахстан.
Після вище зазначеного листа до Хрущова 27липня 1939 року справу поновили і знову розпочали перевіряти свідків. Вони і додали «нові свідчення», ще переконливіші попередніх…
Так, Дзюбенко розказав (доповнив попередні свідчення)таке – Балацький під час репетиції кричав – на співаків колективу, за погане звучання – що вони ревуть і кричать, як колгоспники.
Аронський тоді додав, що Балацький розказував деякі антисемітські анекдоти. Інші свідки з капели бандуристів свідчили, що Балацький включав в репертуар націоналістичні твори на слова Т. Шевченка, та розповідав антисемітські та анти-радянські анекдоти.
Коли знайомишся з такими свідченнями – розуму важко осягнути міру людської підлості.
В 1943 р. Балацького знову заарештовують, і йому світив розстріл за антирадянську діяльність, але потім його відмінили на 10 років ув'язнення.
Та в 1947 році він був звільнений після чого два роки прожив в Одесі, працюючи художнім керівником в Одеській філармонії.
З 1949 року Д.Є. Балацького запросили художнім керівником хорового колективу в обласну філармонію м. Полтава. До виходу на пенсію керував чоловічим вокальним ансамблем музичної школи при філармонії.
В 1956 р його реабілітували. І ті ж самі свідки давали вже показання іншого, оправдуючого характеру.
Свого часу Максим Рильський у 1932 році присвятив вірш Д. Є. Балацькому – «Бетховен». М. Рильський також поручався в письмових листах за особу Дмитра Балацького. Дехто із дослідників стану бандурного мистецтва в роки тоталітаризму зазначають, що ми не повинні негативно характеризувати дії і свідчення тих людей, ми не жили в той час і не були в тих обставинах, коли ти стаєш заручником системи.
Д.Є. Балацький є автором музичного перекладу славнозвісного твору «Розпрягайте хлопці, коні». На відзначення славного імені митця в Полтаві названа вулиця його іменем.
Використана література :
Польові дослідження Н. Костюк – /розповіді дослідника кобзарського та бандурного мистецтва, кандидата мистецтвознавчих наук В. А. Мішалова – австралійця, українського походження/.
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Костюк Н.В.
Київська капела бандуристів 1935 р. була учасником Всеукраїнської 1931 р., Всесоюзної 1932р. музикальних олімпіад, учасники декади української народної пісні 1936р. в Москві.
Київська капела бандуристів 1935 р. була учасником Всеукраїнської 1931 р., Всесоюзної 1932р. музикальних олімпіад, учасники декади української народної пісні 1936р. в Москві.
Капела бандуристів періоду 1938 р. з м. Кривий Ріг. Пам’ятне фото після участі в обласній олімпіаді червень 1938 р.
Капела бандуристів періоду 1938 р. з м. Кривий Ріг. Пам’ятне фото після участі в обласній олімпіаді червень 1938 р.
Державна зразкова українська капела під керівництвом Д. Є. Балацького 1938 р.
Державна зразкова українська капела під керівництвом Д. Є. Балацького 1938 р.