В українській культурі є безліч представників мистецтва, які вписали самобутню оригінальну сторінку в її історію. Велику повагу й цікавість у дослідників і пересічних громадян викликають такі митці, як Георгій Кирилович Ткаченко, який народився 22 квітня (5 травня н. ст.) 1898 р. в українській слободі Глушково Рильського повіту на Курщині, а помер 1993 р. у м. Києві. Ткаченки, за родинним переказом, прийшли колись на Слобожанщину з Правобережжя і називалися Голубенками, а нове прізвище отримали вже в XIX столітті під час перепису населення, бо працювали на місцевій ткацькій фабриці.
Батько Кирило Ткаченко, був відомим у окрузі майстром художньої обробки шкіри. Він виготовляв виїзну збрую і навіть розкішні альбоми на замовлення. Дядько Єгор, що трагічно загинув перед народженням свого племінника й тезки, вправно столярував і був добрим різьбярем по дереву, та скрипалем. У родині шанували мистецтво – всі стіни були вкриті придбаними на ярмарках лубковими картинами, портретами, народними іконами. Таке родинне оточення і виховання сприяло формуванню творчої особистості Георгія Ткаченка. Великий вплив на юного митця мав і природний ландшафт, заплави Сейму, навколишні луки. Це знайшло відображення і в його подальшій творчості.
Сімейні драми сприяли ранньому дорослішанню Георгія Ткаченка. Брат, Кирила Ткаченка, загинув від рук його душевнохворої жінки, тяжко занедужав і врешті осліп батько. Після закінчення церковнопарафіяльної школи в 1910 р., Георгій вступив до Курського 1-ого Реального училища, де завдяки успіхам у науці навчався за казенний кошт. Закінчив училище у 1917 р. Під час навчання він зустрівся з українським художником Михайлом Якименком-Забугою – вчителем малювання. Саме йому найбільше вдячний Георгій Кирилович за пробудження почуття краси в природі та мистецтві. У реальному училищі під керівництвом Якименка-Забуги здібний юнак робить перші спроби малювати. Він і скерував здібного юнака до своєї альма-матер, Харківського художнього училища.
Як пам’ятка тих тяжких років, зберігалася в Георгія Кириловича візитна картка директора училища Олександра Михайловича Любимова з написом: «Разрешается Ткаченко и Кошману переночевать одну ночь». Цією «перепусткою» доводилось користуватися, доки не виділили для восьми таких, як він, учнів казенну квартиру в підвалі училища.
Після двох років навчання, а потім учителювання в рідному селі потяг до високого мистецтва привів, у 1922 р., Георгія Ткаченка до московського ВХУТЕМАСу (Вищі художньо-технічні майстерні). По закінченні в 1929 р. вузу, перейменованого у ВХУТЕІН (Вищий художньо-технічний інститут), Г. Ткаченко працює над проектами відбудови старовинних московських парків. Щоліта Георгій Кирилович провідує рідних, малює присеймові краєвиди, мріє створити живописну панораму визначних місць рідного краю, які відзначалися унікальною красою природи та пам'ятками архітектури. Здійсненню свого задуму, що мовби продовжує традицію Шевченкової «Мальовничої України», він повністю віддається після переїзду 1954 р. до Києва.
