26 квітня 1986 року в Україні на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія – вибух реактора четвертого енергоблоку. Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, накрила територію сучасної України та території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії.
В повітря потрапила велика кількість радіоактивних речовин, зокрема, ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Найбільш шкідливими для здоров’я радіонуклідами є стронцій-90 і цезій-137.
За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки.
Мобілізацією значних ресурсів і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів, лише в кінці травня 1986 року вдалося зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора. Багато з них віддали своє життя та здоров’я заради життя інших та безпеки майбутніх поколінь.
Високий рівень радіаційного забруднення навколо ЧАЕС зумовив появу на карті України 30-кілометрової «зони відчуження», площею близько 2,6 тисяч квадратних кілометрів, з якої в 1986 році було здійснено масове переселення населення. До цієї зони ввійшли території Чорнобильського, Іванківського і Поліського районів Київської області, а також Овруцького та Народицького районів Житомирської області. Значні території поза зоною стали непридатними для проживання людини та ведення звичної господарської діяльності.
Тривалий час інформація про справжні масштаби і наслідки аварії замовчувалася.
Чорнобильська катастрофа – трагедія планетарного масштабу, наслідки якої відчуватиме на собі не одне покоління.
Старший науковий співробітник «Музею пам’яті Поліського району» Наталія Юхименко