«Часто одна влучна характеристика сучасника дає нам більше, ніж купа офіційних документів… Лише одні записки сучасника можуть оживити сухі дані архіву, відтворити живі образи старих діячів з їх індивідуальними особливостями, з їх позитивними рисами і недоліками…»

Д. І. Багалій

Леонід Володимирович Ушкалов — український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор. Народився 5 листопада 1956р. у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працював на посадах викладача, доцента (1993) й професора (1995) на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989 р. в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 р. — докторську («Література українського бароко в її зв'язках із філософією»).

Богдан Лепкий – поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, перекладач…

Його «Журавлі» («Чуєш, брате мій…»), музику до яких написав молодший брат поета – Левко Лепкий, стали гімном українських емігрантів. Не менший успіх мала і поезія «Час рікою пливе», яка у контамінації з віршем І.Франка «Як почуєш вночі…» із збірки «Зів’яле листя», також стала народною .

Народився Богдан Лепкий 4 листопада (за іншими даними 9 листопада) 1872 року, на хуторі Кривенькім, що на Тернопільщині, у сім’ї священика.

Давньоруські літописи містять певну кількість згадок імен історичних осіб доби Середньовіччя. Серед них є і відомі в історії жінки. Ті з них, кого було названо поіменно, як правило, були непересічними особистостями свого часу й залишили яскравий слід в історії Русі. Звісно, у більшості випадків із числа жінок літописи називають в першу чергу імена представниць княжих родів, як правило – найвідоміших, інколи – доньок найвпливовіших бояр.

Народився 26 жовтня 1919 р. в с. Плисове (нині Лозівского р-ну Харківської обл.) в селянській родині. Під час колективізації та голодомору, рятуючись від голоду, родина, у якій було дев’ятеро дітей, була змушена переїхати на Донбас, до м. Костянтинівка. Як згадував в одному з інтерв’ю ці події сам Дмитро Якович: «…тікали від голодомору на Донбас, де отримували по 400 г хліба на день». Там він закінчив школу, потім річні учительські курси (1936), після яких працював учителем початкових класів сільської школи (1936–1940). Паралельно навчався на історичному факультеті Учительського інституту в м. Слов’янську, який закінчив у 1940 р., працював директором школи.

До середини XVIII ст. в Росії лікарями були переважно іноземці. Найвідомішими медичними установами були Петербурзький адміралтейський (морський) і Кронштадтський адміралтейський шпиталі. При них були шпитальні школи, які мали по 20-30 лікарських учнів. Більшість із них були українцями.

Народився Яків Федорович Білошицький 20 жовтня 1893 року в селі Журба Овруцького району Житомирської області. У довоєнний період працював завучем, викладав хімію і фізику у Переяславській школі № 2. Зі спогадів його учениці Варвари Михайлівни Лиховид: «Яків Федорович був людиною доброю і простою. Одягався він просто, ходив у простих ялових чоботах. Хімію Яків Федорович знав досконало. А ще він умів надзвичайно дохідливо пояснити складний матеріал. Я й досі пам’ятаю ті його пояснення».

Д. Березовець народився у м. Новоград-Волинський у родині вчителя. Після закінчення семирічки навчався у Бердичівській професійній школі, де здобув фах слюсаря (1924-1925). Працював за фахом в колгоспі та на заводі м. Бердичева Житомирської обл. (1925-1927), вчителював у сільській школі на Житомирщині (1928-1929), потім працював у Бердичівському музеї лаборантом і завідувачем відділу, водночас викладав у навчальних закладах (1929–1931). У 1929-1930 рр. вперше взяв участь у дослідженнях Бердичівського музею під керівництвом Т. М. Мовчанівського, зокрема, у розкопках Райківецького городища.

Євгенія Петровська народилася 16 жовтня 1924 р. в м. Києві. У 1950 р. закінчила історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Навчалася в аспірантурі Інституту археології АН УРСР (1950–1953), в якому багато років працювала науковим співробітником (1950–1979), зокрема й в Археологічному музеї Інституту археології (1968–1979).

Д. І. Бліфельд народився у м. Волочиську Хмельницької обл. в родині службовців. Трудову діяльність розпочав у 1928 р. – завідував клубом у м. Волочиську, а потім – бібліотекою Будинку працівників освіти у м. Проскурові (нині м. Хмельницький). У 1933 р. закінчив Проскурівський технікум політосвіти і деякий час викладав у ньому. У 1939 р. закінчив з відзнакою історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а в 1941 р. – аспірантуру Інституту археології АН УРСР. Під час другої світової війни, звільнений за станом здоров'я від служби в Червоній Армії. Впродовж 1941–1943 рр. перебував у евакуації в Уфі та Москві, працюючи молодшим науковим співробітником Інституту суспільних наук, потім – Інституту історії та археології АН УРСР. Вивчав археологічні пам’ятки Башкирії,  кандидатську дисертацію захистив по темі «Археологічні пам’ятки Башкирії середини І тис. н. е.» (1943). Більше 20 років пропрацював у  відділі слов’янської археології Інституту археології АН УРСР (1944–1966).