Єфрем, єпископ (митрополит) давньоруського Переяслава кінця ХІ – початку ХІІ століття. Грек за походженням, Єфрем потрапив до Києва близько 1050 року і швидко зробив кар’єру при дворі великого київського князя Ізяслава. Але 28 січня 1062 року несподівано постригся в ченці у Печерському монастирі.
Деякий час Єфрем перебував у Константинополі, там він скопіював для Печерської обителі Студійсько-Олексіївський статут, який містив правила життя в монастирях. У кінці 70-их років Єфрем повернувся в Русь митрополитом Переяславської митрополії, створеної, як до цього Чернігівська митрополія, для досягнення політичної рівності тріумвірів – синів Ярослава Мудрого.
Восени 1078 року Всеволод Ярославич посів великокняжий престол і Переяславська митрополія стала для нього неактуальною, адже він отримав у розпорядження Київську. Тож Переяславська стає титулярною, по суті набуваючи статусу єпископії. Єфрем залишився в Переяславі радником при малолітньому Ростиславі Всеволодовичу. А оскільки синові Всеволода на той момент було лише вісім років, то Єфрем, фактично, виконував роль князя. У літопису під 1089 роком він згадується як ініціатор масштабного будівництва в Переяславі: «У сей же рік освячена була церква святого Михайла переяславська Єфремом, … який спорудив її великою, … , і спорядив у ній багате убрання, оздобивши її всякими прикрасами і церковним начинням.
Сей бо Єфрем у ці роки багато звів споруд: докінчивши церкву святого Михайла, він заклав також церкву святого Феодора [Стратилата] на [Єпископських] воротах города, і святого Андрія [Первозваного] коло церкви [святого Михайла] біля воріт, і кам’яні стіни города, і кам’яну споруду бані,— сього ж не було в Русі, — і прикрасив город Переяславський спорудами церковними та іншими будовами».
Кафедральний собор св. Архистратига Михаїла був найвизначнішою спорудою Переяславля Руського. Собор був п’ятинавовий, розміри – 33х27 м, мав величезний купол діаметром 5,8 м, який спирався на чотири стовпи зі сторонами близько 3 м. Всередині храм був розписаний фресками та прикрашений мозаїками, підлога викладена овруцьким пірофілітовим сланцем (шифером) з мозаїчними композиціями, а в притворах – керамічними полив’яними плитками.
За архітектурними особливостями Михайлівський собор був схожий із Софією київською, хоча менший за розмірами, проте мав більшу центральну наву та діаметр купола. Така велична будівля визначила архітектурне обличчя давньоруського Переяслава, підіймаючись над рядовою забудовою тогочасного міста: дерев’яними житлами князя, бояр, дружинників, напівземлянками та землянками рядових мешканців.
Собор був зведений будівельною артіллю, привезеною Єфремом з Візантії у 1086 році, коли він їздив у Константинополь на патріарший собор. Закінчивши зведення величного Михайлівського собору, Єфрем розпочав будівництво стіни із каменю навколо Єпископського двору, а на місці дерев’яних Єпископських воріт дитинця збудував кам’яні ворота із церквою св. Феодора над ними. Під’їзд до воріт шириною в 4 м не був прямим, він дещо завертав, дорогу виклали згладженим зверху каменем. Із внутрішньої сторони валу була сходова башта, яка вела до надбрамної церкви, пишно оздобленої мозаїками та фресковим розписом.
У цей же час в Переяславі розпочалося будівництво церкви біля воріт, присвяченої св. Андрію, який був небесним покровителем Всеволода Ярославича. Зрозуміло, що будівництво розпочалося іще за його життя. Це невеликий (16,7х14,2 м) безстовпний храм, який мав три апсиди і галереї. Від споруди збереглися лише фундаментні рови.
В Іпатіївському літопису під 1098 роком записано: «цього року заложив Володимир церкву кам’яну святої Богородиці в Переяславлі на княжому дворі». Розкопки 1958 року розкрили неподалік сучасної Успенської церкви невеликий чотирьохстовпний храм. Володимир Мономах збудував церкву Успіння Пресвятої Богородиці в пам’ять своєї дружини Гіди, яка вирушила у 1098 році в перший хрестовий похід і 5 березня того ж року померла в дорозі.
Храм цей був невеликий (19х12 м), чотирьохстовпний, декор мав дуже скромний, без фрескового розпису і мозаїки, лише підлога була викладена полив’яними плитками. Такий аскетизм був викликаний, очевидно тим, що Володимир зводив храм з приводу сумної події.
В кінці ХІ – на початку ХІІ століть в Переяславі також було збудовано дві боярські церкви, які заклали початок будівництву невеликих приватних храмів у Русі. Ця практика отримали поширення у ХІІ столітті.
Одна з двох боярських церков розташовувалася на території «окольного міста». Пізніше над нею збудували сучасну Спаську церкву, це дало певне право і давньоруську церкву називати Спаською.
Стіни цієї невеличкої (15,3х8,1 м) церкви-усипальні збереглися на висоту до півтора метра, тому архітектурні особливості відновлюються досить достовірно. Це була двостовпна одноапсидна споруда, стіни прикрашені фресковим розписом, підлога викладена полив’яними плитками. У церкві стояли саркофаги, один був закладений ще під час зведення церкви, інші поставлені пізніше. Дослідники вважають, що цю церкву-усипальню збудував переяславський тисяцький Оргость.
Залишки церкви були виявлені випадково, нині над ними зведений павільйон, у якому розміщується експозиція археологічного музею.
На території дитинця (сучасна вулиця Успенська) було досліджено храм рубежу ХІ–ХІІ століть. Це безстовпна одноапсидна невелика (15,8х10,2–10,5 м, при цьому внутрішній простір був лише 7,5х8 м) церква, розписана фресками, підлога її була викладена одноколірними та узорними плитками. Збудував церкву, вірогідно, переяславський посадник Ратибор.
Іще одна споруда із переліку зведених Єфремом – «строенье баньно каменно». І літописний текст, і споруда, досліджена археологами, викликали палкі дискусії, що продовжуються з ХІХ століття і дотепер. Частина науковців вважає, що це баня, інші не погоджуються з таким твердженням і доводять, що розкопана за 50 м на північний захід від Михайлівського собору будівля є Єпископським палацом. На таку думку істориків наштовхують матеріали, виявлені під час розкопок. Елементи пишного декоративного убору: уламки мармурових колон, карнизів, елементи інкрустації з різних порід кольорового мармуру, шматочки смальти від настінних мозаїчних композицій, в тому числі золотих тонів, змушують сумніватися, що це всього лише баня. Будівля була кам’яною – збудованою із плінфи – та мала дві кімнати. Підлога прикрашена мозаїками і викладена полив’яними плитками. Археологи також знайшли багато лекальної плінфи для оформлення фасаду, профільованого пілястрами і карнизами. Автори розкопок відзначили: «Навряд чи можна назвати якісь інші кам’яні споруди Київської Русі, які були б прикрашені з більшою пишністю». Але підтвердженням того, що це все ж таки була баня, хоч і дуже пишно оздоблена, є знахідки керамічних водопровідних труб. Археологи знайшли 6 уламків таких труб. Про те, що це «строенье баньно», також свідчить двокамерний план споруди – чоловіче й жіноче відділення виходили на протилежні сторони.
Антична цивілізація знала розкішні терми. Вони мали і практичне значення –в них таки милися. Але головна функція античних бань полягала в організації інтелектуального відпочинку в естетично оформленому просторі.
Середньовіччя внесло свої корективи і у ставлення до світу загалом, і у ставлення до турботи про гігієну тіла, до організації дозвілля та й до інтелектуального спілкування також.
З бань зникла не лише пишність оздоблення, а й звичайний комфорт. Навіть необхідне тепло стало недоступною розкішшю. Загалом кількість суспільних бань, навіть таких нікчемних, різко зменшилася, адже турбота про власне тіло вважалася гріховною.
У Візантійській імперії в добу класичного середньовіччя бані будувалися і при монастирях. Монастирські «мивниці» не були шикарними, але помитися в них можна було і відвідувати їх дозволялося усім. Власне вони і будувалися більше для мирян, звідси і два відділення – чоловіче і жіноче та входи не з території монастиря, а з вулиці. А ось самі ченці милися не часто – лише у випадку хвороби.
Будівництво, організоване й профінансоване Всеволодом Ярославичем та Володимиром Мономахом, та проведене артіллю, привезеною Єфремом і під його, Єфремовим керівництвом, визначило подальшу містобудівельну структуру та архітектурне обличчя Переяславля Руського. Михайлівський собор, Андріївська та церква Успіння Пресвятої Богородиці, два боярські храми, кам’яні Єпископські ворота й красива церква над ними справляли незабутнє враження. Місто було ошатним, величним, красивим.
З джерел відомо, що за межами Єфремового будівництва у давньоруському Переяславі на території «окольного міста» Ярополком Володимировичем було збудовано Воскресенський собор. Цей князь також збудував невеличку каплицю (9,8х6,8 м), залишки якої розміщені під вівтарною частиною сучасної Успенської церкви, та відремонтував Михайлівський собор, зруйнований землетрусом 1124 року.
У літопису є згадки про два переяславські монастирі давньоруського часу. Іоанівський монастир із Воскресенською церквою, збудованою Ярополком, знаходився на території «окольного міста».
Інший збудував боярин Володимира Мономаха Славята, тож у джерелах він залишився під назвою Славятиного. Якому святому чи події біблійної історії був присвячений цей монастир, ми не знаємо. Якщо Іоанівський монастир дослідники локалізують досить чітко, то місцезнаходження Славятиного монастиря не визначено. Під час навали степовиків поблизу Переяслава був зруйнований монастир Різдва Богородиці. Чи був це Славятин монастир, чи інший, сказати важко. Однозначно можна стверджувати лише те, що Славятин монастир був жіночим, тому що в ньому ігуменею була онука Славяти Марія Жидиславна.
Література
Иванов С. Ефремова баня в Переяславле и ее византийский контекст. Наукові записки з української історії. Вип. 20. С. 226-228.
Літопис Руський за Іпатським списком /авт. перекл., передм. та прим. Л. Є. Махновець. К., 1989.
Хрусталев Д. Г. Разыскания о Ефреме Переяславском. СПб. 2002.