Берестяні грамоти – унікальне джерело дослідження життя часів Київської Русі. На відміну від літописів, житій святих, патериків та інших творів того часу, написаних літературною мовою, це були листи звичайних людей, у яких звучала тодішня розмовна мова, а зміст листів стосувався повсякденного життя простих людей. Тому інформація, отримана з берестяних грамот, є унікальною. Але проблема в тому, що кора берези – це органічний матеріал, для збереження якого потрібні спеціальні умови. Як от, наприклад, у Новгороді, що стоїть на шарі водонепроникних глин, і вода, яка значно ускладнює життя новгородців, водночас консервує органічні рештки. Тож переважна більшість берестяних грамот (на сьогодні їх відомо більше тисячі двохсот) походить із Новгорода. Першу «бересту» там було знайдено влітку 1951 року.

Ми всі добре знаємо історію походу 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців, поетично описану у «Слові о полку Ігоревім». Невдалим цей виступ у Степ зробили погана організація, непродуманість дій, безтурботна поведінка після першого бою з кочовиками, поразка у другому бою і, на сам кінець, ганебний полон, із якого 21 червня Ігор з допомогою половчина Лавора зумів утекти. День втечі визначений на основі тексту «Слова», де говориться, що соловей веселими піснями надію князю наспівує. Солов’ї співають лише до дня Петра і Павла (29 червня), а якщо врахувати хронологію подій і до, і після, то виходить приблизно 21 червня.

24 травня – День слов’янської писемності і культури. Утвердження свята пов’язано з днем пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, слов’янських просвітників, які у 863 році створили кириличну абетку, заклавши цим основи слов’янської писемності.

27 квітня 1841 р.( за с. ст.) цензор П. Корсаков підписав квиток на випуск у світ альманаху «Ластовка» Є. Гребінки з творами Т. Шевченка.

26 квітня 1986 р. Україну і світ спіткало страшне потрясіння – аварія на Чорнобильській атомній електростанції – вибухнув атомний реактор, внаслідок чого радіацією було уражено 12-ть областей України, а також території сусідніх держав. Навколо ЧАЕС створено 30-ти кілометрову зону відчуження, з якої було евакуйовано близько 115 тис. людей. На той час Переяславщина прийняла 3245 осіб із чорнобильської зони. У Переяславі для переселенців із зони радіаційного забруднення було збудовано два індивідуальні житлові мікрорайони «Поліський» та «Борисоглібський», середню школу № 7, дитячий садочок на 330 місць, багатоповерхові житлові будинки в мікрорайоні Спаська Левада.

Весною 1947 р. у Переяславі була створена організація «Союз вільних українців», засновниками якої були переяславці студент 1-го курсу фізичного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка Юрій Гайдук, учень 9-го класу міської школи № 1 Олег Іващенко та кілька старшокласників 1-ї і 2-ї шкіл. Відомі також імена Раїси Гайдук та Володимира Кондеса. У своїй діяльності члени організації надихались «Декалогом» – десять заповідей українського націоналіста, які починалися вступом: «Я дух вічної стихії, що постав на грані двох світів творити нове життя. Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї».

Для Т. Г. Шевченка завжди були небайдужими долі всіх поневолених народів, особливо слов’янських. А питанням слов’янської єдності на той час цікавились передові особистості багатьох країн. 

18 листопада 1845 р. у Переяславі Тарас Шевченко написав поему «Кавказ», присвячену своєму другові Якову де Бальмену, який ілюстрував його ранні твори. Слід підкреслити, що дружні взаємини, які встановилися між де Бальменом і Шевченком не були приємною випадковістю. Вони були підготовлені популярністю творів Шевченка та перебуванням де Бальмена в місцях, оспіваних поетом. Цьому сприяло й те, що обидва були обдарованими митцями.

Наприкінці жовтня 1845 р. Т. Шевченко вдруге приїздить до А. Козачковського. Творча продуктивність поета в цей час вражає. З-під його пера за нетривалий час вийшли такі шедеври, як написані у Переяславі поеми «Наймичка» (13 листопада), «Кавказ» (18 листопада), присвята до поеми «Єретик» (22 листопада), у В’юнищі – вірш «І мертвим, і живим…» (14 грудня), «Холодний Яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар’яні» (20 грудня), «Минають дні, минають ночі» (21 грудня), «Три літа» (22 грудня) і «Заповіт», написаний знову у Переяславі (25 грудня). Цю найпродуктивнішу пору в житті поета називають Переяславською осінню.

24 липня 1015 року, у неділю, на березі струмка, з якого починається ріка Альта (територія сучасного міста Бориспіль), було вбито князя Бориса. Разом з братом Глібом вони стали жертвами боротьби за владу, яка розгорілася після смерті їхнього батька Володимира Святославича. Борис і Гліб – перші святі на українських землях. Князь Борис має прямий стосунок до історичної Переяславщини, адже його вбивство сталося на території тодішнього Переяславського князівства.