ВИПОВНИЛОСЯ 180 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ФЕДОРА ІВАНОВИЧА КАМІНСЬКОГО (?.03.1845–1.04.1891) – ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО АРХЕОЛОГА, ПЕДАГОГА ТА МУЗЕЄЗНАВЦЯ, ПЕРШОВІДКРИВАЧА УКРАЇНСЬКОГО ПАЛЕОЛІТУ

Він є піонером в галузі практичної археології Переяслава останньої чверті ХІХ ст. Він навчався і викладав у Переяславському духовному училищі, а свої фахові заняття археологією Ф. І. Камінський розпочав у Переяславі під час роботи викладачем у духовному училищі.

Ф. І. Камінський народився у березні 1845 р. у містечку Кежан–городок Мінської губ. (нині Брестської обл. Республіки Беларусь) в родині священика, певно уродження Переяславщини. Закінчив Переяславську духовну семінарію. Навчався як вільний слухач на фізико-математичному факультеті Київського університету (1965–1868). Після закінчення університету повернувся до Переяслава, де й розпочав педагогічну діяльність викладачем російської словесності у переяславському духовному училищі (1868–1871), також викладав у приватному жіночому пансіоні. Тут він розпочав свої перші археологічні розкопки на курганному могильнику, залучаючи до них своїх учнів.

Під час вчителювання у Переяславі Федір Камінський займався обстеженням земляних укріплень давнього Переяслава, збирав підйомні археологічні матеріали. У 1870 р. він провів свої перші розкопки у Переяславі на курганному могильнику давньоруського часу в ур. Ярмарківщина. Паралельно дослідив декілька курганів X–XI ст. поряд з містечком Kежан-Городок у Мінській губернії, де проживали його батьки. Для цього він отримав від Московського археологічного товариства свідоцтво (відкритий лист) на право проведення археологічних розкопок в Полтавській губернії. У Переяславі археолог дослідив 4 насипи та одне ґрунтове поховання, у якому виявив енколпіоном (хрест-релікварій) кінця ХІІ – першої половини ХІІІ ст. Було виявлено кілька хрестів-тільників. Дослідження одного з переяславських курганів молодий педагог продовжив 1872 р. Окрім того, він збирав знахідки з території та околиць давньоруського міста, частина з яких згодом потрапила до Лубенського музею K. М. Скаржинської, наприклад, дволопатевий залізний наконечник стріли, знайдений ще 1860 р. у «кріпоснім валу» Переяслава. До розкопок він активно долучав своїх учнів-семінаристів. Деякі матеріали розкопок Ф. Камінського, включно з вищезгаданим енколпіоном, виставлені нині в експозиції Полтавського краєзнавчого музею. Для переяславської археології ХІХ ст. це були перші професійні розкопки курганів, як і взагалі перші фахові археологічні дослідження у місті. Щодо досліджень переяславських старожитностей Ф. І. Kамінський радився з М. О. Максимовичем, відвідуючи його на хуторі Михайлова Гора, що засвідчено архівними джерелами, але переїзд до Хоролу перервав розпочаті роботи й існуючі контакти (О. Б. Супруненко). Незабаром у молодого вчителя виник конфлікт з місцевою владою, яку він через київську пресу звинувачував у зловживаннях, а місцеві чиновники закидали вчителю незаконне використання у археологічних роботах семінаристів. Але певно не це, а трагічна смерть дружини у лютому 1871 р. змусила Ф. І. Камінський виїхати з Переяслава.

Він влаштувався викладачем у Хорольському повітовому училищі. Згодом отримав запрошення викладати у новоствореній Лубенській чоловічій гімназії, де працював з 1872 по 1882 рр. Паралельно викладав природознавство у Лубенській жіночій гімназії. За його ініціативою у чоловічій гімназії був створений перший на Полтавщині навчальний краєзнавчий музей, при якому був започаткований археологічний кабінет. Тут Ф. Камінським була зібрана колекція археологічних старожитностей, настільки цікава, що оргкомітет ІІІ Археологічного з’їзду запросили дирекцію Лубенської гімназії взяти участь у звітній виставці 1874 р. у Києві (цей факт засвідчив відомий український археолог В. Г. Ляскоронський). Згодом колекцію археологічних знахідок з Лубенської гімназії у 1919 р. було передано до Лубенського краєзнавчого музею. Брати Володимир та Василь Ляскоронські, які у 1970-их рр. навчалися у Лубенській гімназії, входили до групи талановитих учнів Федора Івановича, що цікавилися археологією. Поступово сформувався гурток Ф. І. Kамінського, що мав народницьке спрямування, складався з вихованців та вчителів гімназій, з представників міської інтелігенції, службовців, студентів університетів. Особливий інтерес до цієї науки в цілому і зокрема до практичних занять археологічними дослідженнями проявив Василь Григорович Ляскоронський (1959–1928). Він брав участь у багатьох дослідженнях Ф. Камінського ще навчаючись у гімназії, а потім – у Київському університеті.

У 1873 р. Ф. І. Камінський здійснює відкриття палеолітичної пам’ятки на садибі Г. С. Кир՚якова у с. Гінцях на Полтавщині. Історію відкриття знаменитої нині пам’ятки відтворили полтавські дослідники, які виявили, що безпосередньому відкриттю Гінцівської стоянки передували випадкові знахідки, виявлені 1871 р. у маєтку поміщика Г. С. Кир’якова під час копання господарської ями. Це були крем'яні вироби та фауністичні рештки. На перші власник земель уваги не звернув; «кремінці» стали іграшками його дітей, вони поступово розгубилися, а кістки мамута він зберіг, і через 2 роки частину з них доставив до Лубенської чоловічої гімназії. Дарунком зацікавився викладач Ф. І. Камінський, який, при сприянні власника маєтку, відразу ж здійснив виїзд на пам'ятку, де оглянув і обкопав стінки ще однієї ями. Саме ці роботи 1873 р. поклали початок фаховому вивченню Гінців як пам'ятки археології давньокам'яної доби, а, отже, й виявленню українського палеоліту. У 1974 р. наукову працю Федора Камінського про Гінцівську пізньопалеолітичну стоянку «Сліди епохи кам'яної доби по р. Сулі та її притоках» опублікував та зачитав на засіданні ІІІ Археологічного з’їзду Дмитро Якович Самоквасов.

Впродовж тривалого періоду, дослідження в Гінцях, після відкриття (1871) і перших досліджень Ф. Камінського (1873), мали епізодичний характер (1891, 1904–1906, 1914–1916, 1935, 1977–1981 рр.). Гінцівська палеолітична стоянка викликає неабиякий інтерес науковців і в наш час. З 1993 року по сьогодні на пам’ятці проводяться масштабні розкопки та міждисциплінарні дослідження під керівництвом старшого наукового співробітника Інституту археології НАН України Л. Яковлєвої, з постійною участю проф. Ф. Джінджана (Франція). Завдяки цим останнім багаторічним дослідженням, що тривають тридцять років, вперше реконструйована загальна картина різноманітного характеру життєдіяльності людей на поселені, яке нині датується в межах 18,3 – 17,1 тис. до н.е. Над місцем розкопок, над кількома розкопаними первісними житлово-господарськими комплексами з кісток мамонта зведений павільйон для досліджень та збереження знахідок, який до відкриття запланованого Археологічного музею відкритий для туристичного огляду.

У 1882 р. Ф. І. Камінського через політичну «неблагонадійність» Лубенської гімназії та педагогічного колективу (за визначенням місцевої влади) найвпливовішого викладача переводять до гімназії м. Прилук. Але пропрацював він там недовго – змушений був звільнитися через хворобу. У 1982 р. Ф. І. Камінський прийняв запрошення Катерини Миколаївни Скаржинської (1852–1932) – фундаторки майбутнього приватного музею, стати вчителем її дітей та посприяти створенню приватного музею у власному маєтку на хут. Круглик під Лубнами. Саме Федір Камінський став один з ініціаторів і та найдіяльнішим із засновників знаменитого Лубенського приватного музею К. М. Скаржинської. У 1883 р. він склав концепцію і план майбутнього музею. У 1885 р. була створена експозиція нового музею. Попередню підготовку та її побудову провів Ф. І. Kамінський. Він став першим керівником музею та зберігачем музейного фонду, розробив основи статуту музею. Ним була здійснена систематизація колекцій музею, підготовлені перші каталожні описи речей і картотеки, впорядковано умови та принципи формування етнографічної колекції (предметів писанкарства, художнього шитва, ікон, тощо), геологічної збірки та проведений опис останньої. У музей він передав свої археологічні знахідки. Завдячуючи Ф. Камінському, провідним напрямком діяльності музею стає археологія.

Досягнення Ф. І. Камінський в археології незаперечні та визнані професійною спільнотою. Він вважається першовідкривачем українського палеоліту: Федір Іванович встановив існування палеоліту на Подніпров’ї, спростувавши пануючу на той час думку данського археолога Й. Ворсо про неможливість заселення європейської частини території тодішньої Російської імперії палеолітичними людьми. Вчений дослідивши цілу низку значущих різночасових пам’яток в околицях Лубен та у Нижньому Посуллі, запропонував схему історичного розвитку давньої людності по Сулі та її притоках від пам'яток кам'яної доби до часів Київської Русі. Він розширив методику польової археології, залучаючи спеціалістів природничих наук до досліджень пізньопалеолітичних пам'яток.

Ф. І. Камінський був обраний дійсним членом Історичного товариства Нестора Літописця, членом-кореспондентом Одеського товариства історії та старожитностей, співпрацював у часописі «Kиевская старина», докладав зусилля до проведення кількох виставок до археологічних з’їздів, був дійсним членом III Археологічного з’їзду у Києві (1874), на який не зміг прибути через загострення хвороби.

Його сучасники характеризували Ф. І. Kамінського «одним із тих людей, для яких вищі інтереси складають весь ... зміст і склад [життя], одним із небагатьох ідеалістів нашого часу», людиною «бездоганної чесності та душевного благородства» (В. П. Горленко). «Його діяльність і здобутки у вивченні археологічних пам’яток Посулля, виняткове значення у становленні Лубенського музею висувають скромного трудівника на ниві науки і музейництва в ряд визначних діячів національної культури», – відзначили заслуги вченого сучасні дослідники (О. Б. Супруненко).

Помер дослідник 20 березня (1 квітня) 1891 р. у Круглику, де й похований.

Вибрані роботи Ф. І. Камінського:

1. Каминский Ф. И. Следы древнейшей эпохи каменного века по р. Суле и ее притокам. Труды ІІІ Археологического съезда. К., 1878. Т. ІІІ. С. 147–152.
2. Каминский Ф. И. Раскопки в окрестностях Лубен. Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. К., 1888. Кн. 2. Од. І. С. 218.
3. Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Шевченка. Киевская старина. К., 1885. Т. 11. Март. № 3. С. 519-530.

Література:

• Феофилактов КАТ. О местонахождении кремневых орудий человека вместе с костями мамонта в с. Гонцах на р. Удае Лубенского уезда Полтавской губ. Труды ІІІ Археологического съезда. К., 1878. Т. ІІІ. С. 153–159.
• [Горленко В.П.] Ф. И. Каминский. [Некролог]. Киевская старина. К., 1891. Т. 33. Апрель. № 4. Изв., док. и зам. С. 313–314.
• Ляскоронський В.Г. Невидані спогади за Володимира Боніфатійовича Антоновича як професора. Україна. К., 1928. Кн. 6. С. 70–82.
• Супруненко О.Б. Археологічне зібрання К. М. Скаржинської. Археологія. № 4. С. 98–107.
• Супруненко О.Б. Ф. І. Камінський – дослідник пам’яток археології Полтавщини. Археологія. 1991. № 3. С. 69–75.
• Федір Камінський (1845–1891): Наукова та епістолярна спадщина / Укл. Пустовіт Т. П., Супруненко О. Б. Полтава, 1992. 180 с. (С. 6–7, 102–103).
• Ванцак Б., Супруненко О. Подвижники українського музейництва: Григорій Kир’яков, Федір Kамінський, Kатерина Скаржинська, Гнат Стеллецький. Полтава: Археологія, 1995. 136 с. (С. 20–21).
• Супруненко О.Б. Перша колекція з Гінцівської стоянки. Полтавський археологічний збірник. Полтава, 1995. Вил. 3. С. 185.
• Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України. Київ – Полтава: Археологія, 2000. 392 с. (С. 51–60, 109–110, 245).
• Гавриленко І.М., Лугова Л.М., Мельникова І.С. Матеріали Гінцівської палеолітичної стоянки у Полтавському краєзнавчому музеї (з історії формування Колекції). Археологічний літопис Лівобережної України. Число 1 (11). 2002. С. 51-64.
• Юренко С.П. Камінський Федір Іванович. Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка, 2007. Т. 4: Ка–Ком. С. 49.
• Пам’яті Ф. І. Камінського (1845–1891). Старожитності Посулля: зб. наук. праць. Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК; Центр охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації; управління культури і мистецтв виконкому Лубенської міськради; Лубенський краєзнавчий музей [відп. ред. Супруненко О. Б.; редкол.: Біляєва С. О., Ковальова І. Ф., Кулатова І. М. та ін.]. К. : Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, 2016. 176 с.
• Яковлєва Л.А., Джінджан Ф. Нові відкриття жител із кісток мамонта Гінцівської стоянки. Старожитності Посулля. 100 років Лубенському краєзнавчому музею імені Г. Я. Стеллецького (1918–2018): збірник наукових праць / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК; Департ. культури і туризму Полтав. ОДА; ЦОДПА; ПКМ імені Василя Кричевського; Управл. культури і мистецтв виконкому Лубенської міськради; ЛКМ імені Г. Я. Стеллецького; [відп. ред. Супруненко О. Б.; редкол.: Бабенко Л. Л., Біляєва С. О., Васюк С. С. та ін.]. К.: ЦП НАН України і УТОПІК, 2018. С. 48–51.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                                                                            Бузян Г. М.

• Ф. І. Камінський у своєму кабінеті в приватному музеї Катерини Скаржинської. Світлина 1880-их рр. Ф. І. Камінський у своєму кабінеті в приватному музеї Катерини Скаржинської. Світлина 1880-их рр.
• Листівка із зображенням Переяславського духовного училища. Світлина початку ХХ ст. Листівка із зображенням Переяславського духовного училища. Світлина початку ХХ ст.
• Переяслав. Фото курганного могильника в ур. Ярмарківщина, де проводив дослідження Ф. І. Камінський Переяслав. Фото курганного могильника в ур. Ярмарківщина, де проводив дослідження Ф. І. Камінський
• Лубенська чоловіча гімназія. Світлина кінця ХІХ ст. Лубенська чоловіча гімназія. Світлина кінця ХІХ ст.
• Музейний флігель у Круглику, де розміщувався Лубенський музей К. М. Скаржинської. За малюнком Г. Нарбута 1915 р. Музейний флігель у Круглику, де розміщувався Лубенський музей К. М. Скаржинської. За малюнком Г. Нарбута 1915 р.
• Розкопки Гінцівської стоянки Міжнародною археологічною експедицією – захисний та оглядовий павільйон над розкопками. 2017 р. Розкопки Гінцівської стоянки Міжнародною археологічною експедицією – захисний та оглядовий павільйон над розкопками. 2017 р.
•