Турвонт Венедиктович Кибальчич народився у 1848 р. (за іншими даними – 1849 р.). У перекладі ім’я Турвонт з лат. означає «вихор», «буря», що, судячи з біографії дослідника, відповідало рисам його характеру. Названий він був так на честь святого мученика за віру ІІ ст. Турвона Лангонійського (пам’ять святого – 16 січня). У жодній з біографічних довідок не вказано ні ким були батьки Турвонта, ні місце його народження. В Енциклопедії сучасної України зазначається, що Т. Кибальчич походив з роду дворян Роменського повіту Полтавської губ. Дослідниця його життя й творчості О. Гейда припускає, що Турвонт Кибальчич міг народитися у Москві, а його дідом був Зиновій Іванович Кибальчич (1772–1831) – представник стародубської гілки Кибальчичів, який вважається одним із засновників наукової психіатрії.

Новими барвами заграв древній Переяслав у другій половині ХХ ст. Про Переяслав музейний, творця неповторних експозицій Михайла Івановича Сікорського в цей час заговорили в Україні і за її межами.

Арсеній за походженням належав до української старшини; він був сином Івана Берла, переяславського полкового судді.

В. Ю. Мішалов – австралієць українського походження, нині проживає в північній Америці. Він з дитинства опановував науку гри на бандурі. З трьох дітей свого батька Юрія Марковича Мішалова найбільшу любов до бандури, а згодом і до композиції та вивчення стану кобзарського руху в Україні і дослідження способів гри на діатонічній бандурі, мав Віктор Мішалов.

Д. Я. Самоквасов народився 27 травня (15 травня за ст.ст.) 1843 р. на хуторі Стахорщина Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губ. (нині село Новгород-Сіверського р-ну) у збіднілій дворянській родині, яка походила від українського козацького, старшинського роду. Засновником роду вважається значковий товариш Ніжинського полку(?) Мусій Самоквас (І половина ХVІІ ст.), права спадкового дворянства за родом було підтверджено у 1786 р. за прадіда Парфентія Самоквасова.

Твір «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченко написав у покоях переяславського лікаря Андрія Йосиповича Козачковського.

Микола Костомаров був близьким другом Тараса Шевченка і одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства (1846) й автор програмного твору – «Книга буття українського народу».

13 травня 2021 року минає 105 років з дня смерті класика єврейської літератури письменника Шолом-Алейхема (Соломона Нохумовича Рабиновича). Світоч єврейської літератури народився 2 травня 1859 року в Переяславі Полтавської губернії у великій родині Менохема – Нохума Рабиновича і Хає Естер. Майбутній письменник навчався в хедері – єврейській початковій школі, потім у Переяславському повітовому училищі, яке закінчив з відзнакою. З 17 років Шолом розпочав самостійне життя, щоб не бути тягарем для великої родини. Працював репетитором, потім вчителем у доньки багатого землевласника Елімелеха Лоєва, де між молодими людьми зароджується кохання. Батько, дізнавшись про симпатію між Соломоном і Ольгою, звільнив вчителя з роботи. Незважаючи на це, через шість років 24 травня 1883 року вони одружилися. В щасливому шлюбі народилося шестеро дітей.

Щороку напередодні 9 травня, як і 22 червня, ми згадуємо безпосередніх учасників подій Другої світової війни. В Україні немає практично жодної родини, якої б не торкнулося воєнне лихоліття 40-их років ХХ ст. Разом з тим ми пам’ятаємо, що офіційною датою початку трагедії, у вогненний вир якої потрапила й наша Батьківщина, є 1 вересня 1939 р. Однією з її частин була радянсько-фінська війна 1939–1940 рр. або Зимова війна. Вона стала наслідком радянсько-німецької таємної змови про розподіл сфер впливу у Східній Європі.

Переяслав – місто з багатовіковою історією, сьогодні воно відоме в першу чергу своїми музеями та пам’ятками культурної спадщини. Серед численних музеїв міста, вирізняється своєрідна експозиція Музею трипільської культури, яка розкриває яскраву сторінку нашої історії, давниною у сім тисячоліть. Ліпні посудини та їх фрагменти з загадковим орнаментом, знаряддя з кістки, рогу та кременю, статуетки людей і тварин розповідають про життя, побут, світогляд найдавніших землеробів. Як це населення себе називало і якою мовою говорило, ми не знаємо і, певно, ніколи не дізнаємось, тому що не збереглось ніяких писемних джерел. Давні свідки минулого тисячоліттями знаходились під товстим шаром землі і лише завдяки археологам вдалося привідкрити завісу незвіданого минулого. В кінці ХІХ ст. ці старожитності вперше виявив відомий український археолог Вікентій Хвойка поблизу містечка Трипілля, від чого й походить назва – трипільська археологічна культура. Завдяки невтомній праці вчених-археологів, які більше ста років досліджують пам’ятки цього загадкового народу, сьогодні нам відомі його господарські та культурні досягнення.  Побутуючи більше 2,5 тисяч років – від кінця VІ до початку ІІІ тис. до н.е., на території сучасних України, Молдови та Румунії, трипільці можуть сміливо претендувати на звання найдавнішої протоцивілізації у Східній Європі, яка зникає з історичної арени тоді, коли на Стародавньому Сході та Середземномор’ї розвиваються перші рабовласницькі держави та будуються Єгипетські піраміди.