Бурда Василь Федорович народився 10 лютого 1941 р. у с. Рудня Броварського району Київської області. У 1966 р. закінчив Київський художньо-промисловий технікум, де в нього викладачами були Д. Головко та М. Рапай. У 1972 р. Василь Бурда закінчив Київський художній інститут (майстерня В. Бородая). Впродовж 1974-1994 рр. ‒ скульптор Київського творчо-виробничого об’єднання «Художник». Із 1994 р. ‒ на творчій роботі.

Народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, скульптор, живописець й етнограф Іван Макарович Гончар – людина, яка випромінювала Добро та Благодать. У Івана Гончара все життя боліла душа і серце за долю України, її народне мистецтво, народ, за сплюндровані, знищені пам’ятки архітектури, мистецтва, культури… Засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею українського народного мистецтва (з 1993 року – Державний музей І. М. Гончара).

Феномен Ревуцьких у культурі Українського Відродження 1910–1930-х років, лише з набуттям Україною незалежності повно та гідно оцінюється інтелігентною елітою. Серед цих кіл добре відоме ім’я композитора Левка Ревуцького, музичний доробок якого є неповторним у світовій культурі. Здавалося б ім’я Дмитра Ревуцького менше відоме в мистецьких об’єднаннях. Але до Другої світової війни, коли в столиці України широко розгорнулася музикознавча, фольклористична, перекладацька, видавнича, педагогічно-просвітницька діяльність Дмитра Ревуцького і для шанувальників українського мистецтва утворився своєрідний феномен двоєдинства братів, про що свідчать численні факти вживання у ті часи просто прізвища «Ревуцькі», або «брати Ревуцькі» (цей феномен із додатком «українські буржуазні націоналісти» можна знайти в документах з архіву НКВС 1930-х років).

Якось, у 2015 р., до Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» завітала 78-річна біженка з м. Донецьк – Ганна Давидівна Кулакова (Івахненко). Вона мала за мету розповісти про долю свого батька Давида Івахненка та передати в музей матеріальні речі пов’язані з ним, а саме, концертний костюм. ЇЇ батько був учнем відомого бандуриста – Никифора Чумака, і працював артистом-бандуристом у м. Донецьку.

Кобзарство, як феномен української етнокультури, зазнавало переслідування та нищення і в часи російської імперії і в епоху радянської влади. Державний злочин, який відбувся в 1930-х рр. – знищення кобзарства, завдав нищівного удару по українській культурі. Микола Будник, перший цех майстер Київського кобзарського цеху, з цього приводу зазначав: «Страшний цей злочин нищення кобзарства перерізав горло самій кобзарській організації. Остався тільки один пагінчик. Але все одно цей пагінчик виростає».

Екскурсійна розповідь у музеї кобзарства не завжди повно розповідає про славних українських незрячих музикантів давніх століть. Надто значний, не поширюваний довгий час в роки радянської ідеології матеріал залишався не затребуваним в архівах. Тому хочеться більш ширше розповісти про кобзаря Хведора Гриценка- (Холодного)-(1814-1889) з села Малі Лютеньки. Існує його єдиний портрет 1883р. Це робота П. Д. Мартиновича простим олівцем.

Юрій Сергійович Асєєва (1917-2005) – відомий український архітектор, археолог, історик архітектури, педагог, реставратор, мистецтвознавець, дослідник археологічних пам՚яток давнього Переяслава.

Якубенко Олена Олександрівна (14.12.1947 – 1.06.2020) – відома археологиня та музеєзнавиця, дослідниця археологічних пам՚яток Переяславщини.

Коли відвідувачі музею кобзарства слухають екскурсію, дуже часто їм хочеться дізнатися, чому співці сліпці були такі утаємничені, такі героїчні, в чому це проявлялося?

О. М. Чебаненко народився у Києві 1 грудня 1986 р. Навчався у Київській СЗШ № 67.