Якось, у 2015 р., до Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» завітала 78-річна біженка з м. Донецьк – Ганна Давидівна Кулакова (Івахненко). Вона мала за мету розповісти про долю свого батька Давида Івахненка та передати в музей матеріальні речі пов’язані з ним, а саме, концертний костюм. ЇЇ батько був учнем відомого бандуриста – Никифора Чумака, і працював артистом-бандуристом у м. Донецьку.
Ганна Давидівна все життя проживаючи в Донецьку, зберегла щиру відданість і любов до малої батьківщини – м. Шишаки на Полтавщині. У своїх спогадах Г. Д. Кулакова передала особисте відношення до подій боротьби України за свою незалежність.
Вона розповіла: «ЇЇ батько з новоствореною сім’єю переїхав у Донецьк, де й прожив все своє життя. Із гастролями шахтарського ансамблю пісні і танцю та тріо бандуристів, батько об’їздив весь бувший Радянський Союз. Особливо активно вони гастролювали в шахтарських містах. Знання, які він отримав від Никифора Чумака були основним його професійним багажем. Батько мав прекрасний голос, гарно володів бандурою, тому завжди був популярний серед глядачів. Він пройшов фронтовими шляхами Другої світової війни у складі концертної бригади. У післявоєнний період продовжив працювати вже у Донецькій філармонії у складі чоловічого тріо бандуристів – Костянтина Тягнирядно, Іустина Скалянського та Давида Івахненко. Завжди після гастролей, або концертів батько приходив додому і хвалився: «Сьогодні у нас було три виступи «на біс!» Це, навіть, дратувало інших учасників філармонійних та збірних концертів – заслужених артистів і зайвий раз підтверджувало те, як люди любили народний спів і гру бандури. Звісно основним репертуаром батькових виступів були твори на ідеологічну тематику. Але коли він зустрічався зі своїм побратимом - Федором Глушко, також учнем Никифора Чумака, згодом – відомим артистом Київської капели бандуристів, вони усамітнювалися у нас на кухні і співали давні історичні пісні, які ніколи не могли співати зі сцени.
Концертний костюм батька я зберігала як сімейну реліквію, але прийшли страшні події на східні землі України і мені з сім’єю молодшого сина довелося залишити будинок у Донецьку. В статусі біженців ми тепер проживаємо у Переяславі, що на Київщині. Вважаю, що місце костюма українського бандуриста Донецької державної філармонії – Давида Івахненка – учня репресованого бандуриста Никифора Чумака, в єдиному в Україні Музеї кобзарства».
Із цих спогадів про окремо взяту скромну інтелігентну родину Давида Івахненка, артиста-бандуриста Донецької обласної філармонії ми можемо стверджувати, що існуючі колективи бандуристів, тріо, ансамблі, капели ставали частиною пропагандистської радянської політики. Так нищилася свобода творчості, провладний режим завжди проводив контроль за їх діяльністю та репертуаром. Музиканти-бандуристи, учні репресованих, знищених у роки тоталітарного радянського режиму, вчителів бандуристів-подвижників, змушені були жити і творити у тих обставинах, які складалися незалежно від їх переконань. Але вони залишились носіями, хранителями і популяризаторами кращих зразків національної культури.
Ми повинні пам’ятати про людей, які зберігали, популяризували та примножували українську традиційну культуру. Адже без традиції немає культури, а без культури немає народу.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» Світлана Тетеря
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Наталія Костюк
-
Давид Івахненко з бандурою, 40-ві рр. ХХ ст.
Давид Івахненко з бандурою, 40-ві рр. ХХ ст.
-
Давид Івахненко з родиною, 40-і рр. ХХ ст.
Давид Івахненко з родиною, 40-і рр. ХХ ст.
-
Давид Івахненко товаришем, 40-і рр. ХХ ст.
Давид Івахненко товаришем, 40-і рр. ХХ ст.
-
Тріо бандуристів Донецької обласної філармонії, 50-ті рр. ХХ ст.
Тріо бандуристів Донецької обласної філармонії, 50-ті рр. ХХ ст.
-
Федір Глушко – бандурист, композитор, 60-і рр. ХХ ст.
Федір Глушко – бандурист, композитор, 60-і рр. ХХ ст.
