Українці вірили, що цього дня літо повертає до нас, а зима йде геть. Десь у цей час пташка вівсянка починає співати українцеві: «Покинь сани, візьми віз», птахи повертаються з вирію до гнізда, хлібороб до плуга, діти до хліба, а чоловік до жінки. Вирій уявляли як  заповітний край, де ніколи не буває зими, там завжди тепло, туди відправляються душі померлих. Але птахи гнізд там ніколи не мостять, і пташенят не луплять, бо сумують за рідним краєм. Прильоту птахів не просто очікували, але й радо зустрічали. Першими, як прийнято вважати, прилітають жайворонки. Як летять високо, то «це вони до Бога летять молотить», скоро буде тепло, а коли низько – «не донесли ціпа і він упав, а тому й птахи поприпадали додолу», буде ще холодно. Коли ж хто побачить уперше ластівку, то кидає в неї жменю землі й каже: «На тобі, ластівко, на гніздо, а мені на добро!»

Весь перший тиждень Великого посту (цього року: 27 лютого – 5 березня)  в народному календарі називався Збором, а субота першої седмиці Великого посту – Збірною або Федоровою суботою. Саме до цього дня відноситься давній звичай писати на глечиках хрести. Так, в 20-х роках ХХ століття українською етнологинею Євгенією Спаською було зафіксоване свідчення гончара Дениса Щербака з Чернігівського повіту. Не одразу і не дуже охоче, остерігаючись, щоб з цього не зробили сміху, він повідомив, що мітить хрестом лише ті глечики, які виробляє один раз на рік, а саме в Зборну суботу. «Він сідав формувати їх, коли дзвони скликали парафіян на вечірню службу і робив стільки, скільки встигне до кінця служби Божої, помічаючи всі глечики хрестами… Не всі гончарі знали і робили це, а баби за ними страшенно побивалися, бо вірили, що в такому посуді буває найкращий збір – одстоюється молоко майже на все горло».

В деяких місцевостях в цей день дівчата варили кашу з маком і закопували горщик з нею в землю.

«Закопали горщик каші ще й кілком прибили

Щоб на нашу вулицю парубки ходили.

Закопали горщик каші ще й ракові клешні,

Щоб ходили парубки далекі й тутешні».

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів                                                            Зубер Світлана Миколаївна

Українці вважали, що саме цього дня зима з літом зустрічається. Крім того, спостерігали за погодою: якщо на Стрітення мороз, то літо буде жарке, а коли хмарно – будуть часто йти дощі. Коли на Стрітення півень води з калюжі нап’ється, то на Юрія (6 травня) корова напасеться.

Пов’язане це свято з православним днем пам’яті великомучениці Тетяни Римської. Українці йшли до церкви поставити свічку і помолитися святій Тетяні. Вірили, що вона подарує успіхи, зокрема у навчанні. Цього дня господині випікали хліб у вигляді сонця, цим самим запрошуючи світило якнайшвидше прогрівати землю і накликати весну.

Кутя – традиційна ритуальна страва новорічно-різвяного циклу українців. ЇЇ готують тричі: на Святвечір – Багата кутя, перед Старим Новим роком – Щедра кутя, у переддень Водохреща – Голодна кутя. Перед вечерею кутю ставлять на найпочесніше місце в хаті – на покуті під образами.

Святвечір –  родинне свято, що об’єднує всіх за святковим вечірнім столом. Сила нашого народу в єдності, а отже вечір перед Різдвом – то особливий час, щоб ми наповнились силою, підтримкою та надією на краще. Українці здавна вірили, що певна послідовна підготовка гарантує злагоду та затишок в домі. Господиня встеляла сіном стіл та покривала його килимом, поклавши по кутах обереги: часник та гроші. Головною стравою є кутя – що має давню історію та безліч способів приготування.

Музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» протягом десятиліть зберігає культуру, традиції прадавнього єврейського народу, навчає повазі до культури різних етносів та популяризує творчість єврейського письменника. У переддень свята Рош ха-Шана у Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема відбувся захід, на якому представлено розповідь про історію єврейського Нового року та презентовано традиційні  святкові страви.

За уявленнями правовірних християн, найважливішою подією в історії людства є Друге пришестя Христа, за яким назирці йде Кінець світу та Страшний суд, де повинна визначитися доля кожного – чи життя вічне, чи вічні муки. Земний світ тимчасовий, терміни його існування і момент кінця відомі лише Богу – у Святому письмі неодноразово підкреслювалося, що дати кінця світу не можуть знати ані ангели, ані люди.

Поділ часу на роки зумовлений обертанням Землі навколо Сонця. Повний цикл обертання (тропічний рік, який є основою григоріанського календаря) відбувається за 365 днів, 5 годин, 48 хвилин, 46 секунд (на 2000-ий рік). Потреба обліку часу пов’язана із трудовою діяльністю людей. А от визначення дати початку року – це вже їх довільний вибір.

 Гойдалки відомі з давніх часів і поширені серед багатьох народів світу. В Україні їх називали «гойдалки», «колиски», «орелі», «шехалки», «качелі». У давнину дітвора скручували гілки двох сусідніх дерев і, прикріпивши примітивне сидіння з кори, качалися досхочу. На гойдалках зазвичай гойдаються діти, для яких гойдалки виступають в якості відносно дешевого тренажера широкого спектру дії. Дитина не просто отримує задоволення від гойдання, формується її вестибулярний апарат. Паралельно дитина вчиться боротися з негативними емоціями: захват від гойдання сильніше, ніж страх впасти.