СУЧАСНІ МАЙСТРИ БАНДУРИ

Унікальний інструмент українців – бандура. Надзвичайно популярна та улюблена у XVII–ХІХ cт. У ХХ ст. цей інструмент переходить в розряд строго регламентованих, навіть елітних в українському суспільстві. Був період, в роки сталінського терору, коли бандуру чи релю (колісну ліру) потрібно було ховати за стріху, бо за тримання їх вдома, можна було «вскочити в халепу добрячу», як згадувала донька одного бандуриста.

Тим не менше більшовицька влада утримувала в Києві колектив бандуристів (Українська зразкова державна капела бандуристів) з 1936 р., перед цим об’єднавши Полтавську з Київською капелою, а інших бандуристів, що гуртувалися в кобзарські хори, гуртки по містах і селищах України розігнали репресіями, арештами, розстрілами. Влада більшовиків викорінивши мандруючих незрячих співаків (кобзарів) нарешті уярмила цю особливу традицію «в шори». Адже розуміючи, яке народне, сягаюче в глибину віків це явище, вони дали можливість українцям грати на бандурах і виконувати народні думи, але не про козацьку славу і волю, а про вождів більшовицької революції Леніна, Сталіна і їх поплічників.

В 1936 р., у числі кращих митців, колектив узяв участь у Декаді українського мистецтва в м. Москві. Після успішного виступу в Кремлі престиж капели суттєво піднявся. Репертуар записували на вінілові платівки, шили нові сценічні костюми. Кількість виконавців збільшили від чотирнадцяти до п’ятдесяти, розширили географію гастрольних подорожей. Це був новий етап діяльності Зразкової капели бандуристів, учасники якої втратили свої ідейні першооснови. Так по суті була змінена парадигма розвитку народного музичного мистецтва в Україні. З цим процесом відбувалися і зміни в майструванні самих музичних інструментів.

Конструкція народної діатонічної старосвітської бандури почала зазнавати суттєвих змін, відповідно до тих творів, які виконувалися в капелах. Якщо раніше народну бандуру, кобзу виготовляли майстри кустарного промислу, то віднині в її майструванні відбувалися суттєві зміни в напрямі пошуків хроматизації інструменту. Ці пошуки здійснювали Г. Паліївець, О. Корнієвський, М. Скляр та інші. Новітній шлях для розвитку бандури обрав відомий «бандурний батько», як називали його самі «сліпці» - Г. М. Хоткевич. Він пропагував і навчав кобзарів харківського способу гри на діатонічній бандурі, і писав надзвичайно прекрасні твори для цієї бандури («Буря на Чорному морі» «Байда» та інші). Для виконання цим способом, була задіяна ліва рука, як основна, а права – акомпануючи акорди.  Гнат Хоткевич, своїм майстрам бандурникам з Дергачів, Арсентію Мові (Остапенку), а також Горгулю давав поради, коли ті виготовляли йому бандури. Маючи інженерне мислення він думав над новою конструкцією бандури, але вважав, що ні в якому разі «ми не повинні викидати на задвірки народну бандуру незрячих кобзарів». Харківським способом гри на діатонічній бандурі, вона звучала в його руках, «як цілий оркестр!» - говорили очевидці. Але цьому розвитку бандурного майстрування і харківському способу гри на народній бандурі не судилося розвинутися в Україні. В 1938 р. Гнат Хоткевич після безпідставних звинувачень в шпіонажі та нещадних катувань був розстріляний.

В 1933 році в Чернігові була збудована фабрика музичних інструментів, де творилися різноманітні інструменти. В перші роки її діяльності, бандур було випущено дуже мало. Перевага здійснювалася на інші щипкові інструменти (домри, балалайки, мандоліни). Вже після Другої світової війни на конвеєр була поставлена академічна хроматична бандура конструкції М. Скляра, О. Шльончика та інших майстрів. Сьогодні фабрика вже давно перестала функціонувати, тому академічна бандура залишається вельми цінним та важкодоступним інструментом для починаючих учнів музичних шкіл.Та і саме бажання вивчати гру на академічній бандурі, це – своєрідне внутрішнє шляхетне подвижництво. Адже це надзвичайно складний в освоєнні інструмент, недаремно дехто називає його «українська арфа».

А що ж відбулося з народною бандурою мандрівних незрячих співців? Вона пішла в довге підпілля. Десь, можливо у когось під стріхами так і пилилася та ставала житлом для шашілю, дехто зберіг її, як реліквію роду… Але одиничні інструменти, завдячуючи колекціонерам, як от – Олександру Бородаю – на щастя, дійшли до наших днів. І ми маємо в музеї кобзарства цю раритетну народну бандуру незрячого мандрівного кобзаря О. Гончаренка від постаті якого, і його гри була в щирому захоплені Леся Українка.

Народна старосвітська бандура і вся група традиційних українських музичних інструментів (вересаєвська кобза, колісна ліра, торбан, гуслі,) почала відроджуватися з 60-х років ХХ ст., завдяки Георгію Кириловичу Ткаченку. Коли він повернувся з Москви до Києва, щоб «жити межи своїх людей» в 1954р.,то з ним була і його старосвітська бандура яку він придбав ще в Харкові. Також у нього були креслення давньої народної бандури майстра Недбайла, а сам інструмент він здав до Музею музичних інструментів, у Лєнінграді.

Скоро навколо Г. К. Ткаченка почала гуртуватися плеяда молодих чоловіків, які цікавилися українською знівельованою традиційною культурою, зокрема кобзарями. Це – М.Селівачов, В. Перевальський, М. Будник, М. Товкайло згодом К. Черемський, В. Мішалов (австралієць українського походження). Вони поступово розпочали хто майструвати народну старосвітську бандуру, кобзу Вересаєвську, давньоруські гудки. А потім від свого вчителя брали уроки гри і виконання кобзарського репертуару, працювали в архівах і відшуковували істину про незрячих музикантів-бандуристів. Так, з року в рік відбувалося набуття знань і відродження загубленої в плині років, культури українців – традиційного кобзарства. Були створені об’єднання на добровільних громадських засадах –Київський кобзарський цех, згодом Харківський і ще згодом Львівський лірницький цех. У першопрохідців, хто відроджував народну бандуру, з’явилися учні, які розпочали повертати традиційні музичні інструменти в побут і культуру українців. Так, випускники Переяславської школи кобза риків – Сергій Захарець і Русалім Костина (Козленко) (учні майстра Миколи Товкайла), виготовляють і кобзу, і народну бандуру, і колісну ліру. Сергій Захарець – артист Національної заслуженої капели бандуристів ім. Г. Майбороди, і в кожному концерті він має сольний виступ гри на діатонічній бандурі з творами Г. Хоткевича та іншими унікальними речами. Бандури майстра Миколи Товкайла відомі в усьому світі, де є українці бандуристи. В Північній та Південній Америці, (Аргентині), Австралії. Його бандури найкращі, про це стверджує Віктор Мішалов, який грає на діатонічній бандурі майстра Товкайла.

Дуже активно долучився до майстрування народної бандури, кобзи Юрій Кочержинський. Його наставником, як і для багатьох сучасних реконструкторів майстрування традиційних народних інструментів, був Микола Будник, який зумів навколо себе гуртувати зацікавлену молодь, і навіть, дівчат, хоч це не характерно для кобзарської традиції.

Цей дар передався Юрковичу, як з теплом і повагою його величають всі сучасні кобзарі-реконструктори. Навколо Кочержинського об’єдналася немала когорта його послідовників-учнів. Це Василь Жованик, Ігор Безвербний, Богдан Гдаль, Андрій Паславський, Юрій Єжель та багато інших уже самодостатніх майстрів виготовлення народних традиційних музичних інструментів. Кожен з них отримував від нього і фізичну допомогу і мудру пораду, і місце в його майстерні. Сам Юркович – Юрій Кочержинський має цей унікальний дар педагога, вчителя, адже основна його професія викладач арабської мови в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Якщо він може навчити студента такої екзотичної мови, то звісно терпіння йому стачає донести учню в процесі виготовлення музичного інструменту всі нюанси цього скурпульозного процесу. Про це у своїх інтерв’ю дуже гарно розказують його вдячні учні: Богдан Гдаль, Андрій Паславський, Василь Жованик який мандрує зі своєю бандурою по світу, і несе істинне слово про відродження кобзарства і кобзарів в Україні.

А що відбувається на ниві розбудови академічних інструментів – бандур для професійних музикантів?

В Україні бандури виготовляють на Львівській музичній фабриці «Трембіта». На своєму сайті виробники музичних інструментів зазначають наступне: «Нашою гордістю є те,що ми виробляємо національний інструмент – бандуру. Ми виготовляємо бандури київського та харківського типу з перемикачами, а також для підлітків. Львівські бандури знають в Україні, Канаді, Австрії, США, Франції. Також з 2003 р. ми розширили асортимент народних інструментів, а саме шестиструнна кобза «Пріма»,кобза «Альт», домра, балалайка, грецький інструмент бузуки.

Відомий професійний бандурист Дмитро Губ’як в своєму інтерв’ю розповідає про львівські бандури наступне: «Є покращені бандури – з витриманої деревини, оздоблені, особливої текстури чи розфарбовані, і такі коштують відповідно.(Бандура, яку виготовляють на Львівській фабриці коштує близько 30 тисяч гривень.) А взагалі продають по різних цінах. Моя бандура «Львів’янка», конструкції та роботи Василя Герасименка, зроблена з явора та ялини. Бандури чернігівської фабрики мають вербовий корпус та ялинове деко. Відмінності незначні, дещо інше звучання, але бандури обох фабрик мають право на життя, тут чисто індивідуально, хто до чого звик».

Дмитро Губ’як також майструє бандури харківського типу, і дитячі бандури київського типу. Потім в його задумах, після ознайомлення з матеріалом вуглепластику, з якого виготовляють гітари, скрипки, віолончелі, з’явилася ідея виготовити з цього матеріалу ще й таку бандуру. Від ідеї до втілення минуло п’ять років. І тепер він має карбонову бандуру, яка виготовлена з композитного матеріалу на основі смол і вуглецевих волокон. Дмитро Губ’як стверджує, що цей матеріал витриваліший до вологості й температури. Карбон має добрі акустичні характеристики, звучить гучніше і він легший. Дмитро Губ’як співпрацює з фірмою на Лемківщині в місті Новий Сонч. Співробітники цієї фірми висококласні майстри, досконало знають технологію, а Дмитро все знає про бандуру, яка вона має бути, що особливо потрібно в цій справі. Він ділиться своїми пошуками в майструванні: «Були експерименти, серед них і невдалі. Але тепер уже в моїх руках перша бандура з карбону, на якій можна грати. У мене є деталі нової карбонової бандури, яку також буду сам збирати. Це бандура київського типу виконання. Планую виготовити харківську бандуру з карбону і поєднати дерево з вуглепластиком. Поле для діяльності, експериментів широке. Мрію відкрити творчу майстерню, де молоді бандуристи експериментували б, вивчали досвід конструювання та виготовлення інструментів».

В іншій стороні України, на Чернігівщині, де 70 років на фабричному конвеєрі випускалися десятки і сотні бандур, сьогодні все залишилося в минулому. Але талановиті майстри самоуки завжди були в цьому краї. Один із них Олександр Бешун. Він закінчив Чернігівське музичне училище ім. Л. Ревуцького по класу труби. Познайомився з відомим майстром музичних інструментів О. Шльончиком, який виявився дідусем його однокурсника і, розпочав навчання у великого майстра. Починав із найпростішого - свистків, сопілок, деркачів, тріскачок, а сьогодні вже може з нуля виготовити бандуру. Реставрувати навчився практично всі шумові та струнні інструменти. Якось доводилося навіть арфу і контрабас відновити, а гуслі робив від самого початку. Віднедавна він працює настроювачем і ремонтником у відомому дитячому ансамблі бандуристів «Соколики». Там звісно болюча проблема – відсутність інструментів. Ті які є, - дуже старі і повна відсутність фінансування. Тому Олександр Бешун поставив мету – розробити оптимальний варіант нової дитячої бандури - легенької, зручної, доступної за ціною та «запустити» її в Україні.

Молодий майстер вважає: у сучасному виробництві музичних інструментів потрібні фірми-координатори, які об’єднуватимуть фахівців необхідних професій, створюватимуть їм умови для роботи і реалізовуватимуть продукцію Час великих цехів і підприємств у цій сфері минув. Сучасні майстри музичних інструментів можуть працювати в різних містах, а контактувати й оперативно вирішувати всі питання їм допоможе мобільний зв’язок та Інтернет.

Він впевнений, що попит до народного інструменту українців зросте втричі і податки підуть, і на експорт ті бандури йтимуть. А сьогодні майстри бандур в Україні – поки що виживають, як можуть.

Використані матеріали: Роман Н. М. – ДІЯЛЬНІСТЬ ЗРАЗКОВОЇ КАПЕЛИ БАНДУРИСТІВ У 20–30 рр. ХХ ст. // Традиційна культура в умовах глобалізації: збереження автентичності та розвиток креативних індустрій. Матеріали науково-практичної конференції (22–23 червня 2018 року). – Харків : «Друкарня Мадрид», 2018. – 466 с.

Шот М. В. – «Дмитро ГУБ’ЯК: «Назвав бандуру «Мрія», бо прагну, щоб вона звучала скрізь» // Газета «Урядовий кур’єр» режим доступуhttps://ukurier.gov.ua/uk/articles/dmitro-gubyak-nazvav-banduru-mriya-bo-pragnu-shob-/

Потапчук Н.О. – «Музичні умільці Чернігівщини: самородки та учні великих майстрів» режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2350529-muzicni-umilci-cernigivsini-samorodki-ta-ucni-velikih-majstriv.html

Фотосвітлини з доступних інтернет ресурсів.

Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства»                                                                              Наталія Костюк

• Бандури народні ХІХ-ХХ стст. майстрів самоуків Бандури народні ХІХ-ХХ стст. майстрів самоуків
• Дмитро Губяк – заслужений артист України, майстер карбованої бандури Дмитро Губяк – заслужений артист України, майстер карбованої бандури
• Олександр Бешун – майстер, реставратор академічної бандури з електропідсилювачем, м. Чернігів Олександр Бешун – майстер, реставратор академічної бандури з електропідсилювачем, м. Чернігів
• М. Т. Товкайло – майстер традиційних народних музичних інструментів М. Т. Товкайло – майстер традиційних народних музичних інструментів
• Сергій Захарець – майстер народної бандури, колісної ліри,артист Національної державної капели бандуристів ім. Г. Майбороди Сергій Захарець – майстер народної бандури, колісної ліри,артист Національної державної капели бандуристів ім. Г. Майбороди
• Русалім Костина – майстер традиційних народних музичних інструментів Русалім Костина – майстер традиційних народних музичних інструментів
• Юрій Кочержинський майстер виготовлення народних традиційних інструментів Юрій Кочержинський майстер виготовлення народних традиційних інструментів
• Андрій Паславський, Євген Макацьоба Юрій Кочержинський Андрій Паславський, Євген Макацьоба Юрій Кочержинський
• Василь Жованик під час культурологічного заходу «Кобзарський майдан в Переяславі» Василь Жованик під час культурологічного заходу «Кобзарський майдан в Переяславі»
• Василь Жованик, Юрій Кочержинський, Ігор Безвербний Василь Жованик, Юрій Кочержинський, Ігор Безвербний
• Дмитро Губяк – заслужений артист України, майстер карбованої бандури Дмитро Губяк – заслужений артист України, майстер карбованої бандури
•