Народився 2 березня (18 лютого по ст. ст.) 1819 р. у с. Семеногірка Полтавської губ. (нині с. Червоногірка у складі с. Іркліїв Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.) у дворянській родині Курило-Сементовських: батько Максим Пилипович Курило-Сементовський був лікарем, два брати Олександр та Костянтин Сементовські – відомі історики, етнографи, краєзнавці та письменники. Микола Сементовський навчався в Гімназії вищих наук князя Безбородька (1836) та в Ніжинському юридичному ліцеї (1840).
Після закінчення Ліцею був зарахований на державну службу в канцелярію Чернігівського, Полтавського та Харківського генерал-губернатора (1840–1843). Згодом переїхав до Петербургу, де служив при канцелярії військового міністра (1843–1849). У 1849 р. залишив службу через хворобу і переселився до Києва. У 1952 р. знову повернувся до роботи, вже при Київському цивільному губернаторі (1852–1859). Довгий час працював почесним попечителем дитячих притулків (1959–1975).
М. М. Сементовський починав свою письменницьку діяльність як белетрист: його перу належать декілька повістей та романів, здебільшого на історичну тематику, зокрема історична повість «Мазепа» (надрукована у журналі «Маяк»), яка вийшла окремим виданням під іншим заголовком – «Кочубей, генеральный судья» (1845). Але переважаюча частина його літературної творчості була присвячена археологічним, краєзнавчим, історичним дослідженням. Він регулярно друкувався у періодичних виданнях: «Иллюстрации», «Северная Пчела», «Московские Ведомости», «Сын Отечества», «Русский Дневник», «Одесский Вестник», «Полтавские» і «Киевские Губернские Ведомости» та багатьох інших. Перші наукові роботи дослідника були присвячені історії та археології рідного краю: це статті «О Малороссийской демонологии», «Соборная церковь в Полтаве», дві статті під заголовком «Полтава», нарис «Харьков», серія статей «Старина Малороссийская, Запорожская и Донская» (1843–1846), низка робіт про пам’ятки та давню історію Півдня України під загальною назвою «Таврида»: «Ираклийский полуостров», «Путешественник. (Южный берег Крыма)» (1847) та ін. Роботи М. Сементовского в галузі археології та історії були помічені культурним загалом й він був обраний членом-співробітником Імператорського Географічного товариства (1846), а згодом – членом-кореспондентом Імператорського Археологічного та Нумізматичного товариств (1852).
М. М. Семантовський відвідав Переяслав у 1851 р. разом з одним зі своїх братів, вже після переїзду до Києва. На момент подорожі йому виповнилося 32 роки. Відомості про Переяслав він опублікував у праці «Киев и его достопамятности» (1852).
У місто подорожні заїхали вранці 3 (15) червня 1851 р. Оскільки брати поспішали до Києва, то оглянули місто нашвидку: детально оглянути його вирішили іншим разом. З опису випливає, що вони заїхали у місто Золотоніським шляхом (суч. вул. Літописна), який привів їх на Альтицьке передмістя. Переяслав зустрів мандрівників наслідками недавньої пожежі, проте з опису не зрозуміло, де саме вона відбулася. Можливо, це трапилося саме на Заальтиччі. Подорожні зробили невелику зупинку, щоб оглянути місцевість. «…Переяславль, так недавно еще пострадавший от пожара, на каждом шагу горестно напоминал нам о своем бедствии: везде еще видны пространные развалины, покрытые кучами угля, щебня, кирпича и обгорелыми остатками домов, оград и столбов», – писав із сумом дослідник. Він спостерігав на лівому березі р. Альта земляні вали цитаделі переяславської фортеці, по-місцевому називаючи її Замком, який вважав давнім центром міста, збудованого київським князем Володимиром Святославовичем. Далі М. М. Сементовський описує подальший свій шлях: «…мы сели в экипаж, чтобы продолжать путь… как в переяславском Вознесенском монастыре раздался протяжный благовест. Заочно поклонившись угоднику божию Макарию, коего нетленные мощи почивают в этом монастыре, и, испросив у него благословение на дальний путь, быстро помчались мы по улицам Переяславля, мимо Замка, по Нижнему Городу... В двух местах мы переехали разрытые остатки древнего крепостного вала, коим был обнесен город, и знаменитую Альту, некогда судоходную, а ныне совершенно иссякшую, и очутились за городом». За цим описом можна відновити маршрут подорожі через місто. Отже, перетнувши р. Альту через міст, подорожуючі проминули земляні укріплення цитаделі (давньоруського дитинця), які знаходилися відносно них з правого боку, але не стали заглиблюватися в місто до Вознесенського монастиря (зблизька вони його так і не побачили), повз який йшла дорога на Київ (у XVІІІ ст. – вул. Київська, у ХІХ ст. – вул. Монастирська, нині – вул. Г. Сковороди). Переїхавши міст, вони перетнули вал колишнього Нижнього міста, де колись знаходилися дерев’яні Альтицькі (Ільтицькі) ворота XVІІ–XVІІІ ст. і повернули на вулицю, якою вдруге перетнули вал і рів Нижнього міста, та виїхали з міста. На нашу думку цією вулицею була лише вул. Кірасирська (у другій половині ХХ ст. – вул. Червоноармійська, нині – вул. М. Грушевського). Оскільки М. М. Сементовський не їхав повз Вознесенський монастир, ця вулиця залишалася єдиною, котрою можна було потрапити за місто, межею якого у ХІХ ст. вважалися давні фортечні укріплення. Далі вулиця йшла південною частиною Київського передмістя, паралельно лівому берегу Альти, прямуючи до с. Кондоїдівка (с. Борисівка, тепер мікрорайон міста).
Як і попередні дослідники до нього (О. І. Лєвшин, В. В. Пассек та ін.), М. М. Сементовський вважав цегляну Борисоглібську церкву, збудовану на місці дерев’яної каплички, справжнім місцем вбивства князя Бориса Святославовича. Він також згадує кам’яний пам’ятний хрест 1664 р., правильно інтерпретує написи на ньому. Також учений повторює загальноприйнятий для цієї місцевості міф, про суднохідність р. Альти в минулому (ці міські легенди побутують серед місцевого населення й до сьогодні). Між іншим учений наводить перекази, які існують у середовищі жителів Переяслава: про Кузьму та Дем’яна, про велетнів, про богатиря Свида. «Отрадно ехать по этому пути, богатому историческими событиями. … Здесь каждое крепостное возвышение, каждый холм и могила, среди полей, насыпанные руками человека и облитые его кровью, свидетельствуют о многих событиях минувшего времени…», – відмітив історик. Проте Переяслав середини ХІХ ст., який так приваблював своєю минувшиною, не справив на вченого позитивного враження: «Но многовековая жизнь Переяславля ныне течет тихо, безмятежно, как течет жизнь одинокого старца, согбенного бременем лет и обстоятельствами жизни».
Судячи з усього, як і збирався вчений повертався у місто вдруге. Адже згодом Микола Сементовський опублікував відому церковну реліквію з Вознесенського собору Переяслава в «Известиях Императорского Археологического Общества» у статті «Плащаница 16 века в Переяславле» (1859).
Праця М. М. Сементовського «Киев и его достопамятности» згодом витримала кілька видань. За її презентацію дослідник отримав від імператора Миколи І пам’ятний дарунок – діамантовий перстень, а від великих князів Миколи й Михайла Миколайовичів – золоту табакерку, – згадував його брат та біограф Костянтин. Цікаво, що ставши в 1846 р. членом Географічного товариства, М. М. Сементовський написав дослідження (у рукопису) «Разлив Днепра в Золотоношском уезде», в якому автор зробив короткий географічний опис берегів Дніпра поблизу с. Семеногорки, включно з особливостями весняної повені великої ріки, заняття місцевого населення риболовлею та солінням риби тощо.
Після переїзду до Києва він зацікавився археологічними та історичними пам’ятками міста. Миколу Сементовського можна вважати одним з перших істориків Києва та активним популяризатором історичних знань. У 1957 р. вчений надрукував у «Руському інваліді» твір «Сказание о ловах великих князей киевских», в якому вперше було опубліковано зображення княжих ловів на фресці XI ст. зі стіни Київського Софійського собору, статтю «Десятинная церковь Рождения Пресвятой Богородицы», працю «Запорожская рукопись, указывающая, в каких именно местах и какие сокрыты клады гайдамаками и местными жителями». У 1958–1960 рр. видав цікаві наукові розробки: «Несколько слов об оружии музыкальных и одеждах древних Киевлян» (1858), започаткував і продовжив періодичне щомісячне видання «Галерея Киевских достопримечательных видов и древностей» (1859), змістовну роботу «Фрески ХІІ века, открытые в Киевской Кирилловской обители и несколько строк о древнем стенописании в Киевских храмах» (1860).
З 1857 по 1877 рр. М. Сементовський володів типографією, в якій друкував літографії та картини у фарбах, використовуючи новітні технології у типографській справі. У типографії він друкує свої наукові дослідження: деякі з вищезгаданих, а також такі солідні праці як «Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников», «Киевские пещеры и Киево-Печерская лавра» (1864). Вельми цікаве дослідження «Древнейшая в России церковь Спаса на Берестове, построенная святым великим князем Владимиром в Киеве в 989 г.» було прикрашене чудовими сучасними ілюстраціями з пам’ятками та видами Києва (1877), як і багато інших його друкованих робіт. Ще одна цікава розвідка, розпочата ним стаття про археолога Генріха Шлімана, не була завершена.
З 1866 р. М. М. Сементовський почав видавати популярний «Киевский Хозяйственный Календарь», який згодом змінив назву на «Киевский Всенародный Календарь». У 1869–1871 рр. М. М. Сементовський був видавцем-редактором літературно-політичної газети «Паровоз», котра виходила в Києві у тричі на тиждень, а в 1871 р. – щотижня (всього вийшло 236 номерів газети). Підтримував дружні стосунки з Миколою Костомаровим та іншим українськими культурними діячами. Є автором близько 60 праць (включно з дрібними повідомленнями).
Помер М. М. Сементовський 5 листопада (24 жовтня) 1879 р. (60 років) у родовому маєтку в с. Семеногірка (нині Іркліїв), де похований на церковному цвинтарі місцевої церкви св. Миколая.
Вибрані історичні праці:
- Сементовский Н. М. «Киев и его достопамятности». Сочинение члена-сотрудника Русского Географического и член-корреспондент С. Петербургского Археологического и Нумизматического обществ Николая Сементовского. – Киев: Губернская типография, 1852. – 259 с. (Включений опис пам’яток Переяслава).
- Сементовский Н. М. «Плащаница 16 века в Переяславле» // «Известия Императорского Археологического Общества». – Том 2. – Вып. 1. – Столбец 57–58. – 1859. (Описані пам’ятки Переяслава).
- Сементовский Н. М. «О Малороссийской демонологии». // «Московитянин». – 1843.
- Сементовский Н. М. «Старина Малороссийская, Запорожская и Донская». – СПб.: тип. И. Фишона, 1846. – 64 с., с илл. («Российская национальная библиотека»).
- Сементовский Н. М. «Ираклийский полуостров». // «Северная Пчела». – 1847.
- Сементовский Н. М. «Путешественник. (Южный берег Крыма)». – СПб.: тип. И. Фишона, 1847. – 148 с.
- Сементовский Н. М. «Десятинная церковь Рождения Пресвятой Богородицы». – Киев, 1857.
- Сементовский Н. М. «Запорожская рукопись, указывающая, в каких именно местах и какие сокрыты клады гайдамаками и местными жителями». Издано Николаем Сементовским. – Киев, 1857. – ХХ. – 60 с.
- Сементовский Н. М. «Сказание о ловах великих князей киевских». Сочинение члена-сотрудника Русского Географического и член-корреспондент С. Петербургского Археологического и Нумизматического обществ Николая Сементовского. – СПб.: тип. И. Фишона, 1857. – 18 с.
- Сементовский Н. М. «Несколько слов об оружии музыкальных и одеждах древних Киевлян» // «Живописная Русская Библиотека». – Т. 3. – № 39. – 1858. – С. 306–307.
- Сементовский Н. М. «Галерея Киевских достопримечательных видов и древностей». – Киев: Губ. Тип., 1859. / («Российская национальная библиотека» (В 7-ми Тетрадях).
- Сементовский Н. М. «Фрески ХІІ века, открытые в Киевской Кирилловской обители и несколько строк о древнем стенописаннии в Киевских храмах» // «Северная Пчела». – № 204. – 1860.
- Сементовский Н. М. Пустынь Феофания. // «Киевский телеграф». – 1864. – № 92.
- Сементовский Н. М. «Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников». Сочинение украшено 55 политипажами, изображающими виды Киева… – Киев: тип. Сементовского, 1864. – 342 с., с илл., 3 л., план.
- Сементовский Н. М. «Киевские пещеры и Киево-Печерская лавра». – Киев, 1864.
- Сементовский Н. М. «Древнейшая в России церковь Спас на Берестове, построенная святым великим князем Владимиром в Киеве в 989 г.». Сочинение члена Русских обществ: Географического и Археологического … Н. М. Сементовского. – Киев: тип. Сементовского, 1877. – 22. – 111 с., 14 л. цвет. илл.
Джерела та література:
- Данилюк Ю. З. Сементовський Микола Максимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / ред. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2012. – Т. 9: Прил – С. – С. 524. – 944 с. : іл.
- Сементовський Микола Максимович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 10. — К., 1983. — С. 107.
- Сементовский, Николай Максимович [Електронний ресурс] // Большая биографическая энциклопедия. / Режим доступу: https//dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/111340/.
- Малаков Д. Історик Києва Микола Сементовський // Київська старовина. – 2002. – № 5. – С. 149–155.
- Сементовський Микола Максимович [Електронний ресурс] // Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! / Режим доступу: http://100v.com.ua/uk/Sementovskiy-Mikola-Maksimovich-person.
- Бузян Г., Юрченко О. Переяслав у світлі інтересів мандрівників та вчених ХІХ ст. // ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». – Переяслав-Хмельницький, 2019. – Випуск 15 (17). – С. 18-39.
Старший науковий співробітник НДВ археології Бузян Г. М.
