Слова, винесені у заголовок, – це характеристика, що її Михайло Брайчевський дав князю Глібу. Інші дослідники на Гліба мало звертали уваги, переважно ігноруючи його. Одним словом, був він птахом невисокого польоту.
Але Гліб Юрійович – один з 23-ох переяславських князів і цим він уже цікавий для нас.
Четвертий син Юрія Володимировича (Долгорукого). Дата народження невідома й вирахувати її доволі складно. Ми не знаємо дати першого одруження Гліба, визначити вік князя відносно віку його братів ніяк, бо літописці зафіксували народження лише останнього із 11-ти синів Долгорукого від двох, а, можливо, і трьох шлюбів. Єдине, що дає можливість для обрахунків – перша згадка Гліба у літопису, яка припадає на кінець лютого 1147 року. На Русі тоді йшла боротьба між Ізяславом Мстиславичем та чернігівськими Ольговичами за владу. Юрій особистої участі в усобицях не брав, але послав військо. Його син Іван, який очолив загін, помер на марші. Юрій Володимирович стосовно цієї сумної події сказав своєму другові дитинства Святославу Ольговичу: «Ти не тужи за сином моїм. Якщо того бог одібрав, то я тобі другого сина пришлю». І прислав Гліба, який на той момент мусив мати років п’ятнадцять або шістнадцять. Тож народився княжич близько 1130 року, хоча міг бути і старшим.
Кар’єру свою Гліб Юрійович розпочав хвацько. Він згаданий майже в усіх подіях того протистояння.
Розуміючи, що конкурентів, навіть серед рідних братів, вистачає, Гліб не ігнорував навіть найменшу можливість включитися у політичну гру. Взимку 1147–1148 років він двічі ходив до Переяслава. І не просто так, а на запрошення частини переяславського боярства. Потрапивши на південь, Гліб не забував про статус переяславського князя як майбутнього великого князя київського, тому не лише активно воював, а й налагоджував зв’язки з переяславцями. Очевидно, він вийшов на ту партію переяславців, яка підтримувала претензії на верховенство Юрія Долгорукого (на противагу тим, хто стояв за Ізяслава Мстиславича).
Обидва рази – ні на початку зими, ні в кінці – Глібові не вдалося захопити Переяслав. Можливо, партія його прихильників була слабенька, а, швидше за все, переяславський князь Мстислав Ізяславич, такий же юний, як і Гліб, виявився більш конкретним і дієвим. Обидва напади Мстислав упевнено відбив, тож Гліб мусив утікати, ремствуючи: «Обманули мене переяславці».
Захопивши Київ у 1149 році, Долгорукий посадив у стратегічно важливому Переяславі найстаршого Ростислава, Глібу, як значно молодшому, дістався лише Канів. Наступного року Гліб уже сидів у Пересопниці, звідки його легко вигнав суперник батька Ізяслав Мстиславич: «А на другий день він поїхав од Луцька до Пересопниці і тут застиг зненацька Гліба. Бо в той час Гліб стояв табором вище від города Пересопниці, на ріці Стублі, і звідти ледве втік сам Гліб у город. А обоз його забрали, і дружину його захопили, і коней його, і зайняли іншу дружину його. Війська Ізяслава заїхали од города, і не було з ким Глібові стояти супроти нього, Ізяслава». У Пересопниці сів Андрій Боголюбський. Його Ізяслав заскочити зненацька вже не зміг.
Вперше Гліб став переяславським князем у 1151 році. Тоді Ізяслав Мстиславич вигнав Юрія Долгорукого з Києва, потім дуже довго виганяв його з Переяслава. Юрій таки змушений був повернутися в Суздаль, а сина Гліба залишив на переяславському столі, де Гліб і просидів деякий – зовсім недовгий – час.
Вдруге Переяслав дістався Глібу за схожих обставин. Після смерті Ізяслава Мстиславича великим князем став його брат Ростислав, але останній програв Київ чернігівському князю Ізяславу Давидовичу. Не останню роль у перемозі Давидовича відіграли половці, силу силенну яких привів Гліб. «Ізяслав Давидович тоді, в’їхавши в Київ, сів на столі і Гліба Юрійовича послав у Переяславль княжити».
Ізяслав Давидович був союзником Долгорукого, але великокняжий престол – це той куш, коли ніякі союзи чи домовленості не працюють. Тому Юрій без будь яких сумнівів відібрав Київ у Ізяслава. Та між ними швидко було поновлено мир, скріплений шлюбом Гліба з донькою Ізяслава.
Захопивши Київ, Юрій Володимирович посадив на Київщині своїх синів, підтвердивши зайняття Глібом переяславського столу: «Тоді ж, сівши, він роздав волості дітям: Андрія посадив у Вишгороді, а Бориса — в Турові, а Гліба — в Переяславлі, а Василькові дав Поросся».
Київським князем Гліб також став силою обставин. Показуючи, хто на Русі важливіший, Андрій Боголюбський у березні 1169 року ініціював розгром Києва. Син Боголюбського Мстислав, який очолював похід, «…посадив стрия свого Гліба в Києві на столі місяця березня у дванадцятий день».
Сам Боголюбський сідати в Києві не мав бажання, а кандидатура брата Гліба його влаштовувала: слухняний, поступливий, владу на себе перетягувати не буде, несподіванок чекати не варто. Одним словом – маріонетковий князь.
Київське князювання Гліба Юрійовича підтвердило очікування Андрія – Гліб нічим себе не проявив. Двічі приходили половці, але воював з ними брат Михалко. Коли Мстислав Ізяславич вирішив відвоювати Київ, то Гліб пішов у Переяслав, фактично втік – лише воєвод своїх присилав з військом і загони половців. Мстислав зумів би повернути собі верховенство на Русі, але його зрадили галичани. Знову Глібові підфартило.
Два роки Гліб Юрійович був місцеблюстителем у Києві. А потім його отруїли кияни. Ось і вся історія князя Гліба.
Одружений Гліб Юрійович був двічі. Хто була його перша дружина, невідомо. Літопис лише повідомляє, що 1154 року «преставилася княгиня Гліба Юрійовича, в Суздалі».
Взимку 1155–1156 років «Юрій узяв у Ізяслава Давидовича в Чернігові дочку його за сина свого Гліба в Київ». Перший шлюб молодим князям влаштовував батько, але вдруге вони, як правило, одружувалися самі. Гліб же і вдруге оженився з волі батька. Шлюб цей був чистої води політикою. Для поновлення союзницьких стосунків Ізяслав Давидович, віддавши Долгорукому Київ, мусив віддати в невістки і свою єдину дитину.
Від другого шлюбу Гліб мав двох синів: Володимира (1158 р. н.) та Ізяслава (1160 р. н.). Відомо також, що у Гліба була донька Ольга, яку він видав заміж за Всеволода Святославича (Буй-Тур Всеволод «Слова о полку Ігоревім»).
Посмертний панегірик Гліба Юрійовича короткий: «Сей князь був братолюбцем; якщо кому-небудь він хреста цілував, то не одступав од нього аж до смерті. Був же він кротким, доброчесним, любив монастирі, чернечий чин поважав, убогим щедро помагав». Коли князь нічим себе не проявив і особливо нічого про нього сказати, то говорять, що він був добрим християнином.
Князь Гліб Юрійович мав амбіції стати великим київським князем. Для цього неодноразово прагнув захопити Переяслав, та це йому не вдалося. І переяславським, і великим київським ставав тому, що в потрібний момент виявлявся під рукою. Але він вряд чи мав інші шанси посісти Київ. Занадто солідні гравці тоді були в руській політиці: Ізяслав Мстиславич, Юрій Долгорукий, Ярослав Осмомисл, смоленські Ростислав Мстиславич та його сини, чернігівські Ольговичі, Андрій Боголюбський. І якщо, не володіючи їхньою енергією та харизмою, він таки зміг побути великим київським князем, то хоча б бажання та впертості йому на це вистачило.
Рекомендована література
Брайчевський М. Ю. Вибране. Т. І. Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі. Київ, 2009.
Войтович Л. В. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква, 2006.
Літопис Руський за Іпатським списком /авт. перекл., передм. та прим. Л. Є. Махновець. Київ, 1989.