Кобзарство, як феномен української етнокультури, зазнавало переслідування та нищення і в часи російської імперії і в епоху радянської влади. Державний злочин, який відбувся в 1930-х рр. – знищення кобзарства, завдав нищівного удару по українській культурі. Микола Будник, перший цех майстер Київського кобзарського цеху, з цього приводу зазначав: «Страшний цей злочин нищення кобзарства перерізав горло самій кобзарській організації. Остався тільки один пагінчик. Але все одно цей пагінчик виростає».
Цехмайстер Харківського кобзарського цеху, Кость Черемський, також стверджував наступне: «Після трагічного знищення кобзарства і хвиль репресій проти бандуристів «співацька ідея» була невисловленою десятиліттями. І лише на початку 60-х рр. XX ст. – часів відносної відлиги у середовищі української інтелігенції – з’явилися перші «пагінці» давніх ідей. Особливістю новітньої співацької течії була принципова орієнтація на реконструкцію традиційних кобзарських форм, давнього співацького репертуару, філософії і способу життя мандрівних співців. Епіцентром відродження кобзарського виконавства став гурток молодих ентузіастів, який зібрався біля київського художника Георгія Кириловича Ткаченка».
Завдяки роботі з архівними джерелами отримано важливу інформацію про знищення та утиски кобзарства, що було характерним для всіх регіонів України. Розглянемо один з них – Полтавщину. Із 1929 по 1938 рр. на Полтавщині було знищено багато відомих талановитих молодих кобзарів. Серед них – Григорій Матвієнко, Іван Герасименко, Федір Матвійко, Микола Крутько, Павло Коробка, Никифор Чумак – їм приписували звинувачення у керівництві, або участі у «контрреволюційній націоналістичній організації». Відбували заслання, зазнавши репресій бандуристи Володимир Кабачок, Михайло Лукаш, Михайло Токаревський та багато інших. Донька Токаревського Орися згадувала, що за гру на цих народних інструментах радянська влада карала: «Релю (ліру) і бандуру ховали на стріху. Бо за неї можна було вскочити в халепу добрячу».
Організовані гастролі на Полтавщині і Харківщині двох професійних колективів – капел бандуристів під керівництвом В. Кабачка та Г. Хоткевича у 30-х рр. ХХ ст. дали поштовх до створення десятків самодіяльних ансамблів бандуристів, які активно популяризували український героїчний епос та основоположний духовний репертуар. Поряд з цим вже була приведена в дію більшовицька програма гоніння на всі прояви українського національного етнічного коріння. Багато років ця програма діяла в радянській ідеології, під назвою «український буржуазний націоналізм». І в першу чергу зазнавати переслідувань довелося українським народним співцям, спочатку виконанням репресивних нормативних документів, які руйнували духовну першооснову стародавніх кобзарських традицій – прямий зв'язок кобзарів із людьми, а згодом і винищенням самих провідників цих традицій.
Представники влади чітко вважали – капели бандуристів створювалися «для прикриття своєї контрреволюційної діяльності». З іншої сторони радянська влада нібито й давала дозвіл усім капелам бандуристів виступати у філармоніях, концертних залах міст Радянського Союзу. Тут була двояка політика влади по відношенню до популяризаторів народного мистецтва. По перше репертуар цих колективів зазнавав нещадного контролю: дозволялося виконувати український жартівливий репертуар та твори на хвалу радянських символів. А по друге це було свідоме розпорошення національного мистецького духу, чим славилася кобзарська традиція.
Один з відомих постатей українського бандурного мистецтва Полтавщини – Никифор Чумак. Він був керівником Шишацької капели бандуристів. Діяльність цього колоритного бандуриста, українського патріота дослідив В. Ревегук у своїй праці «Трагедія полтавських кобзарів». Це був художник, кустар, який жив з того, що ловив і продавав рибу та власні картини. В 1931 р. його вперше заарештували і вислали за межі України. Після він повернувся, і знову зібрав молодих юнаків, яких навчав грі на бандурі, складав репертуар та гастролював з капелою ярмарками, навколишніми селами та містечками.
На основі цих архівних даних Ревегук В.О. дослідив, що Никифора Чумака постійно супроводжували «сексоти» – таємні інформатори ДПУ – НКВС. Чумак сердито говорив: «Прийдеш додому – тут до тебе прибігає підісланий цуцик із пляшкою вина і зараз же: «Дарма судили Троцького, неправильні такі то і такі-то заходи уряду». Хоч би знав, що говорити, а то так і відчуваєш, що хоче тебе спровокувати». Н. Чумак і його товариш В. Сологуб сумували над гіркою долею України, яка під більшовицькою владою залишалася колонією Москви, вони доходили висновку, що щасливим український народ може бути лише у власній державі .
Никифор Чумак аналізував трагедію Голодомору 1932– 1933 рр. і вголос, відкрито говорив селянам, «що голод не тому, що нічого їсти. Він штучно влаштований для того, щоб знищити частину українців, а «винна в цьому грузинська морда, яка з Кремля Росією править».
Його арештували – 29 жовтня 1937 р. разом з полтавськими кобзарями та священиками УАПЦ, яких після двадцяти років гонінь і терору – почали скеровувати під «розстрільні статті» Кримінального кодексу УРСР. Українського патріота, учителя, бандуриста – Никифора Чумака довго мучили. Спочатку він перебував у рідних Шишаках, і М. Ніколаєнко, який регулярно доповідав про нього енкаведистам, чув, як той нестерпно кричав: «Рятуйте, люди добрі! Чумака вбивають!».
Страшні роки «терору» знищили багатьох визначних митців України – Леся Курбаса, Гната Хоткевича. В цьому страшному списку і 18 прізвищ полтавських кобзарів.
Слідчі Т. Н. Тітов і Ф. М. Мироненко застосовували до «ворогів народу» протизаконні методи слідства: Їх били, не давали спати, доводили жертви терору до безтямності, змушували їх признаватися в неіснуючих злочинах. Згідно з вироком особливої «трійки» управління НКВС у Полтавській області від 21 – 23 березня 1938 р. усіх засуджених і Никифора Чумака розстріляли.
Відголосок тих страшних років, особливо гостро ми відчуваємо більш чім через 80 років, сьогодні, коли в Україні знову відбувається боротьба українського народу за гідність, волю, відстоювання незалежності з дикою ордою, яка прийшла нас «освобождать». Це важкі часи для України, її земля скроплюється кров’ю воїнів, мирних жителів, дітей, але це боротьба за рідну землю, за мову, культуру, традицію, віру. Ми вистоїмо та переможемо. Все буде Україна.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» Світлана Тетеря
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Наталія Костюк
-
Полтавська капела бандуристів 30-ті рр. ХХ ст.
Полтавська капела бандуристів 30-ті рр. ХХ ст.
-
Полтавська капела бандуристів 30-ті рр.
Полтавська капела бандуристів 30-ті рр.
-
Полтавська капела бандуристів 1929 р.
Полтавська капела бандуристів 1929 р.
-
Репродукція картини худ. А. Якимець Остання пісня
Репродукція картини худ. А. Якимець Остання пісня
