Петро Іванович Прокопович – людина зі світовим ім’ям, яскрава особистість в історії світової науки. Народився 10 липня 1775 року в селі Митченки, поблизу Батурина, Чернігівської області в сім'ї дворянина-священика козацького роду. Навчався у Києво-Могилянській Академії. Після навчання служив у Переяславському кінно-єгерському полку. З військової служби звільнився у 1798 році. Вийшовши у відставку, взявся господарювати на землі. В садибі молодшого брата побачив пасіку. Відтоді все життя Петра Івановича було пов'язано з бджільництвом.

Микола Досінчук-Чорний (20.04.1918 – 3.07.1999) – видавець, дослідник кобзарства, публіцист і громадський діяч. Навчався у Кременецькій Духовній Семінарії (1930-і рр., нині Тернопільської обл.). Пізніше переїздить до Львова, щоб брати участь у визвольному русі за незалежність України. Через переслідування польською владою в 1949 р. він як і сотні патріотів змушений був емігрувати до США та змінив прізвище на Чорний.

8 липня чергові роковини з дня народження відомого українського поета, публіциста, громадського діяча та археолога зі світовим ім’ям – Олега Олександровича Кандиби-Ольжича. Він прожив коротке драматичне життя, але залишився у пам’яті як визначна особистість минулого століття. Громадськості він більш відомий як поет та керівник руху опору в Україні. Проте про Кандибу як науковця, археолога світового визнання відомо набагато менше. Опинившись у вимушеній еміграції, всі свої наукові дослідження він спрямував на вивчення минулого своєї Батьківщини, здійснивши вагомий внесок у розвиток археологічної науки в Україні.

Раннє дитинство Роман провів у Краковці та Камінці Струмиловій на Львівщині, де його батько працював у судах. Після вступу до Академічної гімназії батьки віддали сина на проживання у Львів до бабусі і дідуся - відомого етнографа Володимира та Герміни Шухевичів.

Окрім них значний вплив на Романа в дитинстві мав також Євген Коновалець, який деякий час винаймав у Шухевичів кімнату разом із січовим стрільцем і викладачем гімназії Степаном Шахом.

У школі Роман вчився добре, його річні свідоцтва за 1921 - 1924 pоки містять переважно оцінку “дуже добре” з основних предметів. Лише в 1923 – 1924  рр. навчальному році він мав з релігії, польської та давньогрецької мови оцінки “добре”, а з німецької - “достаточну”.

Юнак також займався музикою та співом: на початку 1930-их вступив на заочне навчання до Музичного інституту імені Лисенка по класу фортепіано. Разом із братом Юрієм він навіть виступав у Львівській Опері. 

Квартиранти Шухевичів згадували, що коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано — грав і співав iз «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина», після чого сварки вщухали.

Хлопець був надзвичайно вправним спортсменом: будучи студентом, поставив рекорд у змаганнях з бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів на Запорізьких іграх у Львові 1923 року. Після чого жартував, що має за ціль переплисти Ла-Манш. Також добре грав футбол, їздив верхи і танцював.

Роман у юності також був активним пластуном. В одній із облікових пластових карток юнака його охарактеризували так: “Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний”.

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.

Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід.

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту».

Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950).

Завідувач НДС «Музей українського рушника»                                                               Н.Заїка

2 ЛИПНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 210 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАДИМА ВАСИЛЬОВИЧА ПАССЕКА (20.06./2.07./1808–25.10./6.11./1842) - українського та російського історика, етнографа, географа, археолога.

Під час екскурсії у Музеї кобзарства ми завжди звертаємо увагу відвідувачів на унікальну світлину, де зображений співак бандурист Олексій Чуприна і поруч нього, на східцях, біля підніжжя могили Тараса Шевченка у Каневі, сидить у темній ризі, з Панагією на грудях, посохом у руках – сивочолий священик. Це єпископ Мстислав.

Ковалинський Михайло Іванович (16.02.1745–18.06.1807) – просвітницький діяч, рязанський губернатор (1796-1800), генерал - майор, таємний радник. Відомий також як найближчий друг, учень і перший біограф мандрівного філософа Григорія Сковороди. Збереглося близько 80 листів Сковороди до Ковалинського.

Іван Макарович Гончар народився 27 сiчня 1911р. в селi Лип’янка Златопiльського р-ну Кiровоградської обл. (нині Шполянського р-ну Черкаської обл.) у сiм’ї бiдного селянина. Закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К.Єлеви та В.Климова. в роки навчання жив на квартирі у свого земляка із села Лип’янка Максима Борисовича Коросташа – відомого музикознавця, фольклориста, члена Етнографічної комісії Академії наук УРСР, репресованого в 1938р. Його І.М.Гончар називав своїм духовним батьком. У домі М.Б.Коросташа Іван Гончар познайомився з вiдомим вченим – музикознавцем, фольклористом, чоловiком Лесi Українки Климентiєм Квiткою та матiр’ю великої поетеси Оленою Пчiлкою, думки яких про творчiсть утвердили його бажання присвятити себе мистецтву. Після закiнчення Київської художньо-iндустрiальної профшколи з дипломом скульптора-декоратора працював викладачем креслення та малювання у школi с.Васильків Шполянського р-ну Київської обл. 1931 р. вступив до Київського iнституту агрохiмiї та ґрунтознавства. Самостiйно продовжує роботу над скульптурою і рисунком. Під час навчання в Київському інституті агрохімії та грунтознавства, одночасно працював в Київських скульптурно-монументальних майстернях. Одержав одночасно два дипломи – агронома і скульптора. Обрав своїм фахом скульптуру. У 1937 р. виставив свою першу самостiйну роботу – скульптуру «Давид Гурамiшвiлi» – на Ювiлейнiй Всеукраїнськiй виставцi «Квiтуча соцiалiстична Україна». У 1939 р. брав участь у «польській кампанії» у складі так званого «визвольного походу» радянської армії в Західну Україну. Того ж року – участь у Республiканській ювiлейній художній виставці, присвяченій 125-рiччю вiд дня народження Т.Г.Шевченка (Київ; «Тарас-водоноша»).

Полковник Євген Коновалець – «єдиний вождь української нації»

14 червня 1891 р. у Зашкові на Львівщині у вчительській родині народився Євген Коновалець – полковник армії УНР, командир УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН.

Арсеній за походженням належав до української старшини; він був сином Івана Берла, переяславського полкового судді.