9 листопада 1794 р. помер на Харківщині на хуторі Пан-Іванівка Григорій Савич Сковорода – всесвітньо відомий український філософ-містик.

Дмитро Іванович Яворницький народився 7.11. (26.10).1855 р., с. Сонцівка, нині с. Борисівка Харківської обл. Помер 05.08.1940 р., м. Дніпропетровськ, похований на території Дніпропетровського  історичного музею, який носить його ім’я.

«Часто одна влучна характеристика сучасника дає нам більше, ніж купа офіційних документів… Лише одні записки сучасника можуть оживити сухі дані архіву, відтворити живі образи старих діячів з їх індивідуальними особливостями, з їх позитивними рисами і недоліками…»

Д. І. Багалій

Леонід Володимирович Ушкалов — український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор. Народився 5 листопада 1956р. у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працював на посадах викладача, доцента (1993) й професора (1995) на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989 р. в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 р. — докторську («Література українського бароко в її зв'язках із філософією»).

Богдан Лепкий – поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, перекладач…

Його «Журавлі» («Чуєш, брате мій…»), музику до яких написав молодший брат поета – Левко Лепкий, стали гімном українських емігрантів. Не менший успіх мала і поезія «Час рікою пливе», яка у контамінації з віршем І.Франка «Як почуєш вночі…» із збірки «Зів’яле листя», також стала народною .

Народився Богдан Лепкий 4 листопада (за іншими даними 9 листопада) 1872 року, на хуторі Кривенькім, що на Тернопільщині, у сім’ї священика.

Давньоруські літописи містять певну кількість згадок імен історичних осіб доби Середньовіччя. Серед них є і відомі в історії жінки. Ті з них, кого було названо поіменно, як правило, були непересічними особистостями свого часу й залишили яскравий слід в історії Русі. Звісно, у більшості випадків із числа жінок літописи називають в першу чергу імена представниць княжих родів, як правило – найвідоміших, інколи – доньок найвпливовіших бояр.

Народився 26 жовтня 1919 р. в с. Плисове (нині Лозівского р-ну Харківської обл.) в селянській родині. Під час колективізації та голодомору, рятуючись від голоду, родина, у якій було дев’ятеро дітей, була змушена переїхати на Донбас, до м. Костянтинівка. Як згадував в одному з інтерв’ю ці події сам Дмитро Якович: «…тікали від голодомору на Донбас, де отримували по 400 г хліба на день». Там він закінчив школу, потім річні учительські курси (1936), після яких працював учителем початкових класів сільської школи (1936–1940). Паралельно навчався на історичному факультеті Учительського інституту в м. Слов’янську, який закінчив у 1940 р., працював директором школи.

До середини XVIII ст. в Росії лікарями були переважно іноземці. Найвідомішими медичними установами були Петербурзький адміралтейський (морський) і Кронштадтський адміралтейський шпиталі. При них були шпитальні школи, які мали по 20-30 лікарських учнів. Більшість із них були українцями.

Народився Яків Федорович Білошицький 20 жовтня 1893 року в селі Журба Овруцького району Житомирської області. У довоєнний період працював завучем, викладав хімію і фізику у Переяславській школі № 2. Зі спогадів його учениці Варвари Михайлівни Лиховид: «Яків Федорович був людиною доброю і простою. Одягався він просто, ходив у простих ялових чоботах. Хімію Яків Федорович знав досконало. А ще він умів надзвичайно дохідливо пояснити складний матеріал. Я й досі пам’ятаю ті його пояснення».

Д. Березовець народився у м. Новоград-Волинський у родині вчителя. Після закінчення семирічки навчався у Бердичівській професійній школі, де здобув фах слюсаря (1924-1925). Працював за фахом в колгоспі та на заводі м. Бердичева Житомирської обл. (1925-1927), вчителював у сільській школі на Житомирщині (1928-1929), потім працював у Бердичівському музеї лаборантом і завідувачем відділу, водночас викладав у навчальних закладах (1929–1931). У 1929-1930 рр. вперше взяв участь у дослідженнях Бердичівського музею під керівництвом Т. М. Мовчанівського, зокрема, у розкопках Райківецького городища.