27 СІЧНЯ - ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА МАКАРОВИЧА ГОНЧАРА – УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРИСТА, ЕТНОГРАФА, ХУДОЖНИКА, СКУЛЬПТОРА

Народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, скульптор, живописець й етнограф Іван Макарович Гончар – людина, яка випромінювала Добро та Благодать. У Івана Гончара все життя боліла душа і серце за долю України, її народне мистецтво, народ, за сплюндровані, знищені пам’ятки архітектури, мистецтва, культури… Засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею українського народного мистецтва (з 1993 року – Державний музей І. М. Гончара).

Іван Макарович Гончар народився 27 сiчня 1911р. в селi Лип’янка Златопiльського р-ну Кiровоградської обл. (нині Шполянського р-ну Черкаської обл.) у сiм’ї бiдного селянина. Закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К.Єлеви та В.Климова. в роки навчання жив на квартирі у свого земляка із села Лип’янка Максима Борисовича Коросташа – відомого музикознавця, фольклориста, члена Етнографічної комісії Академії наук УРСР, репресованого в 1938р. Його І.М.Гончар називав своїм духовним батьком. У домі М.Б.Коросташа Іван Гончар познайомився з вiдомим вченим – музикознавцем, фольклористом, чоловiком Лесi Українки Климентiєм Квiткою та матiр’ю великої поетеси Оленою Пчiлкою, думки яких про творчiсть утвердили його бажання присвятити себе мистецтву. Після закiнчення Київської художньо-iндустрiальної профшколи з дипломом скульптора-декоратора працював викладачем креслення та малювання у школi с.Васильків Шполянського р-ну Київської обл. 1931р. вступив до Київського iнституту агрохiмiї та грунтознавства. Самостiйно продовжує роботу над скульптурою і рисунком. Під час навчання в Київському інституті агрохімії та грунтознавства, одночасно працював в Київських скульптурно-монументальних майстернях. Одержав одночасно два дипломи – агронома і скульптора. Обрав своїм фахом скульптуру.

І.М.Гончар глибоко й систематично вивчав народне мистецтво; започаткував свою колекцiю зразків народного мистецтва, яка згодом стала відомим громадським музеєм, вогнищем українського національного відродження. Іван Гончар  почав збирати свою колекцію в кінці 1950-х років. Подорожуючи по Україні протягом чотирьох десятиліть, він відшукував і зберігав предмети народного мистецтва Київщини, Житомирщини, Полтавщини, Донбасу, Поділля, Подністров'я, Галичини, Буковини і Закарпаття.  Результатом подвижницької роботи І. Гончара стала унікальна колекція народного мистецтва, яка лягла в основу приватного музею. У той час, коли державні музеї орієнтувалися виключно на соцреалізм, в музеї Івана Гончара була представлена українська традиційна культура, зокрема народне мистецтво, без ідеологічних обмежень і цензури. Колекція стала широко відома за кордоном. Тут побували десятки тисяч відвідувачів, а музей став одним із центрів руху «шістдесятників».  Творча спадщина художника представлено скульптурою (близько 400 одиниць), портретною галереєю історичних персонажів і діячів української культури, жанровими композиціями, ескізами до пам'ятників, дрібною пластикою. Розділ живопису та графіки І. Гончара нараховує понад 1000 творів, виконаних художником під час подорожей по Україні. На основі зібраного матеріалу Гончар створив серію історико-етнографічних альбомів, в яких зобразив самобутній всесвіт українства: стародавні фотографії людей у народних костюмах, портрети видатних діячів культури, місцеві краєвиди, звичаї, мистецькі та етнографічні пам'ятки.  Потрапляючи в музей, відчуваєш себе у світі минулих десятиліть і століть, у світі, де народні традиції, смішні своєю наївністю та гумористичною дидактикою, трактують світ просто і відверто. Всього-то кілька десятків років минуло, як прикрашали ці твори кімнати наших бабусь: тут і портрети Шевченка, і численні «Козаки Мамаї» та «Наталки Полтавки», варіації на тему «Несе Галя воду» і «Побачення біля колодязя», багато милих і добрих пейзажів, непідробних у своїй щирості. Від загибелі у тиші запилених горищ їх врятував Іван Гончар - один з найвидатніших синів українського народу минулого століття.  У вересні 1993 р., вже після смерті художника, був офіційно заснований Державний Музей Івана Гончара. У 1999 р. на основі музею був заснований Український Центр народної культури.

Роботи Івана Макаровича також постійно експонуються в музеях Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Зокрема, у Меморіальному музеї Г.С.Сковороди представлені скульптури «Кобзар» 1964 р. та гіпсовий «Проект пам’ятника Г.С.Сковороди» 1960 р.

Завідувач НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди»                                                                     Т.В. Радіоненко