12 ЧЕРВНЯ 2026 РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕНИ ІВАНІВНИ ЮЗВІКОВОЇ

Олена Іванівна – одна з ключових осіб у становленні музейної справи Переяслава. Вона належала до покоління ентузіастів, яке стояло біля витоків Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», брала участь у створенні експозицій багатьох його музеїв, доклала багато зусиль, щоб зібрати численні музейні скарби, невтомно працювала над дослідженням історичної спадщини.

Це гарний привід для того, щоб ще раз згадати про цю прекрасну жінку, яка зробила вагомий внесок у розвиток музейної та пам’яткоохоронної справи Переяславщини.

Народилася Олена Іванівна Юзвікова, в дівоцтві Семенова, 12 червня 1926 року у місті Миргород на Полтавщині, у родині службовців. Тут розпочала навчання в школі № 1. Восьмий клас закінчила у м. Щорс Чернігівської області у середній школі № 4. У липні 1941 року родина була евакуйована в Туганський район Новосибірської області. Тут закінчила 9-й клас, після чого працювала завідувачкою місцевої районної бібліотеки. У 1945 році повернулася з евакуації у м. Щорс, де закінчила десятирічку. Мріяла вступити до Київського державного художнього інституту, бо з дитинства мала хист до малювання. Цей дар дівчини підтримувала її мама – Олена Степанівна Семенова, яка й була її першою натурною моделлю. Дядько Сергій, який мешкав у Миргороді, писав ікони й картини. У дитинстві Олена любила спостерігати за його роботою.

Та професійною художницею дівчина не стала. У 1946 році вона вступила до Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Навчалася на філологічному факультеті, спеціальність «українська мова і література». В університетському гуртожитку познайомилася і потоваришувала з В’ячеславом Юзвіковим, своїм майбутнім чоловіком, і Михайлом Сікорським, який згодом став її колегою.

Здобувши вищу освіту Олена Іванівна деякий час вчителювала. Спочатку один навчальний рік на Хмельниччині, у Немиринецькій середній школі, на той час Старокостянтинівського району Кам’янець-Подільської області. Потім ще один навчальний рік – на Сумщині, у Роменській середній школі № 1. А з 1954 по 1961 рік у середній школі № 3 Переяслава-Хмельницького викладала російську мову й літературу у середніх та старших класах. При школі організувала театральний гурток і тривалий час ним керувала. Разом із вихованцями ставили п’єси «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, «В добрий час» Віктора Розова та вистави за творами класиків та сучасних авторів. Учні любили і поважали свою вчительку, підтримували з нею дружні зв’язки до останніх днів її життя.

18 грудня 1961 року Олена Іванівна розпочала роботу в Переяслав-Хмельницькому державному історичному музеї. Часто повторювала, що до музею її привело саме життя. Першим тут почав працювати її чоловік, з яким одружилися ще в студентські роки, а з 1961 року – й сама. Роботу розпочала як молодший науковий співробітник, через п’ять років, у 1969-му році, переведена на посаду старшого наукового співробітника й водночас на неї покладено обов’язки завідувачки відділом дорадянського часу. З 1976 по 1984 рік була головним хранителем фондів Переяслав-Хмельницького державного історичного музею (Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника).

Працюючи в заповіднику, Олена Іванівна проводила активну музейну діяльність. У 1961–1962 роках організовувала перевезення перших пам’яток народної архітектури (комори і вітряка) для етнографічної експозиції у Михайлівській церкві. Була одним із провідних екскурсоводів музею та найактивнішим учасником пошукових експедицій, які музей проводив у 1960-1970-их рр.

Брала активну участь у створенні експозицій майже усіх тематичних музеїв Заповідника і багатьох громадських музеїв на Київщині: у Яготині, Богданівці, Балико-Щучинці та ін. Входила до робочих груп по створенню експозицій Музею декоративно-ужиткового мистецтва Київщини, Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, Музею історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини. Здійснила оформлення експозицій Меморіального музею Г. С. Сковороди та Музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року». Разом із з Євдокією Сергіївною Нестеровською оформила експозиції майже всіх народних жител скансену.

Олена Іванівна гарно малювала. Знаючи про цей її дар директор музею Михайло Сікорський доручив їй здійснити розписи інтер’єрів та екстер’єрів пам’яток народної архітектури в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, а саме: хати селянина-середняка, заможного селянина-промисловця, чинбаря, гребінника, гончара, будинку перших комунарів, корчми, поліської хати та інших.

У 1976–1984 роках на посаді головного хранителя фондів О.І. Юзвікова проводила активну пошукову роботу, особисто зібрала і здійснила наукову обробку великої кількості предметів музейного значення, започаткувала фондові колекції народного одягу, рушників, скатертин та кераміки, вдосконалила методику пошукової, фондової роботи музею. Зокрема, увела до фондово-облікової документації пункт «легенда предмета» і започаткувала роботу з респондентами.

Як член місцевого краєзнавчого осередку проводила значну дослідницьку роботу. Була активним дописувачем рубрики «Люби і знай рідний край» газети «Комуністична праця» (з 1991 року – «Вісник Переяславщини»). Також здійснювала просвітницьку діяльність. Лекції Олени Іванівни «Тарас Шевченко і Переяславщина» та «Літературні діячі на Переяславщині», прочитані в багатьох культурно-освітніх закладах, сільськогосподарських і промислових підприємствах міста і району користувалися великою популярністю.

Упродовж багатьох років проводила активну пам’яткоохоронну діяльність. З 1968 року входила до складу масово-методичного відділу по наданню допомоги народним музеям по охороні пам’яток.

Після виходу на заслужений відпочинок Олена Іванівна цікавилася культурним життям Переяслава, його музеями, консультувала науковців ПХДІКЗ (НІЕЗ «Переяслав»). Мала дружну родину. Чоловік, В’ячеслав Андрійович, усе життя пропрацював в Історичному музеї. Подружжя виховало талановитих сина і доньку, які успадкували мистецький хист матері. Син Юрій талановитий різьбяр. Донька Ірина (в заміжжі Кузьмицька) очолює Переяславську художню школу імені Петра Холодного.

У 1979 році Олена Іванівна була відзначена почесним званням «Заслужений працівник культури УРСР», у 1981 році нагороджена медаллю «Ветеран праці», а в 2015 році стала Лауреатом премії імені Героя України Михайла Сікорського.

Михайло Іванович Сікорський високо цінував внесок подружжя Юзвікових – Олени Іванівни та В’ячеслава Андрійовича – у становлення й розбудову Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Про це він, зокрема, розповідав автору книги «Обереги нашої пам’яті» Миколі Гавриловичу Махінчуку:  «….. Коли переберемося до нового музею, обов’язково напишемо в ньому золотом імена всіх славних працівників. Щоб люди знали, хто створював це музейне містечко. І поряд із Нестеровською стоятиме родина Юзвікових Олена Іванівна та В’ячеслава Андрійовича. Вони обоє з тих перших, з якими я починав у п’ятдесяті роки. Особливо доброго слова заслуговує Олена Іванівна. Свого часу вона закінчила філологічний факультет Київського університету і мала намір викладати мову й літературу в школі. Щасливий випадок звів її з нашим колективом. Ця жінка одразу ж поринула в музейні клопоти. Тут розвинулись її здібності і пристрасть до малювання. Вона розписала всі інтер’єри хат на Горі. Здається, немає жодної експозиції, у створенні якої не брала б участь Юзвікова. Особливо багато її праці в музеях Сковороди, Бенардоса, Шолом Алейхема, одягу. Не кажу вже про Музей народної архітектури і побуту. Тому й удостоєна Олена Іванівна звання Заслуженого працівника культури нашої республіки».

Провідний науковий співробітник науково-дослідного філіалу

«Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини»                                 Олена Жам