Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: «Здрастуй!» - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
(Ліна Костенко)
Марія Пантелеймонівна Буряк (1935–2008) – художниця із світовим ім’ям, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, член Національної спілки художників України, лауреат премії імені Катерини Білокур. Ця талановита жінка попри життєві негаразди та фізичні вади була «вільною птахою», яка своїм прагненням волі в мистецтві, спілкуванні, побуті, окриляла інших.
Народилася Марія Пантелеймонівна в селі Ковалин, що на Переяславщині, 1946 р. пішла до Ковалинської середньої школи. Марія мала великий хист до науки, дуже любила читати, тяглась до знань і спілкування, але у 5-му класі тяжка недуга змусила її залишити навчання. Хвороба прикувала Марію Пантелеймонівну до інвалідного візка на все життя, через що в подальшому вона навчалася вдома самотужки. Можливо саме фізичні страждання сформували особливе світосприйняття майбутньої художниці.
Свої думки, почуття, враження Марія Пантелеймонівна передавала через малюнок. Так з’являються перші художні твори майстрині. Варто зазначити, що вона малювала ескізи орнаментів для односельців, по яких вишивала для людей або люди вишивали за цими ескізами. Виготовляла мальовані рушнички, якими селяни прикрашали свої оселі. Такий вид діяльності мав не лише матеріальний бік, а і виховував у простих людей любов до прекрасного.
Найчастіше майстри декоративного розпису шукають способи та художні образи, щоб виразити на папері світ, що їх оточує. Світ Марії Буряк – це ліси, болота, птахи її рідного Ковалина. Через відкрите вікно вона спілкувалася із птахами, що сідали до неї просто на підвіконня, тому природно, що основою для сюжетів розписів художниці стало все живе і суще, яке цвіло, буяло і рухалося за вікном, яке було для людини з обмеженими фізичними можливостями цілим світом. Марія Пантелеймонівна жила в своєму світі добра, любові, краси, і саме за допомогою художніх образів вона репрезентувала його людям.
Майстриня здебільшого дарувала свої роботи, і тому важко сказати скільки їх є і де вони знаходяться. Найбільш значні колекції зберігаються у: Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Дирекції виставок Міністерства культури України, Музеї народної архітектури та побуту НАН України, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», Національній спілці майстрів народного мистецтва України, Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара», приватних зібраннях.
Перші розписи Марії Пантелеймонівни, 60-ті рр. ХХ ст., були виконані здебільшого на білому тлі. Їх велика мистецька цінність перш за все в тому, що це глибоко індивідуальні твори, позбавлені будь-яких уроків майстерності. Доленосною подією у житті Марії Пантелеймонівни стало знайомство з художницею Лізою Мироновою, яка побачила окремі малюнки майстрині й порадила виконати декілька декоративних розписів для експонування на художній виставці. Ці розписи Л. Миронова показала у Спілці художників України. З того часу роботи Марії Буряк систематично експонувалися на художніх, а згодом і персональних виставках. З часом розписи мисткині стають більш довершені: виконані на кольоровому тлі з різноманітнішою кольоровою гамою, але разом з тим вони не втрачають свою індивідуальність, свій стиль.
Проаналізувати творчість майстрині можна за допомогою матеріалів фондової колекції НІЕЗ «Переяслав». Дана збірка хоч і не повна, в ній відсутні роботи останнього періоду творчості Марії Буряк, але вона досить велика і охоплює значний хронологічний проміжок із 1968 по 2002 рік. Останній період у творчості Марії Пантелеймонівни характерний тим, що роботи були виконані як народні картини (розписів даного періоду творчості в колекції НІЕЗ «Переяслав» немає).
Перші 53 роботи Марії Буряк були придбані фондово-закупівельною комісією безпосередньо у автора і стали основою для формування даної збірки. Наступні поповнення надходили в колекцію також від автора, за виключенням двох робіт («Жоржини» М-698, 1969 р. та «Толока» М-703, 1972 р.), що були передані Дирекцією художніх виставок України. Останнє значне надходження розписів майстрині до колекції датується кінцем 1977 – початком 1978 р. У подальшому формування розділу колекції «Твори Марії Буряк» було відновлено більше ніж через 20 років. Кінцевий етап формування даної музейної збірки датується 2004–2006 рр. У 2006 р. було знайдено роботу «За світ встали козаченьки». Цей розпис відноситься до ранніх творів майстрині.
Такі на перший погляд примітивні роботи дають нам можливість знайти себе в цьому світі, переосмислити людські цінності. І це не випадково, бо в розписах майстрині закладено багатовіковий життєвий досвід українського народу, в них ми вбачаємо образне моделювання людиною навколишнього простору та визначення свого місця в ньому. Від споглядання по дитячому наївних робіт Марії Буряк ми йдемо до вищого етапу світосприйняття, ідентифікації себе як етносу. Глибока народність у творах проглядається ще й в тому, що розписи мають прадавні витоки форми та зміст. У них авторка поєднує історію, сакральний світ, народний побут. Захоплюватись такими творами може кожен, хто має естетичний смак, а зрозуміти їх глибинний зміст – може тільки людина з глибоко національною свідомістю. Високий духовний потенціал та космічна неосяжність її розписів вражає як професіоналів, так і пересічних громадян. Саме такі вкраплення регіональної етнокультури в національну та світову культуру допомагають духовному розвитку та збагаченню не тільки українців, а й світової спільноти взагалі.
Марія Пантелеймонівна відійшла в інший світ «вільною птахою», лишивши по собі світлий слід Людини, Патріота, Мистця.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» Світлана Тетеря
