Народився 2 березня 1922 р. у с. Липки, нині Гощанського р-ну Рівненської обл. Закінчив Львівський Інститут прикладного та декоративного мистецтва (1953). Працював в Інституті (нині Національна Академія Мистецтв) завідувачем відділу художньої кераміки, професором-консультантом (1961–1975); з 1963 р. одночасно працював у Львівському музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР на різних посадах. Згодом перейшов на роботу старшим науковим співробітником до Львівського відділення Інституту Мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1975–1985). Був членом Правління Спілки Художників України (з 1961 р.), головою секції мистецтвознавства і народного мистецтва (1969–1987).
Працюючи і у Музеї, і в Інституті опрацював велику кількість керамологічних матеріалів з усієї України, власноруч сформував картотеку негативів (негатеку), фотоархів, альбоми унікальних замальовок, передав велику кількість глиняних виробів у різні музеї України. Загалом вченим зібрано величезний архів, який складається з близько 40 тисяч польових негативів та фотографій.
Ще навчаючись в аспірантурі Інституту суспільних наук АН СРСР під кер. Івана Крип’якевича він зібрав унікальні матеріали, які згодом були оприлюдненні у його першій монографії «Гуцульська кераміка» (1956) Дослідник започаткував виняткові в Україні розвідки народної гончарської культури, які до нього етнографи практично не проводили. Особливу увагу він приділив історії гончарних осередків та майстрам, занотував гончарську термінологію, створив таблиці елементів декору. Працюючи науковим співробітником в Інституті мистецтвознавства та етнографії, Юрій Лащук досліджував народну кераміку безпосередньо у місцях її виробництва. У 1958 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему: «Косівська кераміка ХІХ − ХХ ст.». На теренах України це була перша захищена кандидатська дисертація керамологічного спрямування. Незабаром вийшла його наступна монографія – «Закарпатська народна кераміка» (1960).
У 1963 р. Юрій Лащук, тоді науковий співробітник Львівського музею етнографії та художніх промислів, працював у Переяславі у складі Переяславської давньоруської експедиції на чолі з археологом Інституту археології АН УРСР Р. О. Юрою. Експедиція тривали з 27 червня по 2 серпня. Юрій Пилипович залишив результат своїх польових робіт – звіт-дослідження «Ужиткова кераміка Переяслава», який нині зберігається у науковому архіві Інституту археології у складі Наукового звіту експедиції Романа Юри.
Дослідження 1963 р. велося на трьох розкопах. Наслідком польового сезону цього року стало остаточне відкриття решток двокамерної громадської будівлі розміром 18х11 м (відомій як «Єпископський палац»). Серед знахідок сезону виділяються свинцеві покрівельні листи, уламки черепиці та залишки керамічних водопровідних труб, значна кількість мозаїчної смальти, в т.ч. із золотою фольгою, численні плитки мармуру. І безперечно, велика кількість наймасовішої групи знахідок – кераміки. Під час розкопок в Переяславі крім давньоруського посуду, значну групу складала кераміка – посуд та кахлі – пізньосередньовічного періоду ХVІІ-ХVІІІ ст. й так звана «народна кераміка», тобто кераміка ХІХ – ХХ ст. Інтерес дослідника був зосереджений на всіх типах та видах кераміки у її історичному розвитку. Юрій Пилипович вивчав колекції у фондах історичного музею Переяслава, допоміг музейникам у хронологічному визначенні кераміки в експозиціях, а також жваво цікавився народною керамікою із навколишніх сіл поблизу Переяслава.
Згодом Ю. Лащук видає низку монографій: «Косівська кераміка» (1966), «Українські гончарі» (1968), «Львівська кераміка» (1970). «Цінними вони є зараз і тому, що Юрій Пилипович вказував імена майстрів, давав характеристику їхніх робіт, тобто подавав ту інформацію, яка на сьогодні вже, на жаль, втрачена. Він першим став утверджувати суто українську народну термінологію, простежуючи її зв’язок зі старослов’янською мовою…», – підкреслюють сучасні дослідники (Ж. А. Чечель).
У 1972 р. вчений захистив докторську дисертацію «Українська народна кераміка ХІХ − ХХ століть». Згодом вийшли друком кілька його книг: укладений ним альбом «Українське народне мистецтво. Кераміка і скло» (1974), «Розвиток народних художніх промислів України» (1982), «Кераміка» (1987), «Народне мистецтво українського Полісся», «Українська кахля» (1991) та ін. Він донині залишається єдиним вітчизняним ученим-керамологом, який особисто побував майже в усіх центрах українського народного гончарства, – відмічає Олесь Пошивайло. У своїй біографії Юрій Лащук зазначив, що «…на цьому шляху було зібрано багато польових матеріалів у понад 100 місцевостях української етнографічної території, в усіх музеях України, а також у музеях Австрії, Білорусі ,Польщі, Росії, Румунії, Словаччини й Угорщини. На цій основі стало можливим скласти карти народної кераміки (понад 700 осередків), простежити розвиток українського кахлярства протягом Х – ХІХ століть, дослідити еволюцію форм і орнаментики сільських гончарів та діяльність міських (цехових) майстрів за період XIV – XVIII століть».
Він багато років продовжував порушену ним серед наукового загалу тему витоків української народної кераміки ХІХ – ХХ ст. У статті «Кераміка Трипілля, Античної Греції, сучасної України: збіг чи спадкоємність?» (1995) він доводив, що у сучасній народній кераміці чітко простежуються риси, які характерні як для кераміки Трипілля, так і для Античної Греції. Дослідники наукової спадщини відзначають, що «…думка про наслідування трипільської кераміки сучасними народними гончарями проходить червоною ниткою через усі керамологічні праці Юрія Лащука» (О. Г. Ликова).
Для сучасних етнографів ім’я Юрія Лащука нерозривно пов’язане з українською керамологією. «Він, досліджуючи українське гончарство, об’їздив майже всю територію України, що дало можливість укласти перший довідник і карту гончарних осередків…» (О. Г. Ликова). Сучасні фахівці відмічають й те, що безцінні напрацювання вченого ще потребують оприлюднення: «Роки польових досліджень народного мистецтва, закарбовані у світлинах, негативах, замальовках, нотатках, розпорошені по різних музеях та архівах України і чекають на вихід у світ. Лише поодинокі статті, вступні слова чи примітки дійшли до читача…» (Ж. А. Чечель). Фундаментальні праці Ю. П. Лащука високо цінуються фахівцями. Вони, разом з його визначним приватним архівом, донині використовуються сучасними дослідниками у вивченні українського гончарства.
Помер Юрій Пилипович Лащук 4 січня 2003 р. у віці 80 років, похований у Львові.
Вибрані праці:
- Лащук Ю. Гуцульська кераміка. – Київ: Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1956. – 84 с.
- Лащук Ю. Закарпатська народна кераміка. – Ужгород: Закарпатське обласне книжково-газетне видавництво, 1960. – 61 с.
- Лащук Ю. Косівська кераміка. – Київ: Мистецтво, 1966. – 100 с.
- Лащук Ю. Українські гончарі. – К., 1968.
- Лащук Ю.П. Розвиток народних художніх промислів України. – К., 1982.
- Лащук Ю.П. Кераміка. – К., 1987.
- Лащук Ю.П. Потелич – одкровення української кераміки. – Львів, 1990.
- Лащук Ю.П. Народне мистецтво Українського Полісся. – Львів, Каменяр, 1992.
- Лащук Юрій. Українські кахлі IX—XIX століть. – Ужгород, 1993.
- Лащук Ю.П. Національна гордість чи малоросійщина? – Львів, 1993.
- Лащук Ю. Українське гончарство – феномен народного мистецтва слов’янського світу // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник: Науковий збірник за минулі літа / за ред. д-ра іст. н. Олеся Пошивайла. – Київ − Опішне: Молодь − Українське Народознавство, 1993. – Кн. 1. – С. 371–379.
- Лащук Ю. Кераміка Трипілля, античної Греції, сучасної України: збіг чи спадкоємність? // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. – Опішне: Українське Народознавство, 1995. – Кн. 2. – С. 266–271.
Джерела та література:
- Юра Р.А. Отчет о работе Переяславской древнерусской экспедиции Института археологии АН УССР в 1963 г. // НА ІА НАНУ. – 1963/12. – 9 с.
- Лащук Ю. Юрій Лащук: пройдене і пережите // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. 2002 / За ред. доктора історичних наук Олеся Пошивайла. – Опішне: Українське Народознавство, 2002. – Кн. 2. – С. 402–440.
- Пошивайло О. Патріарху української керамології – Юрію Лащуку – лише 80! // Український керамологічний журнал. – 2002. – № 1. – С. 128−130.
- Чернова С. Пам’яті видатного дослідника українського народного мистецтва: Некролог // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 3.
- Чечель Ж.А. Наукові студії Юрія Лащука в культурній керамології України 1955−1985 рр. // Сіверщина в історії України. – Вип. 10. – 2017. – С. 422–423.
- Ликова О.Г. Керамологічні студії Юрія Лащука (1986–2000) // Сіверщина в історії України. – Вип. 10. – 2017. – С. 423–427.
Старший науковий співробітник НДВ археології Г. М. Бузян