Однією з найкращих майстрів косівської кераміки була Павлина Йосипівна Цвілик. Вона належить до старшого покоління гуцульських народних майстрів. Її творчість стала одним із найяскравіших символів косівської школи та здобула світове визнання.
Народилася Павлина Цвілик 22 квітня 1891 р. у Косові на Івано-Франківщині в багатодітній родині гончарів Йосипа та Марини Совіздранюків. Першим вчителем Павлини в гончарному мистецтві був її дід, Михайло Волощук. Від природи наділена художнім смаком і творчою фантазією, вона самотужки оволоділа розписом. Рік за роком ширилася Гуцульщиною слава про молоду та талановиту майстриню гончарного мистецтва. Вже в 19 років Павлина стала відомою на весь край майстринею. У 1910 р. її роботи експонувались на виставці у Відні, де були високо оцінені фахівцями.
Асортимент робіт Павлини Цвілик охоплює весь спектр традиційної кераміки – декоративно-вжиткові та декоративні вироби, сувеніри й іграшки: дзбанки, глечики, миски, декоративні тарелі, горщики та вази, калачі, плесканки, барильця, свічники (трійці), плитки (кахлі), анімалістичні скульптурки, скульптурки людей, свищики. Павлина Йосипівна була послідовною у своїй творчості, зберігала народні традиції та виготовляла мальовані полив’яні вироби. Для оздоблення використовувала переважно біле, зрідка – коричневе тло. Майстриня продовжувала традиції славетного Олекси Бахматюка. Її сюжетні кахлі для печей – це цілі картини, де зображені музиканти, корчмарі, пани або святі. Колористика виробів талановитої майстрині надзвичайна. Використання яскравого жовтого кольору у дещо більшій кількості ніж інші майстри, створювало неспокійний мерехтливий ефект, притаманний тільки її виробам. Роботи Павлини Цвілик легко впізнати за особливою витонченістю ліній та заповненням майже всієї поверхні виробу дрібними елементами – «сіточками», «зубчиками» та квітами, що створює ефект мережива.
Павлина Цвілик розпочала свою виставкову діяльність з 1930-х років. Перші кроки були пов’язані з місцевими та регіональними виставками у Коломиї та Станіславові (нині Івано-Франківськ). У цей період вона вже була сформованою майстринею, яка працювала разом із чоловіком Григорієм. Після Другої світової війни її участь у виставках стала систематичною. Вона була постійною експоненткою великих оглядів народного мистецтва у Києві та Львові. Її роботи отримали визнання на Всесвітній виставці в Брюселі (1958), на виставці народного мистецтва в Софії (1958), а також на промисловій виставці в Нью-Йорку (1959).
У 1958 р. Павлину Цвілик прийняли до Спілки художників України. Вже за два роки, у 1960-му, за значні творчі успіхи та розвиток традицій української кераміки відому косівську майстриню було нагороджено орденом «Знак Пошани». Твори Павлини Йосипівни сьогодні є «золотим фондом» багатьох установ в Україні: Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия), Національного музею українського народного декоративного мистецтва (Київ), музеїв Львова та Івано-Франківська. Її вироби потрапили до приватних колекцій та фондів музеїв Європи та Америки, де вони репрезентують Україну, як країну з прадавніми мистецькими традиціями.
31 березня 1964 р. Павлина Йосипівна Цвілик відійшла у вічність. Вона залишила по собі не просто кераміку, а цілий всесвіт, який продовжує жити в музейних колекціях і роботах її послідовників. Традиції майстрині продовжили її нащадки – дочка Стефанія Заячук та внучки Надія Вербівська й Ірина Заячук-Серьогіна.
Молодший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» С. П. Пригонюк